Теми статей
Обрати теми

Склад і класифікація витрат, що включаються до собівартості продукції

податкові експерти Товстоп’ят Юрій, Чернишова Наталія

Головною умовою ефективного управління виробничим підприємством є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати, що формують собівартість продукції (робіт, послуг). Саме про склад і класифікацію витрат, що включаються до собівартості продукції, ми говоритимемо в цьому розділі тематичного номера.

 

ВИТРАТИ, що ФОРМУЮТЬ СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

 

Для цілей калькуляції собівартості продукції нас цікавлять витрати, що включають саме до бухгалтерської собівартості. Але ми знаємо, що з метою обчислення податку на прибуток підприємства в податковому обліку необхідно визначати ще й так звану податкову собівартість. Наскільки вони подібні між собою, ви дізнаєтеся з наведеного нижче матеріалу.

Одразу зазначимо, що в бухгалтерському обліку розрізняють реалізаційну собівартість і виробничу. При цьому виробнича собівартість є частиною собівартості реалізації та включає такі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати (абз. 2 п. 11 П(С) БО 16). За виробничою собівартістю оцінюють готову продукцію та незавершене виробництво. Крім виробничої собівартості, до реалізаційної вартості також уключають нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати (абз. 1 п. 11 П(С)БО 16). Таким чином, виробнича собівартість продукції включає тільки витрати, безпосередньо пов’язані з її виробництвом, обумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині витрат на управління (накладних) — тільки загальновиробничі витрати. Ті види непрямих (накладних) витрат, що не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції (адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати операційної діяльності підприємства), не включають до складу виробничої собівартості і, отже, не розподіляють на кожну одиницю об’єкта калькуляції.

У податковому ж обліку використовують дещо інший термін собівартості, а саме — собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Хоча по суті він уключає ті самі витрати, що й бухгалтерська реалізаційна собівартість, крім наднормативних виробничих витрат. Детальніше про податкову та бухгалтерську собівартість розповість таблиця нижче.

 

СКЛАД ВИТРАТ, ЩО ФОРМУЮТЬ БУХГАЛТЕРСЬКУ СОБІВАРТІСТЬ

СКЛАД ВИТРАТ, ЩО ФОРМУЮТЬ ПОДАТКОВУ СОБІВАРТІСТЬ

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

Прямі матеріальні витрати

Собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг

Прямі матеріальні витрати

Вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг

Прямі витрати на оплату праці

Прямі витрати на оплату праці

Інші прямі витрати

Амортизація виробничих ОЗ і НМА, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг

Інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (уключаючи реактивну)

Змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати

Загальновиробничі витрати, що відносяться на собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до П(С)БО 16

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати

Наднормативні виробничі витрати

 

Детальніше склад елементів витрат розшифруємо в таблиці нижче.

 

ВИД ВИТРАТ

СКЛАД ВИТРАТ

У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

У ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ

1

2

3

Прямі матеріальні витрати

п. 12 П(С)БО 16

п.п. 138.8.1 ПК

Вартість сировини та основних матеріалів, що створюють основу вироблюваної продукції, купувальних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат. Прямі матеріальні витрати зменшують на вартість поворотних відходів, отриманих в процесі виробництва, які оцінюють в порядку, викладеному в п. 11 П(С)БО 16

Прямі витрати на оплату праці

п. 13 П(С)БО 16

п.п. 138.8.2 ПК

Заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат

Інші прямі витрати

п. 14 П(С)БО 16

п. 138.9 ПК

Усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема:

відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів),

внески на соціальні заходи, визначені ст. 143 ПК, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам — членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та беруть трудову

 

зменшеної на її справедливу вартість, і витрат на виправлення такого технічно неминучого браку

участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу. Сюди також уключають втрати від браку, що складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) і витрати на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції* (п. 138.7 ПК)

* До встановлення норм технічно неминучого браку центральним органом виконавчої влади у відповідній сфері такі норми встановлює самостійно платник податку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру.

Про організацію обліку прямих витрат виробництва див. на с. 17 цього номера

Змінні загальновиробничі витрати

абз. 2 п. 16 П(С)БО 16

п.п. 14.1.84 ПК

Витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, ділянок), що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляють на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду

Постійні загальновиробничі витрати

абз. 3 п. 16 П(С)БО 16

п.п. 14.1.84 ПК

Витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляють на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності*. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення

* Під нормальною потужністю згідно з п. 4 П(С)БО 16 розуміють очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Майте на увазі: загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. Більше про загальновиробничі витрати і їх розподіл див. на с. 28 цього номера.

