Купи мене: особливості обліку реклами у ЗМІ та Інтернеті

Ну, звичайно, нерозважливо щось говорити про рекламу, не давши визначення цьому поняттю. Законодавче визначення терміна «реклама» дає нам Закон про рекламу. Так, реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару (абз. 11 ст. 1 Закону про рекламу). Що цікаво, товаром у цілях реклами вважається не лише певний матеріальний предмет, а будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності. Отже, рекламою буде вважатися як, наприклад, реклама зубної пасти, так, скажімо, і реклама послуг стоматологічної клініки. Ну, із загальним визначенням реклами ми розібралися, тепер давайте поговоримо безпосередньо про рекламу у ЗМІ та Інтернеті.

Реклама у ЗМІ може бути трьох видів: реклама на телебаченні, реклама на радіо та реклама у друкованих ЗМІ.

Реклама на телебаченні представляється у вигляді відеоролика, який прокручують під час ефіру обраного телеканалу. Причому ч. 6 ст. 13 Закону про рекламу зауважує, що не вважається рекламою оприлюднення, виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об’єктів права інтелектуальної власності, що йому належать. Теж саме стосується і реклами на радіо. Вона, до речі, являє собою аудіоролик, який прокручують під час ефіру обраної радіостанції.

Реклама у друкованих ЗМІ зазвичай представлена текстом (стаття) або оригінал-макетом (картинка з текстом), які розміщують на сторінках друкованого видання. Причому друкованими ЗМІ є періодичні й такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Здебільшого такими є газети та журнали.

Що таке Інтернет, мабуть, пояснювати не потрібно. Не чув про цю Всесвітню мережу хіба що глухий, а багато з нас не просто чули, а й серйозно потрапили в його «павутиння». Але якщо ви хочете почути, так би мовити, офіційне тлумачення цього терміна, спрямовуємо вашу увагу на Закон про телекомунікації. Так, цей Закон визначає Інтернет як всесвітню інформаційну систему загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Реклама в Інтернеті представлена банером, який розміщують на сторінках різноманітних сайтів.

Із поняттям реклами у ЗМІ та Інтернеті ми у загальних рисах розібралися, тепер давайте поговоримо про оформлення договірних відносин, пов’язаних із наданням послуг реклами.

Одразу визначимо два напрямки, в яких ми здебільшого будемо розглядати далі у статті «рекламні» питання. Це:

1) виготовлення рекламних носіїв;

2) розміщення реклами.

Почнемо з оформлення договірних відносин. Отже, поїхали!

Сторонньою особою. Оскільки результатом виготовлення рекламних носіїв є певний продукт — власне, ці носії, то таке виготовлення у розумінні ЦК є роботою, а отже, відносини між замовником та виконувачем такої роботи мають скріплюватися договором підряду. Нагадаємо, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК). Особливості таких договірних відносин урегульовані гл. 61 ЦК. Про них ви мали змогу дізнатися з нашого попереднього номера «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2014, № 12 (84), с. 14. У цьому ж номері на с. 9 ви також можете знайти загальний порядок оформлення договірних відносин між СГ.

Та не все так просто. Лише загальними моментами тут не обмежишся. Справа в тому, що будь-який виготовлений рекламний носій є об’єктом авторського права. А це означає, що договір підряду на виготовлення рекламних носіїв повинен містити також елементи авторського договору. Що це означає? Перш за все те, що в такому договорі необхідно визначити, чи передаються майнові авторські права на рекламний носій замовнику. За умовчанням, тобто якщо інше не встановлено договором, майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно (ч. 2 ст. 430 ЦК). А Закон про авторське право і зовсім говорить, що майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані (абз. 2 ч. 1 ст. 31 Закону про авторське право). Звичайно, ЦК має більшу правову силу, аніж Закон про авторське право, але, якщо вам зайві проблеми не потрібні, не забувайте все ж вказувати у договорі підряду момент із переходом майнових прав на створюваний об’єкт права інтелектуальної власності. Немайнові ж права, зазначимо, у більшості випадків належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності й не можуть відчужуватися (передаватися), окрім випадків, передбачених законом, коли такі права можуть належати іншим особам (ч. 2, 4 ст. 423 ЦК).

