Власне бажання чи угода сторін: обираємо підставу для звільнення

Почнемо з підстав для звільнення, про які сьогодні говоритимемо. Розірвання трудового договору за власним бажанням, тобто за ініціативою працівника, регламентують:

— ст. 38 КЗпП — якщо трудовий договір був укладений на невизначений строк, та

— ст. 39 КЗпП — у разі укладення строкового трудового договору.

Припинення трудового договору за угодою сторін дозволяє ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Строк звільнення та згода роботодавця

За власним бажанням. Як швидко можна звільнитися за власним бажанням?

Зауважте, що мова йде саме про попередження, а не про двотижневе відпрацювання перед звільненням. Тож працівник може повідомити про своє бажання звільнитися й під час відсутності на роботі, наприклад, у зв’язку з відпусткою чи хворобою (див. рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15.03.2024 у справі № 766/12496/23).

Проте якщо роботодавець не проти, він може задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення двотижневого строку попередження (див. абзац другий п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.92 № 9). Тобто працівник може бути звільнений навіть у день подання заяви, якщо він просить про такий строк, а роботодавець не заперечує щодо цього. Однак одностороннє скорочення двотижневого строку як працівником, так і роботодавцем не допускається.

З загальним випадком визначилися. Переходимо до винятків із нього.

Які причини в такому випадку є поважними? Їх перелік міститься у ч. 1 ст. 38 КЗпП. Це:

— переїзд на нове місце проживання;

— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

— вступ до закладу освіти;

— неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медвисновком;

— вагітність;

— догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї або особою з інвалідністю I групи;

— вихід на пенсію;

— прийняття на роботу за конкурсом.

Зауважте, що в цих випадках роботодавець має право вимагати від працівника підтвердити наявність поважної причини документально. Але робити це не обов’язково, якщо в роботодавця немає сумнівів у достовірності таких причин для звільнення.

Увага! Наведений перелік поважних причин не є вичерпним. Він може бути доповнений роботодавцем (наприклад, на рівні колективного (трудового) договору) та нормами іншого законодавства.

Так, на період дії воєнного стану поважних причин побільшало завдяки ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136). У зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, та існуванням загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір у строк, зазначений у заяві. Але й за наявності таких обставин без двотижневого попередження про звільнення за власним бажанням не обійтися, якщо працівник:

— примусово залучений до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану;

— залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Йдемо далі. Розірвання строкового трудового договору. Працівник, з яким укладено строковий трудовий договір, може звільнитися за власним бажанням достроково в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи, а також з поважних причин, що перелічені у ч. 1 ст. 38 КЗпП (див. вище). Попереджати про таке звільнення за два тижні не потрібно. Також достроково звільнитися можна скориставшись «воєнною» причиною, якщо підприємство в зоні бойових дій і є загроза життю й здоров’ю працівника (ст. 4 Закону № 2136).

Однак якщо причина звільнення неповажна, роботодавець має право відмовити працівнику у достроковому звільненні і вимагати відпрацювати встановлений у строковому договорі строк або завершити певну роботу.

Заради повноти картини також зазначимо, що працівник може розірвати як безстроковий, так і строковий трудовий договір у визначений ним строк, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили (див. ч. 3 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП).

За угодою сторін. Ініціатива припинення трудового договору за угодою сторін може виходити як від працівника, так і від роботодавця.

Для цього повинні виконуватися такі умови:

— згода щодо звільнення має бути досягнута саме на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП;

— сторони узгодили дату звільнення.

Звільнення за угодою сторін може бути підставою для розірвання будь-яких трудових договорів — як укладених на невизначений строк, так і строкових.

Ніяких вимог щодо строку попередження роботодавця працівником або наявності поважних причин для звільнення за угодою сторін немає.

Грошове питання

Швидкість звільнення, це добре. Але чи не втратить працівник у грошах залежно від причини звільнення? Розглянемо це питання і з боку виплат від роботодавця, і з боку виплат, які проводить центр зайнятості, якщо працівник стає на облік як безробітний.

Роботодавець. У загальному випадку звільнення за власним бажанням та за угодою сторін рівноцінні в грошовому питанні. Роботодавець зобов’язаний провести з працівником, який звільняється, остаточний розрахунок і виплатити всі належні йому суми (ст. 47 КЗпП). Це може бути заборгованість із заробітної плати, компенсація за невикористані дні відпусток, заборгованість за іншими розрахунками.