Наднормативні виробничі витрати

лист від 15.04.2005 р. № 31-04220-20-17/6687

Витрачання (використання) ресурсів на виробництво понад норми, нормативи, розцінки тощо, затверджених уповноваженим органом

Зауважте: наднормативні витрати включають до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) за рішенням уповноваженої особи (керівника) підприємства тільки в тому випадку, якщо вони не пов’язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням і порушенням правил зберігання

 

Як ви можете бачити з наведених вище таблиць, бухгалтерська та податкова собівартості є практично тотожними. Так, у собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), реалізованої протягом звітного періоду, як у бухгалтерському, так і в податковому обліку, уключають прямі витрати (тобто витрати, прямо пов’язані з виробництвом таких товарів (виконанням робіт, наданням послуг)) і загальновиробничі витрати (постійні та змінні). А ось наднормативні виробничі витрати потраплять до реалізаційної собівартості тільки в бухгалтерському обліку, у податковому обліку шлях до будь-яких витрат їм закритий. Про це свідчить п. 140.3 ПК, згідно з яким до витрат не включають суму фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку або технічних (виробничих) втрат* і витрат з розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, які не перевищують розмір, визначений КМУ, або іншим органом, визначеним законодавством України. Таким чином, будь-які наднормативні виробничі витрати до складу податкових витрат не включають.

* Такими вважають втрати, зумовлені рівнем розвитку техніки та пов’язані з технологічними процесами виготовлення деталей, вузлів, виробів (недостатня керованість окремими операціями технологічного процесу; недосконалість технологічного устаткування і вимірювальної техніки; невідповідність окремих фізико-хімічних властивостей використовуваних матеріалів і напівфабрикатів вимогам виробництва тощо) (пп. 406 і 422 Методрекомендацій № 373).

Зауважимо, що визначувана виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) не відображає загальної суми витрат, що необхідна при плануванні діяльності підприємства в цілому та в розрізі виробництва окремих видів діяльності, а також при розрахунку ціни реалізації виробленої продукції (робіт, послуг). Показником, що включає всі витрати підприємства, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, є повна собівартість. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину адміністративних і збутових витрат і обчислюється тільки за товарною продукцією (на напівфабрикати власного виробництва і готову продукцію, що використовується для внутрішнього споживання, адміністративні витрати та витрати на збут не розподіляють, оскільки зазначені види запасів оцінюють за виробничою собівартістю).

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ

 

Навіть з простого переліку складових витрат, з яких створюється собівартість продукції, видно, що вони не однакові не тільки своїм складом, а й значенням у виготовленні продукції, виконанні робіт і послуг. Одні витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (наприклад, витрати сировини та матеріалів), інші — з управлінням і обслуговуванням виробництва (наприклад, витрати на утримання апарату управління), а треті, що безпосередньо не стосуються виробництва, все-таки за чинним законодавством включаються до витрат виробництва (наприклад, ЄСВ). Крім того, частину витрат прямо включають до собівартості конкретних видів готових виробів, а решту, у зв’язку з виробництвом декількох видів продукції, — непрямо.

Тому для ефективної організації обліку необхідно застосовувати економічно обґрунтовану класифікацію витрат за певними ознаками. Узагальнено ви можете її побачити в таблиці далі.

 

ОЗНАКИ

ВИТРАТИ

За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)

Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби

За видами продукції, робіт, послуг

Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, деталі, вузли, замовлення, процеси

За єдністю складу (однорідністю) витрат

Одноелементні, комплексні

За способами перенесення вартості на продукцію

Прямі, непрямі

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Змінні, постійні

За визначенням відношення до собівартості продукції

Витрати на продукцію, витрати періоду

За календарними періодами (часом виникнення)

Витрати поточні, майбутніх періодів та майбутні витрати

За доцільністю витрачання

Ефективні (продуктивні), неефективні (непродуктивні)

За відношенням витрат до процесу виробництва

Основні, накладні

За видами витрат (економічним змістом)

Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

 

Далі ви можете ознайомитися зі стислою характеристикою наведеної вище класифікації витрат.

Класифікація за місцем виникнення

За місцем виникнення витрати на виробництво групують за цехами, дільницями, службами та іншими структурними підрозділами підприємства, тобто за центрами відповідальності, які виділяють у самостійні об’єкти обліку. Таке виділення дозволяє вже на початковому етапі бухгалтерського обліку класифікувати витрати, що виникають у підрозділах підприємства, та забезпечувати диференційований розподіл понесених витрат на одиницю продукції, необхідний для точної калькуляції собівартості.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяють на:

1) основне виробництво, що включає цехи, дільниці, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (робіт, послуг), для випуску якої призначено це підприємство;

2) допоміжні виробництва, призначені для обслуговування основного виробництва інструментом, пристроями, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, транспортними та іншими роботами і послугами (інструментальні та ремонтні цехи, транспортні підрозділи, лабораторії тощо). У складі допоміжного виробництва планують і обліковують також підсобні виробництва (за винятком підсобного сільського господарства);

3) непромислові виробництва і господарства, що об’єднують непромисловий транспорт, житлово-комунальне господарство та об’єкти соціально-культурного призначення, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві.

