Суть спору. Підприємство-покупець, зареєстроване як платник ПДВ, списало прострочену кредиторську заборгованість перед постачальниками. Використовуючи як аргумент те, що списані суми були включені до складу доходів, тобто фактично оподатковані податком на прибуток, підприємство не відкоригувало (у бік зменшення, звісно) суму податкового кредиту (ПК), збільшеного за першою подією, — датою отримання товарів від постачальника. Податківці за результатами перевірки оформили податкове повідомлення-рішення (ППР) з відповідними штрафними санкціями за заниження податкового зобов’язання (ПЗ). Платник оспорив ППР у суді.
Позиція податкових органів. Позиція податківців за описаною ситуацією завжди була фіскальною: покупець зобов’язаний зменшити ПК. Інша річ, що пропонована ними «механіка» реалізації такого коригування ПК час від часу змінювалася, доки щодо постачань після 01.07.15 р. — за якими сьогодні минають «звичайні» строки позовної давності, тобто відповідна кредиторка набуває статусу безнадійної та списується, — позиція податківців набула таких контурів (див. лист ДФСУ від 14.06.18 р. № 2620/6/99-99-15-03-02-15/ІПК). Покупець повинен нарахувати «компенсуючі» ПЗ за п. 198.5 ПКУ, оформити та зареєструвати податкову накладну (ПН), тобто витратити при цьому відповідний шматочок регліміту… Постачальник же при цьому своє ПЗ не коригує (не зменшує).
Рішення справи судом. ВС підтвердив рішення попередніх інстанцій, прийняті не на користь платника податків. Це й не дивно, оскільки за аналогічним спором щодо такої ситуації раніше позицію податківців він вже підтримав (див. постанову ВС від 06.02.18 р. у справі № 804/7561/15). Відмітно, що за відсутністю конкретної згадки такої ситуації в профільному п. 192.1 ПКУ (серед підстав для коригування ПК покупцем) для аргументації своєї фіскальної позиції ВС зачепився за одне-єдине слово «включаючи» — по суті, трактуючи його як ознаку того, що перелік коригувальних ситуацій у зазначеному пункті, так би мовити, відкритий (не вичерпний). Інакше кажучи: законодавець мав на увазі (?) можливість розширити наведений у п. 192.1 ПКУ перелік ситуацій-підстав, у тому числі і спірною ситуацією…
Думка редакції. Усі, крім фіскалів, твердо стояли «на букві закону»: оскільки обговорювана ситуація (списання кредиторської заборгованості покупцем перед постачальником) в переліку підстав для коригування ПК, визначеному п. 192.1 ПКУ, відсутня, то коригувати відповідний ПК покупець не зобов’язаний. Строго кажучи, доти, доки ВС не зайнявся згаданими «лінгвістичними дослідженнями», суди часто ставали на бік закону і платника (див., наприклад, постанови ВАСУ від 24.01.17 р. № К/800/32280/16 у справі № 813/762/16; від 16.05.16 р. № К/9991/72911/12 у справі № 2а/1770/1257/12; від 19.04.16 р. № К/800/51839/15 у справі № 802/3307/14-а). До аргументів «проти» можна додати ще два:
• отримані товари через списання кредиторки не набувають статусу отриманих безоплатно;
• тим умовам, які прописані в самому п. 198.5 ПКУ, ця ситуація не відповідає.
І проте…
Висновок: тепер, коли ви знаєте, що з питання обов’язковості коригування (зменшення) ПК покупцем при списанні ним кредиторки, ВС «у згоді з податківцями, лізти на рожен — не зменшуючи в такій ситуації ПК — немає сенсу. Списали — зареєструйте до закінчення звітного періоду, на який припало списання «безнадійки», «компенсуючу» ПН.
Ну, або відкладіть таке списання, продовживши строк позовної давності в порядку, передбаченому ст. 259 ЦКУ (див. консультацію «Безнадійка» за неоплаченим товаром» // «БТ», 2018, № 30).