Працівником підприємства. Якщо особа, яка виготовляє рекламні носії для підприємства, є його працівником (укладено трудовий договір), то між нею і таким підприємством виникають уже не цивільно-правові відносини, а трудові. Додаткових договорів на здійснення такої роботи укладати не потрібно, адже працівник виконує роботу в межах своєї трудової діяльності, й трудовий договір є доказом цього. З авторськими правами у цьому випадку відбувається все так само, як при виконанні роботи на замовлення. Тобто немайнові права у загальному випадку належать працівникові, який створив об’єкт права інтелектуальної власності, а майнові права — такому працівникові та юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено трудовим договором (ч. 1 і 2 ст. 429 ЦК). Увага, важливо: права на твори та/або об’єкти суміжних прав, створені поза межами трудового договору чи службового завдання, не можуть вважатися переданими роботодавцеві на підставі закону (абз. 1 п. 35 постанови № 12). Наприклад, створений працівником підприємства у процесі виконання службового завдання оригінал-макет реклами для газети не розглядатиметься як службовий твір, якщо він не передбачений таким завданням* або трудовим договором (контрактом) із роботодавцем.

Якщо ж підприємство-роботодавець хоче володіти виключними правами на об’єкти права інтелектуальної власності, створені його працівником, між такими працівником і роботодавцем необхідно укласти відповідний договір про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків та (або) окремого доручення роботодавця. Такий договір буде додатком до трудового договору (контракту). Його типова форма затверджена спільним наказом МОН і Мінпраці від 28.12.2004 р. № 986.

Безпосередньо розміщення створеного рекламного носія у ЗМІ чи Інтернеті є нічим іншим, як наданням послуги, тож і договірні відносини між рекламодавцем та розповсюджувачем реклами мають оформлюватися договором про надання рекламних послуг. Про основні моменти оформлення договорів та особливості укладання договорів про надання послуг ви можете дізнатися більше з нашого попереднього номера («Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2014, 12 (84), с. 9). Але такий порядок згодиться лише у випадку, коли рекламний носій створює одна особа, а його розміщення здійснює інша особа — ЗМІ. Та можливі й інші ситуації. Давайте на них зупинимося.

Рекламу розміщує рекламне агентство. Власне, підприємству-рекламодавцю не обов’язково безпосередньо мати справу зі ЗМІ стосовно розміщення реклами, це за нього може зробити рекламне агентство. У такому випадку рекламодавець має якось уповноважити на такі дії це агентство. Для цього між ними укладається посередницький договір на розміщення реклами. Зазвичай таким є договір доручення. Особливості укладання такого виду договорів ви знайдете у ст. 1000 — 1010 ЦК. Звичайно, повірений (рекламне агентство) за надання таких посередницьких послуг отримує певну плату, визначену посередницьким договором.

Творець рекламного носія та розміщувач реклами — одна особа. Можлива ситуація, коли творець рекламного носія та розміщувач реклами — одна особа. Тобто договірні відносини рекламодавець має з однією особою. У такому випадку укладати два договори (договір підряду на виготовлення рекламного носія та договір про надання послуг із розміщення реклами) сенсу немає. Ну, і не треба. Вітчизняне законодавство «дає добро» на укладання в подібних ситуаціях змішаного договору, тобто договору, в якому містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК). При цьому, як зазначає та ж ч. 2 ст. 628 ЦК, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Загалом, витрати платника податку на проведення реклами мають повне право потрапити до складу податкових. Шлях їм туди проклав п.п. 140.1.5 ПК. Звичайно, потрапляння «рекламних» витрат до податкових можливо лише за умови, що вони пов’язані з господарською діяльністю підприємства (п.п. 139.1.1 ПК). Далі розглянемо облік «рекламних» витрат у розрізі отримання робіт із виготовлення рекламних носіїв та отримання послуг із розміщення реклами.

