Майнові податки — 2019

Земельний податок

Розраховуємо

Механізм розрахунку земельного податку залежить від того, чи проведено нормативну грошову оцінку (НГО) землі.

Якщо НГО земель проведена, то розмір податку розраховується як добуток площі земділянки (у га або кв. м), грошової оцінки одиниці площі, проіндексованої станом на початок року (у грн.), та ставки податку (у %).

Якщо ж НГО земель не проведена, то розмір податку визначають як добуток площі (у кв. м або га) та ставки (у грн. за 1 кв. м або га). При цьому ставка податку визначається, опираючись на НГО одиниці площі ріллі по області.

Із цього випливає: для того щоб розрахувати земподаток, землевласнику чи землекористувачу потрібно мати вихідні дані для розрахунку.

Площа земельної ділянки

Інформацію про площу землі, що вам належить, можна дізнатися із правовстановлюючих документів на землю (держактів на право власності, витягів із реєстру речових прав, договору купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування чи довідки (витягу) про розмір НГО земельної ділянки тощо).

НГО земділянки

Такі дані можна знайти у довідці (витягу) про розмір НГО земельної ділянки. Цю довідку підприємство може отримати у місцевому органі Держагентства земресурсів України або із електронного сервісу Держземкадастру «Публічна кадастрова карта України» (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta).

Якщо не подати довідку (витяг) про розмір НГО разом із декларацією, причому, як у разі подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю), так і в разі затвердження нової НГО землі, чи при будь-якому іншому поданні декларації, то відмовити у прийнятті декларації контролери не можуть. Із цим погоджуються податківці у категорії 112.05 ЗІР ДФСУ. Річ у тому, що така довідка має лише інформаційний характер, а отже, не може вплинути на легітимність поданої вами звітності.

Хоча отримувати таку довідку не заборонено при кожному розрахунку земподатку, тобто кожного року при поданні декларації на наступний рік. Тоді підприємству не потрібно самостійного індексувати НГО. Річ у тому, що в довідці з НГО мають бути враховані всі коефіцієнти індексації, на які слід проіндексувати «базову» НГО.

* http://sfs.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/dovidniki-/325490.html

На сайті мають оприлюднювати інформацію про НГО земель не пізніше за 15 липня поточного року. При цьому якщо раптом в інформацію, розміщену на сайті, закрадеться помилка, штрафні санкції та пеня до платників, які нею скористались, застосовуватися не повинні (п. 12.5 ПКУ).

Якщо НГО землі з початком цього року не змінилася (орган місцевого самоврядування у встановлені у ПКУ строки, а саме до 15 липня минулого року, не затвердив нову НГО) і підприємство не отримало довідку на початку року, за який звітує (2019-го), то щоб визначити НГО для розрахунку земподатку, слід проіндексувати НГО самостійно.

Правила проведення такої індексації прописано у п. 289.2 ПКУ. За ними розрахований коефіцієнт індексації застосовується, як і раніше, кумулятивно, залежно від дати проведення НГО.

Звернемо увагу лише на те, що за період з 2017 по 2023 рік діють особливі правила застосування коефіцієнтів. Отже, як і в минулому році, потрібно індексувати НГО на спеціальні індекси, визначені у підрозд. 6 розд. ХХ ПКУ. За ці роки слід індексувати НГО не на коефіцієнт індексації, що визначить Держстатистики, а на коефіцієнт «1». Тобто індексація НГО за 2018 рік, як і за 2017 рік, не проводиться.

Ураховуючи це, для нарахування земподатку на 2019 рік у підприємств, у яких не відбулося з початку минулого року зміни НГО, достатньо взяти НГО, яка використовувалася при розрахунку податкових зобов’язань на 2018 рік (звісно, за умови, що її було визначено правильно).

Якщо ж НГО змінювалася, то, щоб не помилитися, радимо отримати довідку (витяг) про розмір НГО.

Ставка

Земельний податок, як і сама плата за землю, є місцевим податком.

А для них розмір податку визначають органи місцевого самоврядування, орієнтуючись на граничні розміри, які встановлені у згаданих ст. 273, 274 та 277 ПКУ (див. табл. 1 нижче).

