Праця домашніх працівників

* Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників» від 25.04.2024 № 3680-ІХ.

Визначимося з термінами

Насамперед визначимося з новими термінами, які будемо використовувати в статті про домашніх працівників. З них і почнемо.

Домашні працівники — це фізособи старше 16 років, які виконують домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем. Особа молодше 16 років домашнім працівником бути не може.

Домашня праця — це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором. Водночас не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, щодо якої одночасно спрацьовують такі дві умови: (1) вона здійснюється особою нерегулярно та (2) не більше 40 годин на місяць.

Роботодавцем домашнього працівника є фізична особа, яка є одним із членів домогосподарства та з якою домашній працівник уклав трудовий договір.

Що слід розуміти під домогосподарством? В загальному випадку — це сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Проте домогосподарство може складатися з однієї особи.

Прийняття на роботу

З документальним оформленням трудових відносин з домашніми працівниками є певна невизначеність. Однозначно, з такими працівниками слід буде укладати письмовий трудовий договір. Задля цього перелік випадків, перелічених у ч. 1 ст. 24 КЗпП, коли письмова форма є обов’язковою, доповнюють новим п. 6³ — при укладенні трудового договору з домашнім працівником. Хоча, на наш погляд, такі доповнення є зайвими, оскільки й раніше вимагалося укладати письмовий трудовий договір у випадку, коли роботодавець є фізособою (див. п. 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП).

Без цього не можна допустити працівника до роботи.

Інформування відбуватиметься за тією ж формою, за якою подають повідомлення про прийняття на роботу та укладення гіг-контракту роботодавці — юрособи та ФОП, а також резиденти Дія Сіті.

Для цього до постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 будуть внесені відповідні зміни (див. проєкт постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 413» на сайті Федерації профспілок). Домашніх працівників пропонується зазначати в графі 5 повідомлення з новою категорією особи — «5».

Що стосується необхідності оформлення трудового договору наказом (розпорядженням) роботодавця, то така вимога залишилася в ст. 24 КЗпП без змін. Водночас в новій ст. 173³ КЗпП є схожа норма, в якій про наказ немає ні слова. Натомість вказано, що саме трудовий договір є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення ДПСУ.

Тож допускаємо, що трудовий договір з домашнім працівником можна не оформлювати наказом (розпорядженням).

Робота, відпочинок та документальне оформлення

Робочий час, час відпочинку. На домашніх працівників поширюються положення щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку, встановлені КЗпП, з урахуванням особливостей, визначених новою ст. 173⁵ цього Кодексу.

Тобто в загальному випадку нормальна тривалість робочого часу домашнього працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень. Якщо, наприклад, у зв’язку із специфікою домашньої праці щотижнева тривалість робочого часу не може бути дотримана, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу.

Домашній працівник має право на перерву для харчування, щотижневий відпочинок (вихідні дні), відпустки в тому ж розмірі та тих же видів, що й звичайний працівник.

З особливостей. Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати періоди очікування. Їх включають до складу робочого часу. Порядок компенсації періодів очікування визначають у трудовому договорі. Це може бути:

— оплата у розмірі, визначеному в трудовому договорі, але не менше за розмір встановленого законом мінімального рівня оплати праці;

або

— надання іншого вільного від роботи часу із збереженням заробітної плати.

Якщо як компенсація обрана оплата, то тривалість таких оплачуваних періодів очікування не може перевищувати 10 % тривалості робочого часу, визначеної трудовим договором.

Також до складу робочого часу працівника включають час супроводу домашнім працівником члена домогосподарства під час відпочинку останнього.

У випадках, визначених трудовим договором, домашній працівник може залучатися до надурочних робіт, робіт у вихідні дні.

Документальне. Як вже зазначалося, з домашнім працівником укладають письмовий трудовий договір. Протягом строку дії трудового договору до нього можуть бути внесені зміни. Їх оформлюють також у письмовій формі у вигляді додаткової угоди до договору.

З цікавого. Частиною 7 нової ст. 173³ КЗпП встановлено, що сторони самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення трудової книжки домашнього працівника та первинної облікової документації. Про яку документацію йдеться? Відповіді на це запитання ні в КЗпП, ні в Законі № 3680 ви не знайдете. Можемо припустити, що це кадрова документація, наприклад ті ж накази (розпорядження). Але хотілося б більш чітких роз’яснень від контролюючих органів.

Інше побутове

Трудовий договір, укладений із домашнім працівником, може передбачати додаткові, крім передбачених законодавством, права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін. У ньому може бути передбачено платне чи безоплатне надання роботодавцем житла домашньому працівнику в користування.

Якщо користування — платне, то, на наш погляд, з урахуванням ч. 3 нової ст. 173⁴ КЗпП, в трудовому договорі слід вказати, що житло надається на платній основі з укладанням договору оренди, та окремо укласти договір оренди житла.