Виготовлення рекламних носіїв. Аби визначити, як рекламодавцеві правильно обліковувати витрати на виготовлення рекламних носіїв, необхідно, перш за все зазирнути до договору підряду на їх виготовлення. У цьому договорі нас цікавить інформація про перехід майнових прав на створений рекламний носій до замовника робіт.

Якщо в договорі вказано, що майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності повністю переходять до рекламодавця, то обліковувати такий об’єкт необхідно як нематеріальний актив*. Група НМА, до якої потрапить такий об’єкт, — 5. Для НМА цієї групи строк дії права користування ними визначається відповідно до правовстановлюючого документа, але становить не менш як 2 роки (абз. 1 п.п. 145.1.1 ПК). Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування НМА не встановлено, такий строк корисного використання визначається платником податку самостійно, але не може становити менше 2 та більше 10 років безперервної експлуатації (абз. 3 п.п. 145.1.1 ПК).

Визнання рекламного носія НМА означає, що щомісячно протягом строку дії права користування починаючи з місяця, наступного за місяцем введення його в господарський оборот, на його вартість доведеться нараховувати амортизацію. Амортизаційні витрати при цьому необхідно відносити до збутових (п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПК). Витрати на збут визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно із правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ПК). Причому здійснення витрат має бути підтверджене відповідними первинними документами.

У Декларації з податку на прибуток підприємства* «рекламні» витрати відображаємо у рядку 06.2 «Витрати на збут». В іншому правила обліку та нарахування амортизації стандартні для всіх НМА і визначені ст. 145 та 146 ПК. Пропонуємо почитати про них у газеті «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2012, № 18 (42).

Якщо ж у договорі підряду не сказано про перехід майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності або у ньому прямо визначено, що такі права рекламодавцеві не передаються, то витрати на виготовлення рекламних носіїв можна відносити одразу до податкових витрат. «Рекламні» витрати, як і у випадку з переходом майнових прав, потраплять до витрат на збут відповідно до п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПК у періоді їх здійснення (п. 138.5 ПК). Підтвердженням здійснення таких витрат є акт приймання-передачі виконаних робіт. Більше про цей документ ви можете дізнатися у газеті «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2014, № 12 (84), с. 16.

У Декларації з податку на прибуток підприємства витрати на виготовлення рекламних носіїв без переходу майнових прав на них відображаємо у рядку 06.2.

Така ж схема обліку діє й у випадку, коли рекламний носій створює працівник підприємства. Тільки-от, щоб визначити, чи мав місце перехід майнового права на об’єкт права інтелектуальної власності, необхідно дізнатися, чи існує як додаток до трудового договору договір про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків та (або) окремого доручення роботодавця. Якщо такий договір існує — майнові права передані роботодавцеві, якщо ні — передання таких прав не було. Як діяти далі в обох випадках, дивіться вище.

Розміщення реклами. З розміщенням реклами все простіше. Порядок обліку витрат на такі заходи однозначний у будь-якому випадку. Так, витрати на розміщення реклами мають бути відображені в податковому обліку у складі витрат на збут (п.п. «г» п.п. 138.10.3 ПК) у періоді їх здійснення. А підтвердженням їх здійснення є акт про надання рекламних послуг. Більше про такий акт дивіться у номері «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2014, № 12 (84), с. 16. Мабуть, ви вже здогадалися, що в Декларації з податку на прибуток підприємства витрати на розміщення реклами необхідно розташувати у рядку 06.2.

