Олива — небезпечні відходи!
Розпочнемо з того, що відпрацьоване мастило (олива) перетворюються не просто у відходи, а в небезпечні відходи, тобто у відходи, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини.
На це, зокрема, вказує п. 42 розд. А Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120, згідно з яким такі відходи віднесено до небезпечних як відходи, що містять переважно органічні компоненти, до складу яких можуть входити метали і неорганічні матеріали.
Тобто відпрацьоване мастило (олива) відповідно до ст. 1 Закону про відходи потребують спеціальних методів і засобів поводження. А тому цілком природно, що їх утилізацією має займатися не звичайне підприємство, у якого утворилися такі матеріали, а виключно спеціалізовані підприємства та організації, які отримали відповідну ліцензію на здійснення такої діяльності (п. 14 ч. 1 ст. 7 Закону про ліцензування).
Зауважимо! На сьогодні особи, у яких утворилися відпрацьовані мастила, повинні отримувати ліцензію на поводження з відходами (див. «БТ», 2015, № 21, с. 29), якщо такі відходи протягом року з дня їх утворення не передані суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами. Якщо ж протягом цього строку (року) такі відходи будуть передані на утилізацію, то вам отримувати ліцензію не потрібно. Отже, будьте уважними і не допускайте накопичення відпрацьованого мастила (оливи) та своєчасно передавайте їх на утилізацію.
Утилізацією відпрацьованих мастил займаються дві категорії суб’єктів господарювання:
1) спецорганізації (суб’єкти, які провадять діяльність із збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відпрацьованих мастил);
2) підприємства, установи та організації всіх форм власності, що виробляють або імпортують мастила (оливи) для вільного використання.
Звертаємо увагу! Те, що виробники та імпортери таких товарів повинні приймати відпрацьовані мастила на утилізацію, передбачено у Порядку № 1221, де прямо сказано, що вони зобов’язані:
а) або самостійно забезпечити збирання, видалення, знешкодження та утилізацію відпрацьованих мастил (олив), які утворюються внаслідок використання вироблених чи ввезених ними в Україну мастил (олив).
Тобто сам виробник або імпортер має отримати ліцензію на поводження з відходами та організувати утилізацію чи переробку відпрацьованих мастил. Ця ліцензія і буде формальним підтвердженням того, що виробник вирішив
займатися утилізацією таких відходів самостійно при перевірці їх екологами. А от імпортер буде використовувати ліцензію не тільки при перевірці екологів, а й при перетині кордону придбаним товаром. Так, щоб екологи дали добро на перетин кордону імпортним мастилом, імпортер має надати інспектору в пункті пропуску через державний кордон мастил (олив) дві копії ліцензії, завірені своєю печаткою (п. 16 Порядку № 1221). Тому ліцензія не тільки знадобиться для безпроблемної утилізації відпрацьованих мастил, а і для їхнього продажу;
б) або залучити до цього процесу третіх осіб, тобто спецпідприємства, що мають ліцензію на поводження із зазначеними небезпечними відходами.
Залучати такі підприємства до утилізації відпрацьованих мастил виробники і імпортери будуть шляхом укладання з ними договору про виконання робіт з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив).
Такий договір для виробника є підтвердженням здійснення факту утилізації мастил (олив) через спецорганізацію при перевірці. А для імпортера він також є одним із дозвільних документів для перетину імпортним мастилом кордону України. Так, щоб імпортне мастило могло перетнути кордон України, імпортер має надати інспектору з екології дві копії такого договору і документів про оплату послуг з організації збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив), завірені своєю печаткою (п. 16 Порядку № 1221). Такі документи він буде надавати у пунктах пропуску через державний кордон екологам.
Правила утилізації відходів
Утилізуючи відпрацьовані мастила, виробники та імпортери, які здійснюють це самостійно або із залученням сторонніх організацій, мають перш за все забезпечити роздільне збирання відпрацьованих мастил (олив). Воно відбувається через мережу стаціонарних і пересувних приймальних пунктів. При цьому під пересувними пунктами збирання мастила розуміють пункти, які базуються на транспортному засобі, який оснащено спеціальними резервуарами та пристроями, що забезпечують безпечне перевезення відпрацьованих мастил (олив), недопущення забруднення навколишнього природного середовища, проникнення води, механічних та інших забруднювачів у такі резервуари (п. 9 Порядку № 1221).
Про місця знаходження таких пунктів спеціалізовані підприємства інформують суб’єктів господарювання шляхом розміщення інформації щодо їх розташування у помітних і доступних для читання місцях. Наприклад, це можна зробити на самих пунктах приймання або на тарі, у якій продається мастило, у випадку, коли виробник чи імпортер самостійно приймає мастила на утилізацію.