Місця виникнення витрат є об’єктами аналітичного обліку витрат на виробництво за елементами витрат виробництва та статтями калькуляції собівартості. Номенклатуру (перелік) місць виникнення витрат установлюють на певний період і закріплюють наказом керівника підприємства про організацію бухгалтерського обліку.

Класифікація за видами продукції, робіт, послуг

Усі витрати на виробництво включають до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) і групують за типами (серіями, групами) виробів або за окремими виробничими замовленнями. Це групування підпорядковане вимогам калькуляції та ціноутворення. З його допомогою визначають економічну вигідність виробництва окремих видів продукції. Витрати, що включаються до виробничої собівартості продукції (крім загальновиробничих витрат), підрозділяють у первинній документації за окремими етапами виробничого процесу: стадіями, фазами, переділами, процесами, операціями тощо.

Класифікація за єдністю складу витрат

За ступенем однорідності або за єдністю складу розрізняють витрати одноелементні, тобто однорідні за економічним змістом, і комплексні, такі, що складаються з різних за економічним змістом елементів. Інакше кажучи, одноелементні складаються з одного елемента витрат, а комплексні — з кількох економічних елементів.

До одноелементних відносять, наприклад, витрати сировини та матеріалів, заробітну плату, витрати палива, енергії тощо, а до комплексних — загальновиробничі витрати, до складу яких входять заробітна плата цехового персоналу, матеріали, використані на господарські потреби цеху, амортизація обладнання та будівель цеху тощо.

Класифікація за способом перенесення на вартість продукції

За способом перенесення вартості на продукцію розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямими вважають витрати, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції або виконанням конкретних робіт і можуть бути віднесені на їх собівартість безпосередньо, без розподілу, за даними первинних документів. До таких витрат можна віднести в більшості галузей промисловості витрату сировини, основних матеріалів, купівельних виробів і напівфабрикатів, основної заробітної плати виробничих робітників тощо.

Непрямими є витрати, які пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і тому мають бути відповідним чином розподілені за допомогою спеціальних методів. Сюди входять загальновиробничі витрати.

Непрямі витрати спочатку збирають на збірно-розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а потім включають до собівартості конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу зумовлюється особливостями організації та технології виробництва і встановлюється підприємством самостійно в наказі про облікову політику. Причому встановлена база не повинна змінюватися протягом усього фінансового року.

Зауважимо, що розподіл витрат на прямі та непрямі має умовний характер. Належність окремих видів витрат до прямих чи непрямим певною мірою зумовлена особливостями технологічного процесу і організації виробництва. Наприклад, у галузях добувної промисловості, на підприємствах, що виробляють електричну та теплову енергію, та у деяких інших усі витрати на виробництво прямі. У тих же галузях промисловості, в яких з початкової сировини і в одному технологічному процесі виробляють кілька видів продукції (наприклад, нафтопереробна промисловість), навіть витрати сировини і основних матеріалів потребують непрямого розподілу.

Поділ витрат на прямі та непрямі не повинен поєднуватися з їх поділом на основні та накладна (про них — трохи згодом), оскільки часто основні витрати, виходячи з конкретних умов, доводиться розподіляти непрямим шляхом, а деякі накладні витрати відносити на собівартість продукції за прямою ознакою.

Класифікація за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

За цією класифікацією витрати поділяють на змінні та постійні.

Під змінними розуміють витрати, абсолютна величина яких змінюється (зростає, знижується) залежно від зміни обсягу виробництва. Так, наприклад, зростання обсягу виробництва викликає більшу витрату сировини та матеріалів, купівельних напівфабрикатів, основної заробітної плати виробничих робітників та інших витрат, які викликаються безпосередньо технологічним процесом виробництва продукції і, навпаки, чим менший обсяг виробництва, тим менша їх витрата.

Проте не у всіх випадках ця залежність пропорційна. Частина змінних витрат може зростати меншою мірою, ніж обсяг виробництва, оскільки зі збільшенням обсягу виробництва створюються сприятливі умови для кращого використання ОЗ, палива, матеріалів, підвищення продуктивності праці, зниження матеріаломісткості продукції тощо. Тому правильніше вважати цю групу витрат умовно-змінною.

Постійними вважають витрати, абсолютна величина яких при змінах обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До них відносять частину загальновиробничих витрат (витрати на утримання апарату управління цехів, на опалювання приміщень, амортизаційні відрахування тощо). Проте в деяких випадках зі зростанням випуску продукції ці витрати можуть дещо зрости, але оскільки це збільшення буває незначним, такі витрати умовно вважають постійними.

При цьому слід зазначити, що П(С)БО 16 передбачає особливий порядок розподілу постійних загальновиробничих витрат, про який ви можете прочитати на с. 29.