Таблиця 1. Граничні межі ставок земельного податку

Дізнатися конкретний розмір ставки податку для вашої земділянки можна, зазирнувши до рішення ваших місцевих органів влади. Відшукати інформацію про чинні на сьогодні рішення про встановлення ставок земподатку можна також, зайшовши на сайт ДФС. На ньому у розділі «Рішення місцевих рад» у розрізі областей містяться рішення органів місцевих рад про становлення ставок місцевих податків.

При цьому якщо раптом в інформацію, розміщену на сайті ДФСУ, закрадеться помилка, то штрафні санкції і пеня до таких платників застосовуватися не повинні (п. 12.5 ПКУ).

Водночас п. 3 розд. ІІ Закону № 2628, як і в минулих роках, установлено, що у 2019 році норми п.п. 12.3.4 ПКУ не застосовуються до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування.

Тож у 2019 році, як і в попередніх роках, органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення про нові ставки земподатку з початку року та до граничних строків подання декларації і при цьому вимагати застосовувати їх заднім числом із 1 січня.

Строки звітування

Звітним періодом із земподатку є календарний рік, який розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку з набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки строк може бути меншим ніж 12 місяців).

Платникам плати за землю (крім фізичних осіб) надано право вибрати один із двох варіантів подання звітності:

1) подати декларацію на поточний рік. Це слід зробити не пізніше 20 лютого поточного року до відповідного органу ДФСУ за місцезнаходженням земельної ділянки. У ній зазначається річна сума податку з розбивкою на рівні частки за місяцями (п. 286.2 ПКУ);

2) замість однієї річної декларації на поточний рік можна щомісяця подавати звітну декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ПКУ).

Тобто як річну, так і першу місячну декларацію за січень (якщо вирішили звітувати щомісячно) у 2019 році потрібно подати не пізніше 20.02.19 р. Подання декларації на поточний рік звільняє платників плати за землю від обов’язку подання щомісячних декларацій, так само як і подання місячних декларацій звільняє від подання річної.

Сплачувати податкові зобов’язання з плати за землю незалежно від способу подання декларації (щомісяця чи раз на рік) слід за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пп. 287.3 та 287.4 ПКУ).

Правила подання

Для звітування на 2019 рік землевласники та землекористувачі мають використовувати минулорічну форму декларації з плати за землю, тобто форму, яку було затверджено наказом Мінфіну від 16.06.15 р. № 560 (у редакції наказу Мінфіну від 23.01.17 р. № 9). Хоча декларація і не нова, але правила заповнення певних її граф і досі викликають запитання, тому далі детально розглянемо порядок заповнення кожної з них.

Але перед тим як переходити до заповнення самої форми декларації, нагадаємо деякі особливості її подання. Форма декларації є спільною для обох складових плати за землю. Тож більшість принципів складання декларації щодо земподатку можуть взяти до уваги також і ті, хто сплачує іншу частину плати за землю, а саме — орендну плату.

Справа в тому, що в одній декларації може бути розрахований податок тільки щодо однієї складової плати за землю (категорія 112.05 ЗІР ДФСУ).

За загальним правилом декларацію із земельного податку подають за місцезнаходженням земельної ділянки (п. 286.2 ПКУ). При цьому робити це слід окремо за кожним кодом КОАТУУ (категорія 112.05 ЗІР ДФСУ). Із цього випливає, що коли у платника є декілька земельних ділянок, розташованих на території однієї сільської, селищної чи міської ради (код КОАТУУ один і той самий), то він подає одну декларацію щодо всіх земділянок. Якщо ж підприємство має кілька об’єктів оподаткування на території різних адміністративних одиниць (коди згідно з КОАТУУ різні), при цьому не має значення, підконтрольні вони одному органу ДФС чи різним, то звітувати доведеться окремо (за кожним кодом КОАТУУ).

Тобто якщо підприємство володіє трьома земділянками, які знаходяться на території різних адміністративно-територіальних одиниць (коди за КОАТУУ різні), але які підконтрольні одній податковій, то доведеться подавати до однієї податкової декілька декларацій, а саме три. У кожній із цих декларацій доведеться нараховувати податок щодо земель, які розміщені в одній окремій адміністративно-територіальній одиниці, тобто окремо за кожним кодом КОАТУУ.

