Відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, із змінами і доповненнями (далі — ПКУ), об’єктом обкладення військовим збором є, зокрема, доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (ст. 97 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. № 322-VIII, далі — КЗпП).
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (абзац перший ст. 21 КЗпП).
Загальні підстави, випадки та порядок припинення трудового договору встановлено ст. 36 — 45 КЗпП. При припиненні трудового договору працівнику виплачується вихідна допомога.
Вихідна допомога — це грошова виплата працівнику, звільненому з роботи не з його вини та яка виплачується роботодавцем з підстав та у розмірах, установлених ст. 44 КЗпП.
Розміри вихідної допомоги, визначені ст. 44 КЗпП, є мінімальними та диференціюються залежно від підстави, з якої провадиться звільнення. Колективним договором у межах повноважень підприємства, установ, організацій можуть встановлюватися вищі розміри вихідної допомоги.
Згідно з п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), сума вихідної допомоги, що виплачується при звільненні працівника, обчислюється із середньомісячної заробітної плати.
Так, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (ч. 2 п. 8 Порядку № 100).
Крім того, особливості визначення складу витрат платника податку на прибуток підприємств на оплату праці встановлені ст. 142 ПКУ, зокрема, п. 142.2 якої встановлено, що до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, сума вихідної допомоги, яка є обов’язковою виплатою працівнику підприємства у зв’язку із припиненням трудових відносин, підлягає обкладенню військовим збором на загальних підставах.
