1 Див. «Радник старости» відповідно за червень 2018, № 2, с. 38 та за вересень 2018, № 3, с. 37.
2 Далі за текстом — ОСН.
3 Далі за текстом — Закон № 2625.
Власні повноваження ОСН
9. Надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки.
Зверніть увагу, Закон № 2625 не визначає, з якими саме органами пожежного нагляду може співпрацювати ОСН у межах повноваження, передбаченого п. 9 ч. 1 ст. 14 зазначеного законодавчого акта. На нашу думку, з урахуванням територіального принципу діяльності ОСН, вони мають взаємодіяти з тими органами пожежного нагляду, що провадять (постійно чи тимчасово) свою діяльність на тій же території.
Для того щоб детально розглянути це повноваження, звернемося до відповідних законодавчих норм і визначимося з повноваженнями ОМС з цього питання та з органами пожежного нагляду і організаціями, які здійснюють контроль за додержанням вимог пожежної безпеки тощо.
Питання створення місцевих пожежно-рятувальних підрозділів регламентовано ст. 62 Кодексу цивільного захисту4.
4 Далі за текстом — КЦЗ.
У свою чергу, ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»5 передбачено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби. Крім іншого, ст. 38 цього Закону відносить до повноважень виконавчих органів ради такі повноваження, як розроблення та здійснення заходів щодо матеріально-технічного забезпечення діяльності комунальних аварійно-рятувальних служб; організацію в установленому порядку навчання особового складу комунальних аварійно-рятувальних служб та аварійно-рятувальних служб громадських організацій.
5 Далі за текстом — Закон № 280.
У п. 9 ч. 1 ст. 14 Закону № 2625 йдеться лише про участь ОСН в організації заходів пожежної безпеки, а не цивільного захисту загалом.
Відповідно до КЦЗ забезпечення пожежної безпеки на території України, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади, ОМС та суб’єктів господарювання і громадян здійснюються відповідно до цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів.
Обов’язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями — на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Пожежна охорона, відповідно до ст. 58 ЦКЗ створюється з метою захисту життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на підприємствах, установах, організаціях і в населених пунктах.
Основними завданнями пожежної охорони є:
| 1 | забезпечення пожежної безпеки |
| 2 | запобігання виникненню пожеж та нещасним випадкам під час пожеж |
| 3 | гасіння пожеж, рятування населення, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій |
ЦКЗ розділяє пожежну охорону на:
1) державну;
2) відомчу;
3) місцеву;
4) добровільну.
Для цілей нашої статті розглянемо місцеву та добровільну.
Місцева
У селах, селищах, де немає пожежно-рятувальних підрозділів, сільські та селищні ради за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, утворюють пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення місцевої пожежної охорони.
Порядок забезпечення місцевої пожежної охорони, права та обов’язки працівників пожежно-рятувальних підрозділів визначаються положенням про місцеву пожежну охорону, яке затверджується органом, що її утворив, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Добровільна
Нормами ст. 63 КЦЗ визначено, зокрема, що у населених пунктах для здійснення заходів із запобігання виникненню пожеж та організації їх гасіння ОМС за рішенням територіальних громад можуть утворювати пожежно-рятувальні підрозділи для забезпечення добровільної пожежної охорони. Ці пожежно-рятувальні підрозділи утворюються в населених пунктах з числа громадян, які постійно проживають у зазначеному населеному пункті.
Порядок забезпечення добровільної пожежної охорони, права та обов’язки осіб, які є членами добровільної пожежної охорони, визначаються положенням про добровільну пожежну охорону, яке затверджується керівником суб’єкта господарювання чи ОМС, що її утворив.
Порядок функціонування добровільної пожежної охорони6 визначається постановою КМУ від 17.07.2013 № 5647.
6 Далі за текстом — ДПО.
7 Далі за текстом — Порядок функціонування ДПО.