Заповнюємо шапку

Визначившись із порядком подання декларації з плати за землю, перейдемо до її заповнення. Відразу скажемо, що порядок заповнення цієї декларації ні ДФСУ, ні Мінфін не затверджували. Тому заповнювати декларацію із земподатку доводиться, керуючись текстовою частиною таблиць декларації та примітками до них.

На заповненні шапки декларації детально зупинятися не будемо, оскільки вона заповнюється за тими ж правилами, що і в минулому році. Водночас оскільки ми говоримо про заповнення декларації для нарахування податкових зобов’язань із земподатку, а форма цієї декларації заповнюється також і для нарахування іншої частини плати за землю — орендної плати, то при заповненні рядка 1 шапки декларації слід ураховувати певні особливості, а саме:

• у полі «Порядковий номер за рік за видом декларації» треба вказувати номер, який дорівнює послідовно наростаючому числу поданих відповідних декларацій. При цьому декларації з позначкою «земельний податок» нумеруються окремо від декларацій із позначкою «орендна плата» і окремо проводиться нумерація по типу декларацій («Звітна», «Нова звітна», «Уточнююча»);

• ставите позначку «Х» у полі 01 «Звітна», а також навпроти того виду плати за землю (в нашому випадку — «Земельний податок»), з якого ви подаєте звітну декларацію;

• зазначаєте в полі «за 20__ рік» період, за який подаєте декларацію. При цьому якщо подаєте річну декларацію, то вам слід заповнити лише це поле.

Якщо ж ви вибрали варіант із щомісячним звітуванням, то крім цього поля вам слід заповнити і поле «за __ місяць».

У ньому зазначаєте за номером місяць, за який звітуєте. Порядковий номер місяця проставляється арабськими цифрами (для чисел з однієї цифри в першому полі проставляється «0»).

В інших рядках шапки декларації зазначаєте всім відому інформацію про підприємство, контролюючий орган, до якого подається декларація, а також код КОАТУУ адміністративно-територіальної одиниці на території, де знаходяться землі, щодо яких буде нараховуватися податок в інших розділах декларації.

Заповнюємо основну частину

Крім шапки декларації, щоб нарахувати податкові зобов’язання із земельного податку, суб’єкту господарювання потрібно буде заповнити розділи I та III.

У розділі I звітної декларації підприємство має провести нарахування земельного податку в розрізі кожної земельної ділянки, що є у його власності або у постійному користуванні.

Як заповнити окремий рядок цього розділу, розглянемо в табл. 2.

Таблиця 2. Правила заповнення декларації

У розділі III звітної декларації з плати за землю при нарахуванні податкових зобов’язань із земельного податку у звітній чи новій звітній декларації платник податку заповнює лише ряд. 3. У цьому рядку відображає:

• у к. 3 — узагальнюючі дані щодо нарахованого земельного податку за рік за всі наявні на відповідній території землі (за одним кодом КОАТУУ), що розраховані у розд. I цієї декларації. Якщо ви звітуєте щомісяця, то в цій колонці відображаєте суму податкового зобов’язання із земподатку за звітний (податковий) місяць. Тобто за місяць, за який подаєте декларацію (категорія 112.05 ЗІР ДФСУ);

• у к. 4 — 15 — загальну суму земподатку, що відображена у к. 3 цього рядка, і розподіляє в розрізі місяців. Так відбувається, якщо ви звітуєте раз на рік.

У випадку коли суб’єкт господарювання вибрав варіант зі щомісячним звітуванням, то розмір податку, що відображений у к. 3 цього рядка за відповідний місяць, переносите до тієї колонки, яка відповідає назві місяця, за який подається місячна декларація.

Наведемо приклад заповнення декларації.

Рис. 1. Приклад заповнення звітної декларації із земельного податку

Орендна плата за землю

Платники

Платники за землю у частині орендної плати — суб’єкти господарювання та фізичні особи — громадяни, які орендують землю державної та комунальної власності, тобто беруть землю у тимчасове користування в органів місцевого самоврядування (п. 288.2 ПКУ).

Якщо особа орендує землю приватної власності у звичайної юридичної чи фізичної особи, то вона не є платником плати за землю. Такі особи просто сплачують орендодавцю зазначену у договорі орендну плату і не переймаються поданням декларації з плати за землю.