Особи, які збирають відпрацьовані мастила, мають вести первинний поточний облік кількості отриманих відходів. Вести такий облік вони будуть шляхом оформлення у двох примірниках акта приймання таких мастил, форма якого наведена у додатку 3 до Порядку № 1221. Один примірник акта надається суб’єкту господарювання, що здає зазначені відходи, а другий залишається у суб’єкта господарювання, який їх приймає.
Цей акт приймання є основним первинним документом, що свідчить про кількість отриманого відпрацьованого мастила. На його основі суб’єкти, які займаються утилізацією таких відходів, повинні подавати щороку до 10 грудня до Мінприроди і Держекоінспекції інформацію про обсяги використаних ними мастил (олив) та заходи, вжиті для забезпечення збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив). Форма такого повідомлення ще не затверджена.
Суб’єкти, які займаються утилізацією відходів, мають забезпечити збирання та утилізацію тари, в якій містилися мастила (оливи). Тобто утилізувати доведеться не тільки саме мастило, а й тару, в якій воно було продане.
Ознайомившись із самою системою утилізації мастила, перейдемо до насущних проблем — обліку мастила у звичайних суб’єктів господарювання, які експлуатують транспортні засоби.
Облік відпрацьованих мастил (олив)
Навіть після того як мастило відпрацює свій строк і буде злите із транспортного засобу, забувати про його облік не варто. Тобто вам все рівно доведеться вести облік таких відпрацьованих мастил до моменту їх:
- передачі на утилізацію;
- використання у своїй господарській діяльності (наприклад, як пальне).
Мастила як відходи. Відпрацьоване мастило, яке підприємство не збирається використовувати у своїй діяльності, а передає на утилізацію, не вважають активами підприємства, тому таке мастило обліковують лише в аналітичному обліку. Робити це, на наш погляд, слід у натуральному вигляді, наприклад у журналі обліку відпрацьованих мастил, який має вести підприємство, у якого утворюється відпрацьоване мастило.
Передавати на утилізацію мастила будуть працівники, які займаються техоглядом чи ремонтом транспортного засобу, в якому було змінено мастило. Такі особи після заміни мастила мають передати його на нафтосклад, де воно зберігатиметься до повного позбавлення від нього (передачі на утилізацію чи використання у госпдіяльності).
Передача відпрацьованих мастил на склад може оформлятися шляхом виписування накладних на внутрішнє переміщення матеріалів (форма № М-11).
Увага! Мастило, яке передаватимуть на утилізацію, у накладних відображають лише в натуральному виразі без таксування. Річ у тім, що відпрацьоване мастило не відповідає поняттю активу, а отже, не має вартості і не буде відображатися ні в податковому, ні в бухгалтерському обліку.
Звертаємо увагу! Утворене відпрацьоване мастило суб’єкти господарювання мають збирати роздільно, тобто мастило на різних агрегатах збирається в окремі ємності (моторне мастило слід збирати окремо від трансмісійного).
Відпрацьоване мастило, що передане на склад, слід зберігати таким чином, щоб уникнути забруднення навколишнього середовища забруднюючими речовинами, а саме не слід допускати (п. 15 Порядку № 1221):
- потрапляння відпрацьованих мастил (олив) у поверхневі та підземні води, ґрунти, а також у каналізаційні системи та в контейнери для збирання побутових відходів;
- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря внаслідок здійснення операцій поводження з відпрацьованими мастилами (оливами);
- змішування відпрацьованих мастил (олив) з паливом, охолоджуючими та гальмівними рідинами, розчинниками та іншими
подібними речовинами і матеріалами, а також їх захоронення;
- здійснення заміни відпрацьованих мастил (олив) у місцях, не призначених для цього, та зливання їх в ємності, що не відповідають нормативним вимогам;
- спалювання відпрацьованих мастил (олив) без наявності ліцензії на їх видалення.
До відома: податківці (лист ДПАУ від 01.07.11 р. № 17870/7/15-0817) вимагають, щоб на підприємстві кількісний облік утворених відходів (у тому числі відпрацьованих мастил) вели, використовуючи типову форму № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», затверджену наказом Мінприроди від 07.07.08 р. № 342.
Хоча обов’язкового використання саме цього первинного документа не передбачено. Річ у тім, що ф. № 1-ВТ не є статистичною звітністю чи первинним документом бухгалтерського обліку. Скоріше, це внутрішній документ підприємства, призначений для накопичення інформації про відходи, пакувальні матеріали і тару. Ця інформація необхідна для складання на її підставі статистичної звітності щодо відходів.
Тому ви самі маєте вирішити, використовувати вам такий документ для обліку відпрацьованих мастил чи задіяти якийсь інший первинний документ (наприклад, накладну на внутрішньогосподарське переміщення). Якщо ж ви, щоб не сперечатися з контролерами, обрали саме цей документ, то пам’ятайте, що запроваджувати ф. № 1-ВТ як документ для обліку відходів (п. 1.4 Інструкції № 342) слід:
- за наказом керівника або технічного директора;
- за письмовим розпорядженням начальника цеху (відділення, дільниці, іншого підрозділу) або керівника відповідної служби підприємства.
