Позиція сторін
Податківці. Фіскали відхилили заявлене бюджетне відшкодування, вказавши, що в підприємства відсутнє право на БВ, оскільки воно було заявлене з порушенням строку, встановленого п. 102.5 ПКУ (пізніше 1095 днів).
Платник. Підприємство, у свою чергу, вважало, що стосовно БВ жодних строків не порушило, оскільки податківці затягували з відновленням регліміту (не діяли) за іншим судрозглядом підприємства, що, у свою чергу, позбавляло платника можливості заявити БВ.. І щойно ліміт був відновлений, підприємство заявило відшкодування.
Рішення справи судом
Суди всіх трьох інстанцій підтримали податківців. На боці фіскалів виступив і Верховний Суд, залишивши касаційну скаргу підприємства без задоволення, а рішення попередніх судів без змін (постанова ВС від 12.07.2023 у справі № 420/19290/21).
Верховний Суд звернув увагу на те, що при заявленні бюджетного відшкодування обов’язково слід враховувати наявність строку давності, встановленого п. 102.5 ПКУ, в 1095 днів
Адже згідно з п. 102.5 ПКУ заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування можуть бути подані платником не пізніше 1095-го дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Це стосується і сум БВ з ПДВ. Тому заява про БВ може бути подана платником не пізніше 1095 днів з дня виникнення права на таке відшкодування.
Думка редакції
Питання 1095 днів при заявленні БВ виникло, що примітно, не без участі самих же податківців. Адже контролери вже достатньо давно дуже лояльно роз’яснюють, що:
— бюджетне відшкодування не вписується у визначення «надміру сплачених грошових зобов’язань» з п.п. 14.1.115 ПКУ, тому
— ні податкові строки давності (встановлені п. 102.5 ПКУ), ні цивільні строки давності (визначені гл. 19 ЦКУ) не стосуються порядку відшкодування ПДВ, установленого ст. 200 ПКУ, і показників податкової звітності зо ПДВ, а, отже,
— платник може заявити до бюджетного відшкодування від’ємне значення, навіть якщо воно старше 1095 днів, за умови, що податковий кредит, який сформував його, є оплаченим, тобто сплачений постачальникам товарів/послуг (БЗ 101.26).
Аналогічні висновки неодноразово звучали в листах ДПСУ від 08.01.2020 № 40/6/99-00-04-02-03-06/ІПК, від 06.02.2020 № 486/6/99-00-04-01-03-06/ІПК. А про можливість заявлення до БВ, наприклад, оплаченого мінуса 2019 року йшлося в листі ДПСУ від 30.08.2023 № 2756/ІПК/99-00-04-02-03-06, а оплаченого мінуса 2017 — 2018 рр. — у листі ДПСУ від 05.07.2023 № 1708/ІПК/99-00-04-02-03-06 (ср. ).
Хоча, як показує практика, не завжди з такими висновками згодні контролери на місцях. І судовий спір, що коментується, є тому яскравим підтвердженням. Під час розгляду суд підтримав податківців і дійшов висновку, що право на БВ обмежене строком давності, встановленим п. 102.5 ПКУ, в 1095 днів.
Розглядаючи справу, суд звертав увагу на те, що норми законодавства треба розглядати системно і положення п. 102.5 ПКУ застосовувати в ув’язці з п. 102.4 ПКУ (який стосується податкового боргу і встановлює, що податковий борг можна стягнути з платника протягом 1095 днів). Таким чином — зазначав суд — законом установлено строк давності (1095 днів), після закінчення якого вимоги як щодо несплаченого податкового зобов’язання, так і щодо надміру сплаченого податкового зобов’язання (яке підлягає відшкодуванню) в податковому правовідношенні припиняються. Тому 1095-денний строк повинен стосуватися і БВ з ПДВ.
Щоправда, при цьому суму бюджетного відшкодування суд розцінив за своєю суттю переплатою — тобто сумою, «надміру сплаченою платником при придбанні товарів (послуг) порівняно із сумою його податкових зобов’язань за звітний період». Хоча таке розуміння переплати й ототожнення з нею відшкодування (з урахуванням визначення «надміру сплачених грошових зобов’язань» з п.п. 14.1.115 ПКУ) доволі спірне. Оскільки в цьому випадку йдеться все-таки не про повернення переплати, а про відшкодування податку (за правилами, встановленими ст. 200 ПКУ). Тим паче, що в п. 102.5 ПКУ згадується не лише переплата, але й відшкодування. Тому підганяти відшкодування під переплату все-таки неправильно.
А також здивувала позиція суду щодо ліміту. Оскільки, на думку суду, заявити БВ платник може незважаючи на ліміт. Мовляв, задекларувати БВ можна, не оглядаючись на ліміт, оскільки наявність ліміту дає можливість платникові податків реєструвати ПН/РК і ніяк не впливає на можливість заявлення БВ.
У цьому питанні служителі Феміди, видно, не дуже добре засвоїли матчастину. Оскільки п. 200.4 ПКУ прямо визначено, що заявити БВ можна тільки в сумі, яка не перевищує ліміт реєстрації. Та і задекларувати будь-яку суму відшкодування в декларації без урахування ліміту просто не вийде. Оскільки порядок заповнення декларації з ПДВ такий, що в ній треба обов’язково зазначити величину ліміту на дату подання декларації. Тому задекларувати БВ можна тільки в межах ліміту реєстрації! І заявити БВ, не звертаючи увагу на ліміт або при нестачі ліміту, неможливо. Проте в тонкощі заповнення ПДВ-звітності суд, схоже, сильно не вникав.
У будь-якому разі позицію судів про 1095-денний строк давності для заявлення БВ треба взяти до відома. Тим паче, що аналогічні висновки звучали в постанові ВС від 07.04.2023 у справі № 420/4569/20, постанові ВС від 20.05.2022 у справі № 825/2007/17, постанові ВС від 12.12.2019 у справі № 826/12207/15. Суди стоять на тому, що п. 102.5 ПКУ встановлено граничний 1095-денний строк для подання заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), а також і для їх відшкодування, у тому числі податку на додану вартість.
Тому якщо немає бажання ризикувати, то мінус старше 1095 днів не варто заявляти до БВ. Хіба що тільки після отримання аналогічної дозволяючої ІПК від податківців на свою адресу.
