Суть спору
Вже призваний на службу громадянин подав позов проти ТЦК та військової частини. Він вимагав:
— визнати рішення ТЦК щодо мобілізації протиправним;
— звільнення його з військової служби у лавах ЗСУ.
Справа дійшла до Верховного Суду.
Позиції сторін
Позивач. Військовослужбовець посилався на те, що була порушена процедура призову. Зокрема, йому не провели медичний огляд (тобто він не проходив ВЛК), хоча зобов’язані були це зробити.
Оскільки ж процедура призову є протиправною, то, на думку позивача, є підстави й для звільнення з військової служби, про що військова частина зобов’язана прийняти відповідне рішення.
ТЦК. У судах першої та апеляційної інстанцій представники ТЦК особливих аргументів не навели. Усе обмежилося запевненням, що вони діяли у межах чинного законодавства. У рішенні ж Верховного Суду позиція ТЦК взагалі не фігурувала.
Військова частина. Представник військової частини проти визнання протиправною процедури призову не заперечував, але виступав проти зобов’язання щодо звільнення. Посилалися на те, що позивач:
— пропустив строки звернення до суду. Позов було подано 13.03.2023, а військовослужбовець ознайомився з рішенням про призов 23.03.2022. А згідно зі ст. 123 КАСУ встановлює строк у 6 місяців, який стартує з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. Якщо ж позов не подано із заявою про поважні причини пропуску цих 6 місяців, то позов залишається без руху. Надалі ж, якщо позивач не повідомить про такі поважні причини, то суд повертає позов позивачу. Але важливо: під час подання позову військовий таку заяву робив;
— обрав неефективний спосіб захисту. Простіше кажучи, неправильно сформулював свої позовні вимоги. Усе тому, що звільнення позивача автоматично стає наслідком повторного призову його на військову службу під час мобілізації, яка триває дотепер. Тому, на думку представників військової частини, більш ефективним способом захисту була б вимога провести ВЛК щодо позивача. Далі за його результатами вже б приймалося подальше рішення: звільняти зі служби військовозобов’язаного чи ні.
Вирішення справи судом
Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позивача. Визнали протиправними дії ТЦК у зв’язку з порушенням процедури призову та зобов’язали військову частину звільнити військового з лав ЗСУ. Причини пропуску строку на звернення до суду були визнані поважними (позивач з 23.03.2022 по час звернення до суду проходив військову службу в ЗСУ).
Верховний Суд розглядав виключно питання пропуску строку звернення до суду та ефективності обраного позивачем способу захисту. Тобто протиправність процедури призову військовою частиною не оскаржувалася. Отже, судді Верховного Суду:
— погодилися з поважністю причин пропуску строку на звернення до суду, але
— визнали, що військовослужбовець обрав не той спосіб захисту. А тому у частині вимоги про звільнення зі служби військовому відмовили.
Верховний Суд навів такі аргументи:
— звільнення з військової служби є неефективним, адже не вирішує правомірності акта, який приймається ТЦК за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Тобто, простіше кажучи, порушення процедури мобілізації — це проблема між цим ТЦК та військовозобов’язаним і військову частину, вважають судді, у цьому випадку зачіпати немає сенсу. Іншими словами, такий спосіб захисту втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
До того ж факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення, які передбачені у ст. 26 Закону № 2232*;
* Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII.
— проведення ВЛК так само не відновить порушених прав військового, бо процедуру призову вже було порушено;
— процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася. Визнання ж процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Думка редакції
Як бачите, у цьому випадку процедурні порушення (хоч і дуже відчутні) не змогли допомогти військовослужбовцю звільнитися зі служби у ЗСУ. Тому військовослужбовцям, які намагаються звільнитися, варто шукати докази існування підстав для цього зі ст. 26 Закону № 2232.
До речі, звертаємо увагу на один важливий момент. У позовній заяві військовий не згадав про стан свого здоров’я. Натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.
Також зверніть увагу на згадку про незворотність! Нагадаємо, що по суті до схожих висновків Верховний Суд доходив у випадку, коли було заброньовано працівника, який вже проходив військову службу (див. постанову ВС від 22.05.2023 у справі № 260/1851/22). І хоча наразі процедуру бронювання прискорили, наскільки це можливо, проте такі ситуації цілком можливі. Тому якщо працівник вже пройшов ВЛК та його зарахували до військової частини, то рішення про бронювання йому вже не допоможе. Хоча й зазначимо, що аргументами у цьому випадку у першу чергу виступало те, що коли людину зараховують до військової частини, то вона втрачає статус військовозобов’язаного, для якого працює відстрочка у зв’язку з бронюванням, та стає військовослужбовцем. А для останніх вже працюють підстави для звільнення зі служби, передбачені у ст. 26 Закону № 2232.
Загалом, військовослужбовцям доведеться у суперечках спиратися на Закон № 2232 та не робити ставку на процедурні порушення під час спорів щодо звільнення з лав ЗСУ.