Позбутися ж відпрацьованих мастил просто — потрібно передати небезпечні відходи спецпідприємству або виробнику чи його імпортеру (якщо вони самостійно займаються утилізацією таких відходів).
Факт передачі відпрацьованих мастил таким організаціям для утилізації, як було сказано вище, буде підтверджуватися актом приймання.
Звертаємо увагу: за порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи подання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів з порушенням установлених строків, а так само порядку подання такої звітності відповідно до ст. 821 КпАП на посадових осіб підприємства накладається адміністративний штраф у розмірі від 51 до 85 грн. Накладають такий штраф і громадські інспектори з охорони довкілля ( ст. 255 КпАП).
Крім того, у п. 10 Порядку № 1221 міститься умова про те, що суб’єкти господарювання — споживачі мастил (олив) мають передавати на утилізацію відпрацьовані мастила (оливу) у розмірі 40 % загального обсягу мастил (олив), які вони використовують. Прямої відповідальності за непередачу таких обсягів мастил на утилізацію не встановлено. Та все ж не виключено, що екологи будуть орієнтуватися саме на цей обсяг мастил — вони можуть звіряти дані з первинних документів з передачі мастила в експлуатацію із кількістю мастила, переданого на утилізацію, що міститься в актах приймання. Звісно, якщо відпрацьованого мастила буде менше за вказану норму (відпрацьовані мастила повністю зникнути в нікуди не можуть), каратимуть суб’єктів господарювання за забруднення навколишнього середовища «природоохоронними» штрафами.
Мастило як паливо. Відпрацьоване мастило можна використовувати у своїй господарській діяльності, наприклад, як паливо. Звісно, якщо у вас є технічні можливості для такого використання (відповідне обладнання).
У цьому випадку таке мастило ви маєте після вилучення з транспортного засобу оприбуткувати як вторинну сировину на субрахунок 209. Оприбутковувати таке мастило на баланс слід за оціночною вартістю. Відображається надходження таких активів, як і надходження мастила, у вигляді відходів шляхом виписування накладних на внутрішнє переміщення матеріалів (форма № М-11).
Увага! Якщо ви вирішили використовувати відпрацьоване мастило як паливо для твердопаливного котла (при розпалі), то вам слід буде отримати ліцензію на поводження з відходами. Цього прямо вимагає п. 15 Порядку № 1221. Вартість такого мастила ви віднесете на витрати разом з іншими видами палива.
Екоподаток
Сплачувати екоподаток за утворення таких відходів не потрібно. Підприємство, яке тимчасово (до моменту передачі відпрацьованого мастила спеціалізованій установі) зберігає такі відходи, не вважається особою, що здійснює їх розміщення.
Пов’язано це з тим, що в розумінні ПКУ розміщує відходи саме спеціалізована організація, яка забезпечує постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об’єктах, на використання яких отриманий дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами ( п.п. 14.1.223 ПКУ).
Тому саме такі організації і будуть сплачувати екоподаток. Це беззаперечний факт уже більше ніж два роки. Водночас податківці (категорія 120.01 ЗІР ДФСУ, лист ДПСУ від 27.12.12 р. № 12699/0/71-12/15-2117) вважають по-іншому. Вони наполягають, що, окрім спецорганізацій, сплачувати екоподаток повинні й ті підприємства, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів і при цьому не уклали договір на видалення та утилізацію відходів, у якому б застерігалися конкретні строки передачі відходів на утилізацію та захоронення.
На наш погляд, такі вимоги контролерів є безпідставними та необґрунтованими.
Хоча зберігання відпрацьованих мастил понад рік без відповідної ліцензії може розцінюватись контролерами як порушення екологічного законодавства ( п. «з» ст. 17 та ст. 34 Закону про відходи). А це може призвести до адмінштрафу в розмірі від 850 до 1700 грн. ( ст. 82 КпАП).
До відома! Якщо ви використовуєте відпрацьоване мастило як паливо для обігріву приміщення, то, крім отримання ліцензії на поводження з відходами (див. вище), ви також стаєте платником екоподатку, але не за розміщення відходів (мастило фактично не є відходом, а вважається паливом), а за викиди забруднюючих речовин у повітря при спалюванні такого палива. Але це вже, як ви розумієте, зовсім інша історія.
Документи статті
Закон про ліцензування — Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.15 р. № 222-VIII.
Закон про відходи — Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.
Порядок № 1221 — Порядок збирання, видалення, знешкодження та утилізації відпрацьованих мастил (олив), затверджений постановою КМУ від 17.12.12 р. № 1221.
Інструкція № 342 — Інструкція щодо заповнення типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», затверджена наказом Мінприроди від 07.07.08 р. № 342.