Пільги

Платниками орендної плати є всі суб’єкти господарювання — орендарі земель державної та комунальної власності незалежно від обраної ними системи оподаткування (єдиний податок груп 1 — 4, загальна система оподаткування) чи статусу (неприбуткова організація, бюджетна установа тощо).

Отже, пільг у сплаті орендної плати, як це передбачено для плати за землю для єдиноподатників чи інших суб’єктів, у ПКУ не передбачено.

Також не можуть установлювати пільги із орендної плати й органи місцевого самоврядування. Таке право їм також ПКУ не надав (категорія 112.04 ЗІР ДФСУ).

Цей висновок не стосується тільки суб’єктів господарювання, які мають укладені договори оренди, щодо користування земділянками, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (п. 38.7 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Таке звільнення вони отримують у період з 14.04.14 р. до 31 грудня року, в якому буде завершено проведення ОСС (до цього — АТО).

Водночас, незважаючи на звільнення від сплати орендної плати, податківці (див. лист ДФСУ від 11.09.17 р. № 1889/6/99-99-12-02-03-15/ІПК та від 16.06.17 р. № 695/6/99-99-12-02-03-15/ІПК) вимагають, щоб такі «щасливчики» все-таки подавали декларацію з плати за землю. Але в ній вони будуть зазначати розмір орендної плати з нульовим значенням.

Розраховуємо

Орендну плату орендар розраховує на підставі укладеного з органом місцевого самоврядування договору оренди. Тобто договір оренди є головним документом, що встановлює механізм розрахунку орендної плати. Отже, тільки він є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яку ви маєте сплатити до бюджету.

При цьому, зазвичай, орендна плата розраховується за тим же принципом, що й земподаток. Тобто шляхом добутку трьох величин: площі земельної ділянки, її НГО, проіндексованої за загальними правилами, та ставки орендної плати. Всі ці показники, крім НГО земельної ділянки, зазвичай, можна відшукати у самому договорі оренди. Про НГО та її індексацію див. вище.

При цьому, розраховуючи розмір орендної плати, орендар має пам’ятати, що річна сума орендного платежу, встановлена в договорі оренди, має вкладатися в граничні розміри орендної плати, визначені у п. 288.5 ПКУ. У цьому пункті прописано як мінімальні, так і максимальні розмірі орендної плати.

Ураховуючи це, податківці на місцях часто наполягають на тому, що коли розрахований розмір орендної плати за договором менший за мінімальну межу, то орендар має платити податок саме виходячи з мінімальної межі. Їх позицію підтримують і суди. Наприклад, Верховний Суд (див. постанови ВСУ від 02.12.14 р. у справі № 21-274а14 та від 14.03.17 р. у справі № 21-2246а16).

Звісно, це несправедливо. На наш погляд, орендар не повинен самостійно нарахувати і платити або більший (коли ваша орендна плата менша за граничну мінімальну межу), або менший (коли ваша орендна плата перевищує граничну максимальну межу) розмір плати, ніж зазначений у договорі. Недотримання граничного розміру орендної плати дає лише орендарю підставу для того, щоб звернутись до відповідного органу з приводу приведення розміру орендної плати у відповідність до цих граничних меж. На цьому навіть натякають фіскали у категорії 112.03 ЗІР ДФСУ. Водночас, оскільки існує з цього приводу негативна судова практика, радимо тим, у кого розмір орендної плати менший, ніж мінімальний, нараховувати податок не нижче мінімальної межі.

Також хочемо зауважити, що у випадку коли орган місцевого самоврядування затверджує нову НГО, яка розпочинає діяти з початку відповідного року (наприклад, з початку 01.01.19 р.), то податківці переконані, що коли НГО затверджена за всіма правилами, то розмір орендної плати обчислюється із застосовуванням нової НГО (категорія 112.01 ЗІР ДФСУ). При цьому для податкової не має значення, чи вказано у договорі оренди конкретний розмір НГО (лист ДФСУ від 03.11.17 р. № 2495/6/99-99-12-02-03-15/ІПК), чи ні (лист ДФСУ від 27.12.17 р. № 3160/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

На наш погляд, опиратися на новий розмір НГО без внесення змін до договору можна тільки у випадку, коли у самому договорі немає зазначеної НГО на дату його укладання, або передбачено, що коригування НГО відноситься до винятків, які не вимагають укладення додаткової угоди до договору.