Зверніть увагу, що роботодавець не має права самостійно проводити відрахування із заробітної плати домашнього працівника в рахунок плати за користування таким житлом.

Звільнення

Ініціатором розірвання трудового договору, укладеного з домашнім працівником, може бути як працівник, так і роботодавець. Загалом з підставами для звільнення все стандартно. Хіба що:

1) буде спецпідстава для звільнення — вчинення домашнім працівником винних дій, які завдали або могли завдати шкоди життю чи здоров’ю члена домогосподарства (новий п. 3¹ ч. 1 ст. 41 КЗпП). Зауважимо, що звільнення за цією підставою допускається під час відпустки чи тимчасової непрацездатності працівника;

2) у випадку звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників), роботодавець попереджатиме про це працівника менше ніж за 14 днів, якщо інше не передбачено трудовим договором;

3) домашній працівник матиме право негайно в односторонньому порядку розірвати трудовий договір з роботодавцем у разі вчинення стосовно нього членом домогосподарства винних дій, які посягають на честь чи гідність домашнього працівника, або втручання в його особисте життя (див. ч. 6 нової ст. 173⁶ КЗпП). Вважаємо, що тут йдеться про звільнення з ініціативи працівника на підставі ст. 38, 39 КЗпП.

Яким чином це відбуватиметься — поживемо-побачимо.

Зауважимо, що якихось вимог до документального оформлення звільнення працівника з його ініціативи нова ст. 173⁶ КЗпП не встановлює. Інша справа — звільнення з ініціативи роботодавця. У такому випадку роботодавець може підготувати додаткову угоду до трудового договору та підписати її разом із працівником. Також допустимим є варіант, коли така додаткова угода не формується, а домашньому працівнику надсилається повідомлення про розірвання трудового договору у спосіб, визначений трудовим договором, або рекомендованим листом з описом вкладення. Проте працівник може вимагати від роботодавця внесення запису про припинення трудового договору до такого договору.

Щодо остаточного розрахунку, то в новій ч. 4 ст. 47 КЗпП буде зазначено, що на роботодавця — фізичну особу, яка використовує працю домашніх працівників, вимоги цієї статті поширюються з урахуванням положень гл. XI-A КЗпП. І все б добре, але зазначена глава Кодексу не встановлює особливий порядок та строк проведення остаточного розрахунку з працівником, що звільняється. Проте в ст. 47 КЗпП йдеться також про документальний супровід звільнення. Тож допускаємо, що законодавці хотіли сказати саме про нього. Але, знову-таки, офіційні роз’яснення від Мінекономіки тут не завадять.

Податково-ЄСВшне

ПДФО/ВЗ. На наш погляд, ПДФО (18 %) та військовий збір (наразі 1,5 %) зі своїх трудових доходів домашні працівники мають сплачувати самостійно за результатами річного декларування. Пояснимо чому.

Пунктом 171.1 ПКУ встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Хто є роботодавцем для цілей оподаткування доходів фізосіб? Відповідь на це запитання в п.п. 14.1.222 ПКУ:

Як бачите, фізособу як роботодавця ПКУ розглядає, тільки якщо вона має статус самозайнятої особи і у цьому статусі виплачує заробітну плату найманому працівникові. Роботодавець домашнього працівника, який виплачує йому трудовий дохід, в цю категорію не потрапляє.

Саме тому вважаємо, що сплачувати податки зі свого трудового доходу домашній працівник має самостійно. Тобто тут діють загальні правила щодо випадку, коли одна фізособа отримує доходи від іншої фізособи. Проте допускаємо, що у податківців може бути своє бачення з цього питання.

ЄСВ. Роботодавець домашнього працівника не є його страхувальником (див. оновлений абзац четвертий п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, далі — Закон № 2464). Тож ЄСВ із зарплати домашнього працівника він не сплачує.

Якщо домашній працівник бажає мати страховий стаж (лікарняний чи пенсійний), він має самостійно укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Ставка ЄСВ — 22 %. Розмір внеску визначається працівником самостійно, але не більш як 22 % від максимальної бази нарахування ЄСВ та не менше за розмір мінімального страхового внеску (див. нову ч. 14² ст. 8 Закону № 2464).

Що маємо в підсумку? Офіційний домашній працівник, який, припустимо, отримує мінімальну зарплату та переймається своїм страховим стажем, повинен бути сплатити зі своєї зарплати в загальній сумі 41,5 % податків, зборів, внесків (18 % ПДФО + 1,5 ВЗ + 22 ЄСВ). Чи сприятиме це легалізації домашньої праці? Навряд чи.

Якщо працівник / працівниця не хоче сплачувати ЄСВ, — його/її право. Ніякого примусу. Все добровільно. Але пенсійний стаж не формується, права на лікарняні та допомогу по вагітності та пологах він / вона не матиме. Проте ПДФО та ВЗ з трудового доходу потрібно буде сплатити в будь-якому разі.