Контролери розглянули ситуацію, коли працівник після повернення з відрядження надав роботодавцеві серед підтвердних документів транспортний квиток, в якому дата відправлення (прибуття) транспортного засобу не збігається з датою вибуття такого працівника у відрядження (прибуття з нього), вказаною в наказі про відрядження.
Довгий час податківці спиралися на абз. 2 п. 7 розд. I Інструкції № 59*, в якому зазначено, що дата на транспортному квитку повинна збігатися з датою вибуття працівника у відрядження (прибуття з нього). Коли ця умова не дотримується, фіскали наполягали на тому, що роботодавець не повинен оплачувати вартість квитка. Ну а коли вартість проїзду за таким транспортним квитком усе ж сплатити, то, як вважали податківці, у працівника виникне додаткове благо з відповідним оподаткуванням (див., зокрема, консультацію «Затримка працівника у відрядженні» // «БТ», 2016, № 39).
Ми, звичайно ж, з такою позицією не погоджувалися. Адже норми Інструкції № 59 обов’язкові тільки для органів державної влади, підприємств, установ і організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Для госпрозрахункових підприємств Інструкція № 59 служить лише як допоміжний (довідковий) документ.
Це неодноразово підтверджували і самі податківці (див., зокрема, листи ДФСУ від 23.02.17 р. № 3843/6/99-99-13-02-03-15, від 31.03.17 р. № 6758/6/99-99-13-02-03-15).
До того ж із п.п. 170.9.1 ПКУ не випливає, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд залежить від відповідності дат вибуття працівника у відрядження (його повернення до місця постійної роботи), вказаних у наказі і на транспортному квитку.
Та й від того, що працівник вибув у відрядження (прибув з нього) в інший день, ніж вказаний у наказі про відрядження, загальна сума витрат на проїзд не збільшується (як, наприклад, це відбувається з витратами на проживання). Ці витрати підприємство все одно понесло б.
Таким чином, ми завжди вважали, що компенсація працівникові вартості проїзду, підтвердженої транспортним квитком, не повинна включатися в дохід працівника і обкладатися ПДФО, навіть якщо дата вибуття (прибуття) на такому квитку не збігається з датою в наказі про відрядження.
Один з платників, отримавши індивідуальну податкову консультацію (далі — ІПК) щодо описаної проблеми з вимогою включати суму компенсації вартості «неправильного» квитка в дохід працівника, не погодився з нею і оскаржив у суді.
Суд першої інстанції підтримав платника: визнав ІПК протиправною і такою, що суперечить нормам, викладеним у розд. IV ПКУ (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.17 р. у справі № 820/1871/17).
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та постановив: не є доходом працівника відшкодована йому сума витрат на проїзд, у тому числі у разі, коли дати на транспортних квитках не збігаються з датами в наказі про відрядження. Головне, щоб це було погоджено з роботодавцем і були підтвердні документи (ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.17 р. у справі № 820/1871/17).
Фіскали мають намір іти до кінця і оскаржити рішення судів у Вищому адміністративному суді України. Ми обов’язково проінформуємо вас про остаточний результат протистояння.
Ну а поки на виконання судового рішення ДФСУ нічого не залишається, як переглянути свою позицію і на підставі п. 53.2 ПКУ надати платникові нову ІПК, яка дозволяє компенсувати працівникові витрати на проїзд за квитками, дати яких не збігаються з «наказовими» датами, без ПДФО-наслідків.