Інакше без внесення змін до договору нову НГО використовувати не можна. На це вказують і суди (див. постанови ВСУ від 04.10.17 р. № 922/3503/14 та від 02.03.16 р. у справі № 3-476гс15). Вони вважають, що НГО земель є основою для визначення розміру орендної плати, а тому зміна НГО земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Сам факт збільшення розміру НГО не вказує на те, що орендар має відразу розпочинати сплачувати орендну плату, спираючись на новий розмір НГО. Щоб збільшити розмір орендної плати, потрібно укласти додаткову угоду та переглянути в ній розмір.

Водночас навряд чи податківці погодяться з цим твердженням, якщо у самому договорі не зазначено, що нова НГО застосовується тільки після внесення змін до договору (лист ГУ ДФС у Запорізькій обл. від 20.12.17 р. № 3061/ІПК/08-01-12-03-09). Тому тим, хто без зміни умов договору платити більше не згоден, слід готуватися відстоювати своє право у суді.

Декларуємо

Платникам орендної плати за оренду земель державної і комунальної власності (крім фізичних осіб**), як і платникам земподатку, надано право вибрати один із двох варіантів подання звітності:

** Їм суму податку нараховують податкові органи в податковому повідомленні-рішенні, що надсилається до 1 липня поточного року (п. 286.5 ПКУ), і сплачують вони її протягом 60 днів із дня вручення податкового повідомлення-рішення (п. 287.5 ПКУ).

1) подати декларацію на поточний рік не пізніше 20 лютого поточного року до відповідного органу ДФСУ за місцезнаходженням земельної ділянки (п. 286.2 ПКУ);

2) замість однієї річної декларації на поточний рік можна щомісяця подавати звітну декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ПКУ).

Тобто як річну, так і першу місячну декларацію за січень (якщо вирішили звітувати щомісячно) у 2019 році потрібно подати не пізніше 20.02.19 р. Подання декларації на поточний рік звільняє вас від обов’язку подання щомісячних декларацій, так само як і подання місячних декларацій звільняє від подання річної.

Для звітування на 2019 рік слід використовувати форму декларації, затверджену наказом Мінфіну від 16.06.15 р. № 560 (у редакції наказу Мінфіну від 23.01.17 р. № 9), тобто ту саму форму, що і для звітування із земельного податку.

Для заповнення цієї декларації орендар має використовувати назви граф і підказки щодо заповнення, наведені у самій формі декларації, ну і, звичайно, роз’яснення податківців із цього приводу.

Щоб розрахувати податкові зобов’язання з орендної плати, орендар має правильно заповнити шапку декларації, а також її розділи II та III.

Шапка декларації з орендної плати заповнюється за тими ж самими правилами, що й шапка декларації із земподатку. Водночас є одна істотна відмінність. Полягає вона в тому, що ця декларація стане декларацією з орендної плати тільки в тому випадку, коли у рядку 1 шапки декларації орендар поставить позначку «Х» у полі «Орендна плата». Всі інші графи шапки заповнюються в тому ж порядку, що і земельна декларація. Після заповнення шапки приступаємо до заповнення основної частини декларації, а саме розділів II та III. Заповнення розділу III декларації нічим не відрізняється від заповнення його в декларації, в якій звітуємо за земподаток. У розділі III зазначаються узагальнюючі дані щодо нарахованої суми орендної плати та суми, які потрібно сплачувати в розрізі місяців. Тобто ви просто розбиваєте по місяцях нарахований річний податок у розділі II. Тому зупинимося на особливостях заповнення розділу II.