Класифікація за визначенням відношення до собівартості продукції

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію — це витрати, що пов’язані з виробництвом продукції і становлять собівартість виробленої продукції згідно з нормами П(С)БО 16.

Витрати періоду — це витрати, які не включають до виробничої собівартості і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління (адміністративні), збут продукції та інші операційні витрати, а також нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати.

Класифікація за часом виникнення

За цією ознакою витрати підрозділяють на поточні, майбутніх періодів та майбутні витрати.

До поточних відносять витрати на виробництво цього звітного періоду, які мають бути включені до собівартості продукції, виготовленої протягом цього звітного періоду.

Витрати майбутніх періодів — це витрати, понесені в поточному звітному періоді, але які підлягають включенню до складу собівартості продукції, що випускатиметься в подальші звітні періоди (наприклад, авансові платежі за орендною платою, за передплатою на періодичні видання тощо).

До майбутніх відносять витрати, які в звітному періоді ще не вироблені, але для правильного формування фактичної собівартості продукції підлягають включенню до витрат виробництва за цей звітний період у плановому розмірі (наприклад, забезпечення виплат відпусток).

Розподіл витрат (звітного, майбутнього звітного періоду та майбутніх) здійснюють для найбільш повного і рівномірного відображення в собівартості всіх витрат.

Класифікація за доцільністю витрачання

За критерієм доцільності витрачання виділяють витрати ефективні та неефективні.

Ефективні — це продуктивні витрати, що передбачаються технологією та організацією виробництва. А неефективні — це витрати непродуктивного характеру, в результаті яких не будуть отримані доходи, оскільки не буде вироблено продукт. Такі витрати необов’язкові і виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо. Неефективні витрати — це втрати у виробництві. Про них детально ми поговоримо на с. 24. Обов’язковість виділення неефективних витрат обґрунтована тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування і нормування, а наднормативних витрат — у виробничу собівартість.

Класифікація за відношенням витрат до процесу виробництва

За відношенням до процесу виробництва або за техніко-економічним призначенням витрати поділяють на основні, пов’язані безпосередньо з технологічними процесами виробництва, та накладні, що зумовлюються управлінням і обслуговуванням виробництва. Наприклад, заробітна плата виробничих робітників безпосередньо пов’язана з технологічними процесами виробництва продукції, тоді як заробітна плата допоміжних робітників, спеціалістів і службовців цехового масштабу не визначається технологічними процесами, а викликана тільки їх обслуговуванням і управлінням. Тому перші відносять до основних витрат, а другі — до накладних.

Розподіл витрат на основні і накладні засноване на тому, що до собівартості продукції повинні включатися тільки виробничі витрати.

Класифікація за економічним змістом

За економічним змістом витрати групують за економічними елементами (що і скільки витрачено на виробництво) та за статтями калькуляції (на що понесено витрати).

Поелементне групування витрат показує, скільки вироблено тих чи інших видів витрат (матеріальних, грошових) в цілому по підприємству за певний період часу без розподілу їх на окремі види продукції та інші загальновиробничі потреби незалежно від того, де вони виникли і на виробництво якого конкретного виробу вони використані.

Елементів усього п’ять: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші витрати. Склад кожного з наведених елементів витрат ви можете побачити в пп. 22 — 26 П(С)БО 16 та в Інструкції № 291 в частині застосування рахунків класу 8.

Групування за економічними елементами необхідне для розробки кошторису витрат на виробництво, в якому визначають: загальну потребу підприємства в матеріальних ресурсах, суму амортизації основних засобів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Але за економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість окремих видів і одиниці продукції, встановити обсяг витрат конкретних структурних підрозділів підприємства. Тому для вирішення цих завдань разом з групуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво планують і обліковують за статтями витрат (статтями калькуляції).

Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв’язок з технологічним процесом. Калькуляційною статтею при цьому називають певний вид витрат, що створює собівартість як окремих видів, так і всієї продукції в цілому. На підставі цього групування будують аналітичний облік витрат на виробництво, складають планові (нормативні) та фактичні калькуляції собівартості окремих видів продукції.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції, можуть бути згруповані за такими статтями калькуляції: сировина і матеріали; купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; паливо і енергія на технологічні цілі; ТЗВ; поворотні відходи (віднімаються); основна зарплата виробничих робітників; додаткова зарплата виробничих робітників; відрахування на соцстрахування; витрати на утримання та експлуатацію обладнання; загальновиробничі витрати; втрати внаслідок технічно неминучого браку; супутня продукція (віднімається); інші виробничі витрати. Залежно від особливостей технології та організації виробництва, а також питомої ваги в собівартості продукції окремих видів витрат підприємства можуть об’єднувати деякі наведені статті калькуляції в одну або, навпаки, виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Встановлення переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції віднесене до компетенції підприємства і повинно бути регламентоване його обліковою політикою.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі