До прийняття у 1996 році Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) відповідно до чинної на той час ст. 75 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII щорічна відпустка надавалася тривалістю не менше як 15 робочих днів. Також відповідно до ст. 76 цього Кодексу могли надаватися щорічні додаткові відпустки, зокрема, працівникам з ненормованим робочим днем.
Відповідно до Правил про чергові та додаткові відпустки, затверджених НКП СРСР 30.04.30 р., що діяли до запровадження в дію Закону № 504, працівникам з ненормованим робочим днем як компенсація за навантаження і роботу в позаурочний час передбачалася додаткова відпустка тривалістю не більше 12 робочих днів, яка надавалася понад чергову відпустку 12 робочих днів. Таким чином, загальна тривалість щорічної відпустки у цих працівників не повинна була перевищувати 24 робочих дні (тобто 28 календарних днів).
З набранням чинності Законом № 504 для всіх категорій працівників, за винятком працівників, яким законодавством визначена більша тривалість щорічної основної відпустки, тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дні (ст. 6 Закону № 504). Крім того, відповідно до умов, визначених у ст. 8 Закону № 504, працівникам може надаватися щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці, пов’язаний з роботою в умовах ненормованого робочого дня, тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
При цьому враховується п. 2 постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 505/96-ВР.
У ньому зазначено: працівникам, які до введення в дію Закону № 504 користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України, зберігається відпустка раніше встановленої загальної тривалості на весь час їх роботи на цьому підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на цю відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася.
При цьому збільшення тривалості збереженої відпустки, яка складалася із основної та додаткової за ненормований робочий день, визначеної у календарних днях, ще на кількість днів додаткової відпустки, яка надається згідно зі ст. 8 Закону № 504 (працівникам з ненормованим робочим днем), не допускається, оскільки у збереженій відпустці вже врахована відпустка за ненормований характер праці.
Висновок: оскільки тривалість збереженої основної та додаткової відпустки, перерахованої у календарні дні (28 календарних днів), є меншою, ніж передбачена за цими видами відпусток Законом № 504, завгоспові дошкільного навчального закладу має надаватися щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні та додаткова відпустка за ненормований робочий день тривалістю не більше 7 календарних днів, що у загальній сумі не повинно перевищувати 31 календарного дня.