У цьому розділі орендар нараховує орендну плату за кожною орендованою земділянкою. Порядок заповнення розділу II багато в чому подібний до заповнення розділу I декларації із земподатку. Хоча і містить певні особливості. Тому далі коротко нагадаємо, яку інформацію потрібно вказувати у розділі II:

• у к. 2 вказують чотирьохзначний код (формат XX.XX) щодо категорії / цільового призначення земель. Він має відповідати інформації, зазначеній у правовстановлюючих документах на земділянку (договорі оренди), або довідці про НГО. Шукати такі коди слід у Класифікації земель;

• у к. 3 — 4 зазначають дату та номер договору оренди, який засвідчує/підтверджує право оренди земельної ділянки;

• у к. 5 — 6 відображають дату та номер держреєстрації прав оренди земділянки, які беруть із відповідного витягу;

• у к. 7 вказують кадастровий номер земділянки, взятої в оренду (якщо вона його має);

• вибирають, в якій колонці: 8 чи 9 вказати площу орендованої землі. У к. 8 вказують її у гектарах з чотирма десятковими знаками, а в к. 9 — в метрах квадратних з двома десятковими знаками. Вибирати, яку колонку заповнити, слід, опираючись на те, за яку одиницю площі визначена НГО у договорі чи довідці (витягу) про НГО;

• у к. 10 зазначаєте розмір проіндексованої НГО за 1 га чи 1 м² земділянок залежно від того, як саме вона визначена у довідці про НГО чи договорі оренди;

• у к. 11 зазначаєте ставку орендної плати у відсотках, що вказана у договорі оренди;

• у к. 12 відображаєте розраховану за формулою (к. 8 х к. 10 х к. 11 або к. 9 х к. 10 х к. 11) річну суму орендної плати, що має бути сплачена до бюджету. Розмір податку, що вказаний у цій графі, щодо всіх земділянок, які відображені у розд. II декларації, переносите до розд. III ряд. 3 к. 3 і розподіляєте по місяцях (к. 4 — 15).

Сплачуються податкові зобов’язання з орендної плати за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пп. 287.3 та 287.4 ПКУ). Тобто в ті ж строки, що й земподаток.

Див. приклад на рис. 2.

Рис. 2. Правила заповнення розділу II декларації з орендної плати

Податок на нерухомість

Місцевий: обов’язковий чи факультативний?

Податок на нерухомість — одна із складових податку на майно (п.п. 265.1.1 ПКУ), який, як відомо, є місцевим податком (п.п. 10.1.1 ПКУ). Причому встановлювати «нерухомий» податок чи ні, законодавець дозволив вирішувати на місцях (п. 10.2 ПКУ).

Таким чином, для його справляння потрібно, аби місцева влада прийняла рішення про встановлення податку на відповідній території та затвердила його ставки.

Таке рішення офіційно оприлюднюється органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовувати встановлювані місцеві податки та збори або зміни (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.4 ПКУ).

Платники

З-поміж юридичних осіб («фізикам», у тому числі фізособам-підприємцям, податкові зобов’язання має розрахувати контролюючий орган) ними є власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі нерезиденти (п.п. 266.1.1 ПКУ).

Як бачите, визначальним критерієм, за яким юрособа відноситься до платників «нерухомого» податку, є наявність права власності на об’єкт нерухомості. Причому ці права мають бути належним чином зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, орендарі нерухомого майна не зобов’язані сплачувати цей податок до бюджету.

Кілька слів про те, як визначити платників податку в разі перебування об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Правила тут такі (див. п.п. 266.1.2 ПКУ):

а) якщо нерухомість перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо нерухомість перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо нерухомість перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділена між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єкт

Під «нерухомий» податок потрапляють об’єкти житлової і нежитлової нерухомості, у тому числі їх частини (п.п. 266.2.1 ПКУ). Звісно, цю норму слід читати крізь призму визначення платників податку (див. вище). Тоді стає зрозумілим, що:

• по-перше, податок на нерухомість не потрібно сплачувати за недобудови і самобудови, право власності на які за вами ще не зареєстроване (категорія 106.02 ЗІР ДФСУ);

• по-друге, випадають з-під оподаткування й ті об’єкти нерухомості, які передані вам на правах господарського відання або оперативного управління на підставі ст. 136 і 137 ГКУ (див. лист ДФСУ від 07.06.18 р. № 2507/5/99-99-12-02-03-16/ІПК). Причому фіскали не заперечують проти цього навіть у разі, коли такі об’єкти ви передасте в оренду (див. лист ГУ ДФС у Кіровоградській обл. від 21.06.18 р. № 2764/ІПК/11-28-12-02-18).

База

Нею є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, яка перебуває у власності фізичних та юридичних осіб (п.п. 266.3.1 ПКУ). За об’єктами житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, базу оподаткування такі особи обчислюють самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт (п.п. 266.3.3 ПКУ).

