Насамперед нагадаємо, що згідно з п. 1 ст. 2 Закону № 2269 оренда — це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Умови орендних відносин повинні бути визначені в договорі оренди.
Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону № 2269 однією з істотних умов договору оренди є забезпечення виконання зобов’язань — неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо.
Договір оренди складається відповідно до вимог Типового договору.
Згідно з п. 3.7 Типового договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 Типового договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі, визначеному у відсотках до облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, уключаючи день оплати.
Крім того, як визначено у п. 9.1 Типового договору за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Давайте з юридичної точки зору розглянемо це питання.
Слід одразу зазначити, що договір оренди нежитлового приміщення (офісу, складу, торгової площі тощо) регулюється і цивільним, і господарським законодавством. Більше того, суди у своїй практиці застосовують норми і ЦКУ, і ГКУ при вирішенні питання застосування штрафу та пені як юридичної відповідальності.
Відповідно до Конституції України нікого не можна притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж порушення двічі. Але часто сторони правовідносин включають у договір умови відповідальності, які передбачають одночасне стягнення пені та штрафу.
Наприклад, за порушення строку оплати — пеня за кожен день затримки, та штраф — якщо затримка склала деяку кількість днів (тобто за сам факт порушення умов договору). Відразу постає запитання: чи можливе застосування одночасно й штрафу й пені? Чи не суперечать такі умови договору законодавству? Про те, чи є штраф та пеня одним видом юридичної відповідальності, та про позицію господарських судів щодо одночасного стягнення пені та штрафу будемо говорити далі.
Після аналізу норм цивільного законодавства закономірно виникає запитання: якщо штраф та пеня є різновидами неустойки, то чи можливо їх застосувати за одне й те ж правопорушення? Одразу зазначимо, що практика із цього питання протягом декількох років була неоднаковою.
Так, починаючи з 2011 року ВГСУ наголошував: якщо у договорі передбачена відповідальність у вигляді штрафу і пені як відповідальність одного виду, то їх одночасне застосування неможливе.
Згодом ВГСУ змінив свою позицію, про що свідчить інформаційний лист від 13.07.2012 р., в якому йдеться про можливість одночасного застосування стягнення штрафу та пені, передбачених за порушення умов договору. Ця позиція підтверджена постановою Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 р. № 12.
Отже, одночасне накладення штрафу та пені за невиконання чи неналежне виконання умов договору оренди нежитлового приміщення можливе тому, що:
1) одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦКУ пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГКУ — видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій;
2) можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов’язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГКУ;
3) для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень на передбачення в договорі одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим ст. 627 ЦКУ, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Необхідно проаналізувати зазначену позицію ВГСУ, оскільки може здаватись заплутаним такий різний зміст, що вкладається в поняття неустойки та штрафних санкцій. Але важливо зрозуміти, що вони є окремими і самостійними видами юридичної відповідальності.
Суди у своїй практиці займають позицію, що пеня і штраф є видами:
а) неустойки у цивільному праві;
б) штрафних санкцій у господарському
і не є окремими й самостійними видами юридичної відповідальності.
Крім цього, суди у своїх рішеннях наголошують на тому, що штраф і пеня можуть застосовуватись одночасно за одне правопорушення, адже останні виступають санкціями в межах одного виду відповідальності.
Ще один додатковий аргумент на користь цієї позиції: можливість передбачити в договорі одночасно і штраф, і пеню за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання як реалізація принципу свободи договору. До того ж ВГСУ обмежує розмір пені, тобто вона не може перевищувати розміру, який передбачено в законі як граничний. Власне, можна стягнути за договором ту пеню, яка обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ.
Отже, доходимо висновку: у господарських правовідносинах штраф і пеню як вид юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору оренди нежитлових приміщень можна та правомірно застосовувати одночасно. Але це повинно ґрунтуватися на договірних відносинах і бути закріплене в договорі.
Тепер щодо інфляційних витрат та 3 % річних.
Слід підкреслити, що у разі, якщо санкції договором не передбачені, кредитор відповідно до ст. 625 ЦKУ має право вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3 % річних від простроченої суми.
При цьому боржником і кредитором в аспекті договору оренди нежитлових приміщень виступають орендар та орендодавець відповідно.
Варто пам’ятати, що зазначену норму можна застосувати до того боржника, який зобов’язаний сплатити на користь кредитора певну суму грошових коштів, оскільки відповідно до ст. 536 ЦКУ відсотки справляються тільки за користування чужими коштами і лише кошти піддаються інфляції.
