Відповідно до абзацу другого частини шостої статті 73 Закону України «Про вищу освіту» Кабінет Міністрів України постановляє:
Затвердити Типовий договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою, що додається.
Прем’єр-міністр України А. Яценюк
Коментар редакції
Гарна новина: нарешті Уряд затвердив Типовий договір про надання освітніх послуг!
Надання платних послуг бюджетними установами на сьогодні є процесом складним з безліччю запитань. Одне з них — правильне укладання договору між бюджетною установою — надавачем послуг та їх отримувачем.
І ось нарешті хоча б для закладів та установ сфери освіти однією проблемою стало менше, адже Кабмін постановою від 19.08.2015 р. № 634, що коментується, затвердив Типовий договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою (далі — Типовий договір).
Вимога щодо затвердження Кабміном Типового договору, що укладається між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою на строк навчання, була визначена у ст. 73 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII (далі — Закон № 1556), який набув чинності ще 06.09.2014 р.
Нагадаємо, що заклади та установи сфери освіти мають право надавати лише ті види платних послуг, що передбачені Переліком платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженим постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796. Тож предметом договору можуть бути лише платні освітні послуги, які фігурують у цьому Переліку.
Давайте розглянемо, які основні моменти мають бути передбачені у договорі.
Перш за все пам’ятайте: основні вимоги щодо укладання договорів про надання послуг визначені Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ).
Договори про надання платних послуг мають відповідати вимогам, наведеним у гл. 63 цього Кодексу.
Тож давайте подивимось, чи відповідає Типовий договір вимогам ЦКУ.
ЦКУ | Типовий договір |
1 | 2 |
| За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто | П. 1 Предметом договору є надання освітньої послуги. Виконавець бере на себе зобов’язання за рахунок коштів замовника здійснити надання одержувачу освітньої послуги |
| Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором | П. 4 Замовник зобов’язаний своєчасно вносити плату за освітню послугу в розмірах та в порядку, встановлених цим договором |
| У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом | Пп. 11 — 14 За невиконання або неналежне виконання зобов’язань цього договору сторони несуть відповідальність згідно із законом та цим договором. У разі дострокового розірвання договору внаслідок порушення виконавцем договірних зобов’язань або з ініціативи замовника, у разі відрахування одержувача освітньої послуги (крім випадків, коли одержувач відрахований у зв’язку з невиконанням обов’язків, визначених ст. 63 Закону № 1556), кошти, що були внесені замовником як плата за надання освітньої послуги, повертаються йому в обсязі оплати частини послуги, не наданої на дату розірвання договору. У разі дострокового розірвання договору у зв’язку з порушенням замовником договірних зобов’язань або невиконанням одержувачем обов’язків, визначених ст. 63 Закону № 1556, кошти, що були внесені замовником, залишаються у виконавця та використовуються для виконання його статутних завдань |
| Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами | Виходячи зі змісту Типового договору він укладається на весь строк надання освітньої послуги. П. 16 Дія договору тимчасово припиняється у разі надання одержувачу освітньої послуги академічної відпустки відповідно до законодавства на весь строк такої відпустки, про що вносяться відповідні зміни до договору |
| Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦКУ, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом | П. 15 Договір розривається: 1) за згодою сторін; 2) у разі неможливості виконання стороною договору своїх зобов’язань у зв’язку з прийняттям нормативно-правових актів, що змінили умови, встановлені договором щодо освітньої послуги, і незгоди будь-якої із сторін внести зміни до договору; 3) у разі ліквідації юридичної особи — замовника або виконавця, якщо не визначений правонаступник; 4) у разі відрахування з навчального закладу одержувача згідно із законодавством; 5) за рішенням суду в разі систематичного порушення або невиконання однією із сторін умов договору |
Як бачимо, цей Типовий договір цілком відповідає вимогам складання договорів про надання послуг, передбачених ЦКУ.
Слід звернути вашу увагу ще на такі цікаві положення Типового договору.
За умовами п. 2 Типового договору вищий навчальний заклад (виконавець) зобов’язується надати одержувачу освітню послугу на рівні стандартів вищої освіти (якщо законодавством передбачені державні стандарти надання освітньої послуги).
Як визначено у ст. 10 Закону № 1556, стандарт вищої освіти — це сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності.
Стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності відповідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення та оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ).
Стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю розробляє центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, і галузевих об’єднань організацій роботодавців та затверджує їх за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.
За результатами навчання вищий навчальний заклад (виконавець) зобов’язується видати одержувачу документ про вищу освіту (науковий ступінь) державного зразка (якщо відповідно до законодавства за освітньою (науковою) програмою передбачено видачу такого документа) за умови виконання одержувачем навчального навантаження в обсязі, необхідному для здобуття певного ступеня вищої освіти.
Також звернемо увагу на п. 12 Типового договору, в якому зазначено: «за несвоєчасну оплату освітніх послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі _____ (відсотків) несплаченої суми за кожний день прострочення».
Тут не зовсім зрозуміло, чому саме так визначається пеня — у процентному відношенні до суми заборгованості, а не виходячи з облікової ставки НБУ.
Як визначено у п. 2 ст. 343 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV (далі — ГКУ), платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Це ж обмеження передбачено і ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.96 р. № 543/96-ВР (далі — Закон № 543).
Але, виходячи з листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 стає зрозумілим, що вищезазначені нормативно-правові документи не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню.
Тобто, дійсно, у договорі можна передбачити розмір пені і більший, але стягнути через суд у конфліктних випадках можливо буде лише той розмір, що вказаний у п. 2 ст. 343 ГКУ та ст. 3 Закону № 543 — подвійну облікову ставку НБУ.
До речі, з питаннями нарахування пені при несвоєчасній сплаті за послуги більш докладно ви можете ознайомитись у консультації «Куди подіти пеню за прострочення плати за навчання» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2015, № 33, с. 10).
Наприкінці зазначимо: цей договір є типовим і кожен вищий навчальний заклад може вносити до нього свої умови, що відповідають особливостям його діяльності.
Тетяна СТАНКУС, економіст-аналітик