Про пільги для юридичних осіб див. нижче.

Ставки

Ставки податку на нерухомість установлюють своїми рішеннями місцеві ради залежно від місця розташування (зональності) та типів об’єктів нерухомості (п.п. 266.5.1 ПКУ).

Максимальна величина ставки податку як для житлової, так і для нежитлової нерухомості не може перевищувати 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. Отже, в абсолютному вираженні максимальний розмір ставки на сьогодні складає 62,60 грн. (4173 грн.*** х 1,5 : 100).

*** Розмір МЗП, встановленої на 1 січня 2019 року згідно зі ст. 8 Закону України від 23.11.18 р. № 2629-VIII.

При цьому про свої «місцеві» ставки ви повинні дізнатися з рішень органів місцевого самоврядування. Для полегшення цього завдання ДФСУ сформувала зведену інформацію**** про встановлення ставок місцевих податків та зборів, чинних з 01.01.19 р., згідно з рішеннями, наданими місцевими радами.

**** Див. за посиланням http://sfs.gov.ua/podatki-ta-zbori/stavki-mistsevih-podatkiv-ta-zboriv/

Це означає, що ставки податку на нерухомість, встановлені після 15.07.18 р., все одно діють з 1 січня 2019 року (така норма була прописана ще торік у п. 3 розд. ІІ Закону № 2245), а встановлені вже цьогоріч — з моменту оприлюднення відповідного рішення. Якщо свіже рішення не було прийняте, діють ставки, визначені попереднім рішенням.

Причому радимо критично ставитися до зведеної інформації на сайті ДФСУ, оскільки там можуть бути певні невідповідності. Самі податківці наголошують, що вони не наділені повноваженням здійснювати контроль за своєчасністю та правильністю прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів. Тож краще уточнити цей момент безпосередньо в місцевій раді, на території якої знаходяться об’єкти оподаткування.

Хоча якщо у зведену інформацію прокралась помилка, то штрафні санкції та пеня за порушення, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає (п. 12.5 ПКУ).

Будівлі промисловості

Як передбачено п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ, не є об’єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

На сьогодні вимоги фіскалів до застосування цієї пільги сконцентровані у кількох консультаціях з категорії 106.02 ЗІР ДФСУ. Ось що там сказано:

• пільгуються об’єкти нерухомості, віднесені до підрозділу «Будівлі нежитлові», група 125 «Будівлі промислові та склади», клас 1251 «Будівлі промисловості» (підкласи 1251.1 — 1251.9) згідно з ДК 018-2000. Така класифікація проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об’єкта нерухомості.

Як бачите, фіскали основний наголос роблять на ДК 018-2000. І, напевно, з цим наразі доведеться погодитися, оскільки з початку поточного року законодавець прямо згадав цей документ у п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ, де йдеться про звільнення від оподаткування сільгоспбудівель (докладніше про це — далі);

• право на цю пільгу мають тільки промислові підприємства. Якщо ж промислові будівлі належать не промисловому підприємству, то в такому випадку вони є об’єктом обкладення податком на нерухоме майно на загальних підставах (лист ГУ ДФС у Чернігівській обл. від 05.06.18 р. № 2445/ІПК/25-01-13-06-10, листи ДФСУ від 30.05.18 р. № 2366/П/99-99-13-03-01-14/ІПК та від 18.06.18 р. № 2669/А/99-99-13-03-01-14/ІПК).

Причому тепер фіскали отримали підтримку цієї позиції з боку самого Верховного Суду (постанови ВС від 15.05.18 р. № 806/2461/17 та від 15.05.18 р. у справі № 806/2676/17).

Які ж підприємства можна віднести до промислових? Такими вважаються підприємства, що належать до «промислових» секцій B, C, D, E та F згідно з ДК 009:2010 (категорія 106.02 ЗІР ДФСУ).

Причому фіскали згодні надавати пільгу тільки тим промисловим підприємствам, які використовують промислові будівлі у виробництві. Якщо ж такі будівлі тимчасово не експлуатуються, наприклад знаходяться на реконструкції (див. перший із вищеперелічених листів) або передані в оренду (див. листи ДФСУ від 23.08.18 р. № 3701/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, ГУ ДФС у Харківській обл. від 20.06.18 р. № 2744/ІПК/20-40-12-03-21), то вони втрачають свій «необ’єктний» статус, тобто податок за них підлягає сплаті на загальних підставах.