Із наведеного бачимо, що інфляційні витрати та 3 % річних застосовуються за невиконання чи неналежне виконання умов договору разом із неустойкою, оскільки це різні види цивільно-правової відповідальності.
Із цього виникає запитання щодо розміру відсотків. Слід відмітити, що коли в договорі не зазначено розміру відсотків, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов’язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦКУ.
Якщо у договорі передбачено більший розмір відсотків, ніж у ЦКУ, то у випадку прострочення виконання умов договору застосовується цей збільшений розмір. Тож у такому разі слід застосовувати умови договору, а не закону відповідно до принципу свободи укладання договорів.
У постановах ВСУ від 06.06.2012 р. у справі № 6-49цс12 та від 24.10.2011 р. у справі № 6-38цс11 йдеться про те, що водночас формулювання ст. 625 ЦКУ, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦКУ нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, ВСУ у своїй постанові від 17.10.2011 р. у справі № 6-42цс11 вказав на те, що проценти, передбачені ст. 625 ЦКУ, не є штрафними санкціями.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦKУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто якщо договором або законом установлений інший розмір відсотків, боржник зобов’язаний буде сплатити кредитору саме цей розмір відсотків.
Оскільки ні ЦKУ, ні ГKУ не містять обмежень щодо одночасного стягнення відсотків і неустойки за прострочене грошове зобов’язання, то судова практика склалась таким чином, що з особи стягується неустойка, а також відсотки. При цьому відповідно до ст. 550 ЦKУ відсотки на неустойку не нараховуються. Статті 552 і 625 ЦКУ закріплюють принцип повного відшкодування збитків. Отже, збитки (прямі та упущена вигода) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції.
З юридичним боком питання розібралися. Тепер перейдемо до економічного — щодо використання коштів пені у цілях бюджетної установи.
Звернемо увагу на п. 17 Порядку № 228. У ньому зазначено, що під час визначення обсягів надходжень до спеціального фонду кошторису враховуються усі дозволені джерела доходів, які установа планує отримати на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться, зокрема, такі показники, як обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен установлюватися відповідно до законодавства.
Надходження від орендної плати установи планують обов’язково.
Віднести суму пені до власних надходжень установи неможливо у зв’язку з тим, що п. 4 ст. 13 БКУ такого виду надходжень, як пеня, не передбачено у складі власних надходжень бюджетних установ.
Крім того, як зазначало Держказначейство у своєму листі від 13.04.2007 р. № 3.3-07/877-4520, доходи бюджетних установ, що не віднесено ні до однієї з груп власних надходжень, не можуть належати бюджетним установам та повинні перераховуватись до бюджету.
Отже, вся сума пені, отримана в разі несвоєчасного внесення орендної плати, підлягає перерахуванню у той бюджет, за рахунок якого утримується установа.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 64 БКУ штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів належать до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського АР Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Також згідно з п. 13 ч. 1 ст. 69 БКУ штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів відносяться до доходів загального фонду бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів.
Це також стосується і обласних бюджетів відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 66 БКУ.
Якщо ж заклад фінансується з державного бюджету, то кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо) відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 29 БКУ відносяться до доходів загального фонду Державного бюджету України.
Такі кошти мають бути перераховані до доходів бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження».
Як відобразити такі операції в бухгалтерському обліку, покажемо на прикладі.
Приклад. За несвоєчасну сплату орендної плати бюджетна установа — орендодавець нарахувала орендарю — порушнику умов договору оренди пеню у сумі 1000 грн. Орендар перерахував цю суму на рахунок установи, яка, у свою чергу, спрямувала ці кошти до бюджету.
У бухгалтерському обліку ці операції відображаються таким чином:
| № з/п | Зміст господарської операції | Кореспонденція субрахунків | Сума, грн. | |
| дебет | кредит | |||
| 1 | Нараховано суму пені, яка підлягає перерахуванню в бюджет | 2117 (6415) | 6312 | 1000 |
| 2 | Бюджетною установою отримано суму пені, що підлягає перерахуванню в бюджет | 2314 | 2117 (6415) | 1000 |
| 3 | Перераховано в бюджет суму пені | 6312 | 2314 | 1000 |
Нормативні документи та скорочення
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
БКУ — Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI.
Закон № 2269 — Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. № 2269-XII.
Типовий договір — Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затверджений наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. № 1774.
ВГСУ — Вищий господарський суд України.
