Весь колектив у відпустці: чи нараховувати резерв?

Обов’язковість створення відпускного резерву

Необхідність створювати забезпечення на оплату відпусток своїх працівників (так званий — резерв відпусток) визначають норми одночасно двох бухгалтерських стандартів — п. 12 НП(С)БО 11 «Зобов’язання» та п. 7 НП(С)БО 26 «Виплати працівникам». І у загальному випадку — це обов’язок підприємства, а не його право (див. листи Мінфіну від 23.01.2014 № 31-08410-07-10/1550, від 20.08.2009 № 31-34000-20-5/22614 і від 09.06.2006 № 31-34000-20-25/12321).

Не розраховувати резерв відпусток п. 7 розд. І НП(С)БО 25 «Спрощена фінансова звітність» дозволяє тільки мікропідприємствам і непідприємницьким товариствам. Своє рішення щодо цього їм слід зафіксувати у наказі про облікову політику. Які саме юрособи належать до мікропідприємств, дізнаєтеся зі статті «Визначаємо категорію підприємства для фінзвітності за 2025 рік» // «Податки & бухоблік», 2025, № 13.

Мета створення резерву відпусток — рівномірно розподілити витрати на оплату відпусток працівників між періодами протягом звітного року (див. лист Мінфіну від 10.11.2006 № 31-34000-207-10/23936). А згідно з п. 7 НП(С)БО 26 забезпечення створюють на виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню. Тобто виплати за невідпрацьований час, право на отримання яких працівником може бути використано в майбутніх періодах (п. 3 НП(С)БО 26).

Водночас резервувати п. 13 НП(С)БО 11 вимагає тільки ті зобов’язання:

— виникнення яких можна передбачити;

— суму яких можна визначити розрахунковим шляхом.

А ось щодо відпусток, імовірність надання яких спрогнозувати, зазвичай, не можливо (наприклад, додаткової навчальної, творчої, у зв’язку з усиновленням дитини тощо), резерв не формують (див. табл. 1).