Відповідно до цього Порядку ДПО створюється з метою проведення заходів із запобігання виникненню пожеж та організації їх гасіння. Для забезпечення функціонування ДПО утворюються пожежно-рятувальні підрозділи. Основними завданнями пожежно-рятувальних підрозділів ДПО є забезпечення пожежної безпеки, запобігання виникненню пожеж та нещасних випадків на них, гасіння пожеж, рятування людей, а також надання допомоги у ліквідації наслідків інших надзвичайних ситуацій.
Пожежно-рятувальні підрозділи ДПО відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
1) проводять заходи із запобігання виникненню пожеж;
<...>
5) проводять серед працівників підприємств, установ, організацій та громадян роботу з дотримання правил пожежної безпеки, підбір осіб, які бажають стати членами пожежно-рятувального підрозділу добровільної пожежної охорони;
6) вносять керівникам суб’єктів господарювання та органам місцевого самоврядування, що їх утворили, пропозиції щодо забезпечення пожежної безпеки;
7) беруть участь у проведенні: оглядів-конкурсів протипожежного стану; разом з територіальними органами ДСНС, органами освіти, молодіжними організаціями заходів з утворення та організації роботи дружин юних пожежників; разом з територіальними органами ДСНС перевірок протипожежного стану об’єктів;
8) здійснюють інші функції, передбачені актами законодавства.
Тепер розглянемо питання, що стосуються правил пожежної безпеки. Правила пожежної безпеки в Україні затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.12.2014 № 1417 (ср. ). Ці Правила є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, органами виконавчої влади, ОМС, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.
Пунктом 19 Розділу II цих Правил визначено, що місцеві органи виконавчої влади, ОМС зобов’язані організовувати навчання населення за місцем проживання правилам пожежної безпеки.
Тож, з урахуванням вищезазначених норм та деяких приписів Закону № 280, ОСН, у межах своїх повноважень можуть спрямовувати діяльність і надавати допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, спільно з ОМС чи за його дорученням організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки.
10. Сприяти відповідно до законодавства правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку.
Нечинний сьогодні Закон України від 19.06.2003 № 964-IV «Про національну безпеку» визначав, що правоохоронні органи — органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Зараз єдиного визначення саме правоохоронних органів чинне законодавство не містить.
Водночас хочемо звернути увагу, що у Законі України від 23.12.1993 № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» вживається таке поняття:
правоохоронні органи — це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Що стосується роботи з правоохоронними органами в ОМС, то Закон № 280 передбачає заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території.
У свою чергу ст. 38 Закону № 280 (Повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян) закріплює за виконавчими органами рад такі повноваження:
а) власні (самоврядні), зокрема:
— підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов;
б) делеговані, зокрема:
— вжиття у разі надзвичайних ситуацій необхідних заходів відповідно до закону щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування життя людей, захисту їх здоров’я, збереження матеріальних цінностей;
— вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.
Громадський порядок, до 2017 року, визначався Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим наказом МВС від 11.11.2010 № 550, як система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об’єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.
Чинний Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII «Про національну безпеку України» визначає громадську безпеку і порядок як захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, ОМС, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Наразі центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, є Національна поліція України (cт. 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію»). Стаття 2 цього Закону до завдань завдання поліції відносить надання поліцейських послуг у таких сферах як:
| 1 | забезпечення публічної безпеки і порядку |
| 2 | охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави |
У свою чергу, ст. 88 згаданого законодавчого акта передбачає взаємодію між керівниками територіальних органів поліції та представниками ОМС. Відповідно до цієї статті керівники територіальних органів поліції повинні не менше одного разу на два місяці проводити відкриті зустрічі з представниками ОМС на рівнях областей, районів, міст та сіл з метою налагодження ефективної співпраці між поліцією та ОМС і населенням.
Щоденну роботу з виконання завдань, спрямованих на дотримання прав і свобод людини на територіях із чисельністю населення, що не перевищує 6 тис. осіб у сільській місцевості та 7 тис. осіб — у містах здійснюють дільничні офіцери поліції8.
8Далі за текстом — ДОП.