Увага, обмеження! Діє у випадку, коли рекламні роботи (послуги) придбаваються у нерезидента. Так, витрати, понесені у зв’язку з придбанням таких робіт (послуг) у нерезидента, можна віднести до складу податкових лише в обсязі, який не перевищує 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням ПДВ та акцизного податку) за рік, що передує звітному (абз. 1 п.п. 139.1.13 ПК). Це обмеження не поширюється на витрати, здійснені (нараховані) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з п. 160.8 ПК. Такі витрати мають право опинитися у складі податкових у повному обсязі. Натомість «рекламні» витрати, понесені (нараховані) у зв’язку з придбанням рекламних робіт (послуг) у нерезидента, який має офшорний статус, навпаки, не можуть потрапити до складу податкових у повному обсязі (абз. 2 п.п. 139.1.13 ПК).

Із виконанням робіт і наданням послуг нерезидентами взагалі все непросто. Окрім чотирьохвідсоткового обмеження на включення «рекламних» витрат до складу податкових при роботі з нерезидентами, необхідно враховувати ще один момент. Річ у тім, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати мають сплатити ще й податок на репатріацію за ставкою 20 % суми таких виплат за власний рахунок (п. 160.7 ПК). Не уникнути сплати 20-відсоткового податку й у разі оплати рекламних робіт (послуг) постійному представництву нерезидента. Про це міндоходівці зазначили у своєму роз’ясненні, наведеному в підкатегорії 102.29.03 ЗІР. Аргументують вони це тим, що представництва (у тому числі постійні представництва нерезидентів) згідно з нормами ПК належать до нерезидентів (п.п. «а» п.п. 14.1.122 ПК). А от якщо виплати нерезидентам (їх постійним представництвам) за виробництво та/або розповсюдження реклами здійснює посередник-платник податку на прибуток, який замовляв нерезиденту рекламні послуги на користь резидента — комітента (довірителя), 20-відсотковий податок має сплатити за власний рахунок саме такий посередник (див. роз’яснення, наведене в підкатегорії 102.29.04 ЗІР). А вже посередник та підприємство-комітент (довіритель) вирішують між собою питання щодо відшкодування сплаченого посередником податку.

Тут ми вже розмежовувати облік виготовлення рекламних носіїв та облік розміщення реклами не будемо, адже він однаковий для обох ситуацій. Яким він є — давайте розбиратися.

Рекламні послуги є об’єктом оподаткування ПДВ на загальних підставах відповідно до п.п. «б» п. 185.1 ПК. Ставка оподаткування для таких послуг стандартна — 20 % від бази оподаткування, яка визначається виходячи з їх договірної вартості (а у разі здійснення контрольованих операцій* — не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів**.

З точки зору підприємства-рекламодавця, його в контексті ПДВ-обліку, звичайно, найбільше цікавить питання щодо права включення ПДВ від операцій з отримання рекламних робіт і послуг до податкового кредиту. Так от право у них таке є і регламентоване воно ст. 198 ПК, а саме
пп. «а» і «в» п. 198.1 ПК — стосовно послуг із розміщення реклами та п.п. «б» п. 198.1 ПК — стосовно робіт із виготовлення рекламного носія. Та все це справедливо лише у випадку коли:

1) рекламні роботи (послуги) пов’язані з господарською діяльністю підприємства, що підтверджується відповідними документами;

2) рекламні роботи (послуги) придбані з метою їх використання в оподатковуваних операціях платника податку;

3) наявна правильно заповнена податкова накладна або касовий чек, який містить суму виконаних робіт (отриманих послуг) і загальну суму нарахованого ПДВ (із визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому загальна сума виконаних робіт (отриманих послуг) за касовими чеками не може перевищувати 200 грн. за день (без урахування ПДВ) (п.п. «б» п. 201.11 ПК).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту стандартно є дата тієї події, що відбулася раніше:

— дата списання коштів із банківського рахунка платника податку на оплату робіт/послуг;

— дата отримання платником податку робіт/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Нарешті дісталися ми й до розгляду бухгалтерського обліку реклами. Будемо розбиратися з ним у розрізі виготовлення рекламних носіїв та безпосереднього розміщення реклами.

