Уведення обов’язкової вакцинації проти COVID-19 спричинило чималий головний біль для роботодавців. З одного боку, є законна вимога щодо відсторонення працівників з Переліку № 2153* та, відповідно, солідний штраф за її невиконання — від 34 до 170 тиc. грн. З іншого, як показує практика, відсторонення невакцинованих працівників обертається перевірками від Держпраці за заявою такого працівника та судовою тяганиною.
* Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153.
«Проти» вакцинації
Перше рішення на користь працівників було прийнято Роменським міськрайонним судом Сумської області від 06.12.2021 у справі № 585/3294/21. За результатами судового розгляду було скасовано наказ про відсторонення від роботи.
Поступово цієї позиції почали дотримуватися й інші представники Феміди. У них суди не тільки скасовували накази про відсторонення, а й приймали рішення про виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. І хоча такі рішення здебільшого ще не набрали законної сили (вони ще можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом 30 днів), проте логіка представників Феміди вже зрозуміла. Здебільшого вони аргументують свої рішення таким чином:
1. Порушення права на працю. На думку суду, відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя, що дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать «карантинна» постанова КМУ і наказ МОЗ № 2153 (рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13.12.2021 у справі № 675/1910/21).
2. Порушення процедури. При прийнятті рішення про відсторонення роботодавець не отримав письмове підтвердження від лікаря про відмову працівника від обов’язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження (ч. 6 ст. 12 Закону № 1645**). Натомість наказ про відсторонення було прийнято на підставі одного лише повідомлення про обов’язкову вакцинацію, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань (рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10.12.2021 у справі № 444/3344/21).
** Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III.
3. «Обов’язковість» вакцинації. Щеплення від СОVID-19 не визначене як обов’язкове, і тому відповідно не включене до календаря щеплень (рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 10.12.2021 у справі № 750/13155/21).
4. Втручання у приватне життя. Вимога надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання, є порушенням права на конфіденційність та повагу до приватного життя (рішення Димитровського мiського суду Донецької областi від 07.12.2021 у справі № 226/3339/21).
«За» вакцинацію
Проте пощастило так не всім працівникам. Відверто кажучи, судова практика щодо введення обов’язкової вакцинації проти коронавірусу є поки що неоднозначною. Серед більш ніж 20 судових рішень, які наявні зараз в Єдиному держреєстрі судових рішень, приблизно половина з них не на користь працівників. Тож роботодавцям не слід перейматися, адже є аргументи і «за» обов’язкову вакцинацію.
По-перше, на думку представників Феміди, право на працю не порушується у випадку відсторонення від роботи через ухилення/відмову від вакцинації проти ковіду. Адже працівників не звільняють, а відсторонюють від роботи, а отже, за ними зберігається робоче місце і трудовий договір не припиняється (рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07.12.2021 у справі № 459/3643/21).
По-друге, щодо законності наказу МОЗ № 2153 суди зазначають таке. Цей наказ був зареєстрований Мін’юстом, оскільки відповідає ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. З урахуванням того, що цей наказ пройшов необхідну процедуру його введення в дію, не має бути сумнівів у його законності (рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.12.2021 у справі № 344/18565/21).
По-третє, вимога про надання сертифіката про вакцинацію або медичного висновку про абсолютне протипоказання не вважається втручанням у приватне життя, і така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини (рішення Згурівського районного суду Київської області від 09.12.2021 у справі № 365/559/21)
По-четверте, хоча перелік обов’язкових щеплень визначений у ст. 12 Закону № 1645, проте передбачається, що окремі працівники можуть підлягати обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших інфекційних хвороб. Відповідний перелік якраз і був установлений МОЗ (рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09.12.2021 у справі № 330/2718/21).
Думка редакції
Як бачите, зараз ще зарано говорити про сталу судову практику щодо законності відсторонення невакцинованих працівників. Ми навмисно навели протилежні позиції судів, аби як працівники, так і роботодавці могли використовувати їх на свою користь.
Проте, на нашу думку, найбільш правильним рішенням було б відкласти розгляд спорів щодо скасування наказу про відсторонення невакцинованих працівників до вирішення питання Окружним адмінсудом м. Києва щодо визнання протиправним та нечинним самого наказу МОЗ № 2153 (у справі № 640/29053/21).
Наприклад, таке рішення прийняв Новоград-Волинський міськрайонний суд, вказавши на об’єктивну неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили вищевказаним рішенням (ухвала від 01.12.2021 у справі № 285/5822/21). Проте, коли суд вирішить цю суперечку, невідомо, тож спори із відстороненням від роботи невакцинованих працівників можуть «зависнути».
Подивимося, як складатиметься далі судова практика. Будемо тримати вас у курсі.