Відповідно до Інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції, затвердженої наказом МВС від 28.07.2017 № 650, ДОП:
| 1 | взаємодіють з органами державної влади та місцевого самоврядування, населенням й утвореними відповідно до чинного законодавства громадськими формуваннями з охорони громадського порядку за такими напрямами: 1) протидія злочинності, профілактика правопорушень та охорона публічного порядку за участю населення; 2) співпраця з ОМС, представниками територіальних громад, населенням, керівниками підприємств, соціальних, навчальних та культурних закладів, закладів захисту дітей з метою реалізації принципу взаємодії з населенням на засадах партнерства, обмін інформацією для подальшого її використання під час виконання службових обов’язків; 3) визначення спільних пріоритетних напрямів роботи та її оцінювання з урахуванням думки і потреб громадськості |
| 2 | проводять відкриті зустрічі з представниками ОМС областей, районів, міст та сіл з метою налагодження ефективної співпраці між поліцією та ОМС і населенням; інформують про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території |
| 3 | у межах поліцейської дільниці проводять серед населення роз’яснювальну роботу для формування у населення правової культури, негативного ставлення до суспільно небезпечних явищ з метою підняття іміджу поліції та про способи захисту і самооборони від злочинних посягань |
| 4 | у взаємодії з органами соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади, ОМС, службами у справах дітей, благодійними, громадськими організаціями, представниками територіальних громад, спеціалізованими установами для осіб, які відбули покарання, здійснює роботу із запобігання вчиненню правопорушень, у тому числі стосовно осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах |
Яким же чином на законних підставах громадяни певної території можуть брати участь у вищезазначених заходах, а ОСН сприяти правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку? Засади участі громадян в охороні громадського порядку визначає Закон України від 22.06.2000 № 1835-III «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»9. Громадяни України відповідно до цього Закону мають право створювати в установленому Законом № 1835 порядку:
9 Далі за текстом — Закон № 1835.
громадські об’єднання10 для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.
10 Громадське об’єднання — добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI «Про громадські об’єднання»).
Закон № 1835 визначає, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону11 можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності12 як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння Національній поліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань тощо. Правовою основою діяльності ГФО є законодавчі акти та відповідні рішення ОМС, а також положення (статути) цих формувань. ГФО, відповідно до Закону № 1835, створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб. Членами громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку і в охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’язання. Рішення про створення ГФО приймається на зборах (конференціях) громадян, на які можуть бути запрошені представники трудових колективів, навчальних закладів, правоохоронних органів, підрозділів Державної прикордонної служби України та громадськості.
11 Далі за текстом — ГФО.
12 Зауважимо, що визначення засад громадської самодіяльності чинний Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI «Про громадські об’єднання» не містить. Певні приклади органів громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо) містив нечинний нині Закон України від 16.06.1992 № 2460-XII «Про об’єднання громадян».
ГФО створюються і діють, зокрема, у взаємодії з правоохоронними органами та ОМС. Координацію діяльності таких громадських формувань здійснюють відповідно ОМС. Повсякденна (оперативна) діяльність таких формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними органами Національної поліції.
Основними завданнями ГФО у сфері охорони громадського порядку є:
| 1 | надання допомоги органам Національної поліції у забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам |
| 2 | інформування органів Національної поліції про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань |
| 3 | сприяння органам Національної поліції у виявленні і розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань |
| 4 | участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх |
Отже, як ми бачимо, участь громадян у забезпеченні охорони громадського порядку регламентована відповідними нормативними актами, якими передбачено створення окремих спеціалізованих ГФО.
Тож, на нашу думку, ОСН можуть здійснювати допомогу у забезпеченні охорони громадського порядку лише у межах повноважень, визначених спільним рішеннями ОМС та відповідних органів Національної поліції.
Водночас старостам слід мати на увазі, що за потреби на підставі розглянутих нами законодавчих норм старости мають низку інструментів щодо сприяння мешканцям старостинського округу у створенні ГФО!