Визначаючи порядок обліку виготовлення рекламних носіїв, доведеться знову-таки опиратися на договір на виконання таких робіт або трудовий договір, якщо роботи виконував безпосередньо працівник такого підприємства в межах своєї трудової діяльності. У ньому нас, як і раніше, більш за все цікавить момент із переходом майнових прав на рекламний носій (про майнові та немайнові права на об’єкти права інтелектуальної власності див. на с. 26).

Якщо згідно з договором майнові права на виготовлений рекламний носій не передаються замовнику робіт, тобто залишаються у його творця, то витратам на його виготовлення забезпечений прямий шлях до витрат на збут (абз. 5 п. 19 П(С)БО 16), тобто на однойменний рахунок 93.

Якщо ж у договорі підряду на виготовлення рекламних носіїв чи у договорі про розподіл майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені при виконанні службових обов’язків та/або окремого доручення роботодавця, говориться про передання майнових прав на виготовлений продукт замовнику (роботодавцеві), то такий продукт необхідно обліковувати як НМА (абз. 6 п. 5 П(С)БО 8). Для таких активів у бухгалтерському обліку призначений субрахунок 125 «Авторське право та суміжні з ним права». Нібито все так і має бути, якби не одне «але». Викликає таке «але» п. 9 П(С)БО 8, згідно з яким не визнаються НМА, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, витрати на рекламу та просування продукції на ринку. Проте, на думку податківців, ця норма стосується лише витрат на розміщення реклами, а витрати на виготовлення рекламних носіїв усе-таки мають обліковуватись як НМА на вже згадуваному нами субрахунку 125 (див. «Вісник податкової служби України», 2012, № 21, с. 43). Мабуть, таку позицію вони прийняли, аби склався бухгалтерсько-податковий пазл зближення цих двох видів обліку. Тож, можливо, варто обліковувати рекламні носії, майнові права на які переходять до замовника, у складі НМА, як це рекомендують податківці у своїх консультаціях. Усі нюанси обліку НМА ви можете знайти у номері «Податковий кодекс: консультації та коментарі», 2012, № 18 (42).

А от щодо обліку витрат на розміщення реклами жодних протиріч немає. Їх однозначно потрібно обліковувати на рахунку 93 як витрати на збут на підставі все того ж абз. 5 п. 19 П(С)БО 16. Такі витрати, нагадаємо, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (абз. 2 п. 7 П(С)БО 16). Тож, як бачимо, спостерігається повна аналогія з податковим обліком.

Отже, резюмуючи наведену вище інформацію, маємо таке: витрати на розміщення реклами та витрати на виготовлення рекламних носіїв без переходу майнових прав на них до підприємства-замовника необхідно включати до витрат на збут, а рекламні носії, на які замовнику переходять майнові права, обліковувати як НМА.

Як усі ці рекламні заходи відобразяться в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, дивіться далі.

Бажаємо, аби ваші зусилля з організації та обліку реклами у ЗМІ та Інтернеті принесли вам солодкі плоди у вигляді зростання кількості покупців/замовників/клієнтів ваших товарів/робіт/послуг.

Використані документи та скорочення

ЦК — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ПК — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закон про рекламу — Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.

Закон про телекомунікації — Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. № 1280-IV.

Закон про авторське право — Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.93 р. № 3792-ХII.

Постанова № 12 — постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 р. № 12.

П(С)БО 8 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджене наказом Мінфіну від 18.10.99 р. № 242.

П(С)БО 16 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318.

ЄСВ — єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

ЗІР — загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс, розміщений на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів (http://zir.minrd.gov.ua).

ЗМІ — засоби масової інформації.

НМА — нематеріальний актив.

ПДВ — податок на додану вартість.

ПК — податковий кредит.

СГ — суб’єкт господарювання.