Єдиний «бонус» мають працівники, які звільняються за власним бажанням внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) або невжиття заходів щодо його припинення (ч. 3 ст. 38, ст. 39 КЗпП). Тоді винний зобов’язаний не лише звільнити працівника в потрібний йому строк, але й виплатити йому вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

У разі звільнення за власним бажанням з інших причин чи за угодою сторін виплата вихідної допомоги ст. 44 не передбачена.

Водночас не слід забувати, що питання трудових виплат урегульовуються як на законодавчому, так і на договірному рівні (генугода, колективні (трудові) договори тощо). В останньому випадку підстава звільнення може відіграти свою роль.

Так, наприклад, звільнення за власним бажанням може бути визначене колдоговором чи положенням про преміювання як підстава для позбавлення працівника винагороди за підсумками роботи за рік, в якому таке звільнення відбулося. А ось у випадку розставання за угодою сторін право на винагороду залишається.

Тож перед тим як прийняти рішення щодо підстави для звільнення, перегляньте колективний трудовий договір (внутрішні нормативні акти роботодавця).

Центр зайнятості. Отримання допомоги по безробіттю — важливе питання, яке зазвичай хвилює тих працівників, які після звільнення не йдуть працювати до іншого роботодавця, а тільки шукають його через центр зайнятості.

Механізм призначення допомоги по безробіттю встановлює Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі — Закон № 1533) та Порядок надання допомоги по безробіттю, затверджений постановою КМУ від 21.06.2022 № 735 (далі — Порядок № 735).

За мирних часів, якщо особа звільняється:

— за власним бажанням з поважних причин за ч. 1 ст. 38 КЗпП, — допомога з безробіття виплачується з 8-го дня після реєстрації у центрі зайнятості. Тут працює загальне правило, яке встановлене ч. 5 ст. 22 Закону № 1533;

— за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, — допомога з безробіття виплачується згідно із ч. 4 ст. 23 Закону № 1533 з 31-го календарного дня після реєстрації у центрі зайнятості.

Проте наразі

Це визначено у п. 3³ розд. VIII Закону № 1533 та у п. 3 Порядку № 735.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю у період воєнного стану у загальному випадку не може перевищувати 90 календарних днів. Підстава звільнення при цьому також ніякої ролі не відіграє.

Розмір допомоги залежить від страхового стажу (зокрема, за останні 12 місяців) та розміру зарплати, яку особа отримувала перед звільненням. Але максимальний розмір допомоги по безробіттю у воєнних реаліях є єдиним для усіх. Він не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року ( у 2024 році — 7100 грн).

Якщо ви визначилися з підставою для звільнення, саме час оформлювати все документально.

Документальне оформлення

За власним бажанням. Для розірвання трудового договору за ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має подати заяву про звільнення.

Якщо дату звільнення попередньо з роботодавцем не обговорювали й причина звільнення неповажна, то заяву подаєте за 2 тижні до бажаної дати звільнення. Таким чином й відбудеться двотижневе попередження роботодавця.

Якщо звільняєтесь з поважної причини, у заяві зазначаєте, з якої саме. Звісно, вказуєте дату звільнення. За потреби готуєте підтвердні документи. Приклад заяви про звільнення за власним бажанням наведемо нижче.

Увага! В заяві дату звільнення зазначайте без прийменника «з». Ця дата буде останнім робочим днем.

На підставі заяви роботодавець оформить наказ (розпорядження) про звільнення з зазначенням підстави для звільнення, з яким ознайомить працівника під підпис.

За угодою сторін. У випадку звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП важливо зафіксувати факт досягнення взаємної згоди щодо припинення трудових відносин. Зробити це можна, наприклад, шляхом подання працівником заяви про бажання припинити трудовий договір за угодою сторін, де буде вказана бажана для нього дата звільнення. Текст заяви може бути таким: «Прошу звільнити мене за угодою сторін 16.09.2024». У свою чергу керівник розглядає заяву та накладає на неї відповідну резолюцію, або погоджуючись на припинення трудового договору за угодою сторін у визначений строк, або ні.

Припустимо, що є згода. Тоді роботодавець на підставі заяви працівника видасть наказ про припинення трудового договору. У наказі обов’язково має бути зазначена підстава припинення трудового договору — за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Загальне. Незалежно від підстави звільнення в день звільнення працівника роботодавець зобов’язаний:

1) видати йому копію наказу (розпорядження) про звільнення;

2) письмово повідомити про нараховані та виплачені йому при звільненні суми, із зазначенням окремо кожного виду виплати;

3) провести з працівником остаточний розрахунок;

4) на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, яка зберігається у працівника.