Будівлі та споруди «сільгоспників»

Зазначимо, що п.п. «ж» п.п. 266.2.2 ПКУ — по суті єдиний із «нерухомих» норм ПКУ, який зазнав суттєвих змін з початку 2019 року. Добре, що ці зміни — на користь платника податку.

Отже, щоб сьогодні скористатися сільгоспзвільненням, суб’єкт господарювання має відповідати трьом вимогам:

• по-перше, бути сільськогосподарським товаровиробником. Їх визначення наведене в п.п. 14.1.235 ПКУ. Хоча якщо чесно, це визначення призначене для цілей оподаткування сільгосп-ЄП і податку на нерухомість, узагалі-то, не стосується. Щоправда, свого часу податківці дозволяли користуватися ним і в «нерухомо-податкових» цілях, але потім визнали за краще посилатися на більш універсальне визначення із ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 — 2004 років» від 18.01.01 р. № 2238-III. На жаль, ті роз’яснення втратили чинність, та, гадаємо, революції у цьому питанні очікувати не варто;

• по-друге, мати у власності будівлі та споруди, призначені для сільгоспдіяльності. Серед таких об’єктів — нерухомість, що належить до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» відповідно до ДК 018-2000. Наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

• по-третє, не здавати сільгоспбудівлі та споруди в оренду, лізинг, позичку. Ця умова з 01.01.19 р. набула більшої конкретики у порівнянні з попередньою розпливчатою фразою «призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності». Хоча й тоді фіскали заявляли: якщо будівля/споруда використовується не за призначенням (наприклад, здається в оренду), то вона підлягає оподаткуванню на загальних підставах. А критерієм використання будівель/споруд не за призначенням пропонували вважати відсутність у їх власника діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, переробки власновиробленої сільгосппродукції та її реалізації.

На завершення цього розділу звертаємо вашу увагу на консультацію з категорії 106.07 ЗІР ДФСУ: якщо суб’єкт господарювання має документальне підтвердження, що об’єкт нерухомості, власником якого він є, віднесений до категорій, визначених п.п. 266.2.2 ПКУ, такий суб’єкт звільняється від обов’язку подавати декларацію з податку на нерухоме майно.

АТО-пільга

Наразі об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об’єктом обкладення податком на нерухоме майно у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення АТО та/або ООС.

Нараховані та сплачені за період проведення АТО суми податку за такі об’єкти житлової та нежитлової нерухомості:

• не підлягають поверненню на поточний рахунок платника податку;

• не спрямовуються на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших податків, зборів;

• не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов’язань не застосовуються строки давності, встановлені ст. 102 ПКУ, крім сум надміру сплачених податкових зобов’язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Інакше кажучи, такі суми залишились замороженими й надалі…

Розраховуємо

Тут все просто. Для цього базу оподаткування (тобто загальну площу кожного об’єкта нерухомості у кв. м) потрібно помножити на відповідну ставку в грн./кв. м і отримані результати скласти.

У підсумку матимемо загальну річну суму податку в гривнях за всіма об’єктами. Ділимо її на чотири рівні частини — стільки ви повинні заплатити щокварталу. Залишилось тільки занести ці цифри в декларацію.

Звітуємо

Базовий податковий (звітний) період з податку на нерухомість дорівнює календарному року (п.п. 266.6.1 ПКУ). Платники податку — юридичні особи до 20 лютого звітного року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально (п.п. 266.7.5 ПКУ). Останній день для подання декларації з податку на нерухоме майно — 19 лютого (категорія 106.08 ЗІР ДФСУ).

Для подання звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і надалі слід застосовувати форму декларації, затверджену наказом Мінфіну від 10.04.15 р. № 408 (ср. ). Вона, нагадаємо, складається із власне декларації та додатка, в якому наводять відомості про наявні об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості. Додаток є невід’ємною частиною декларації.

Колонка 9 «Розмір частки/поділу загальної площі об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебуває у спільній частковій, спільній сумісній власності» додатка заповнюється у числовому значенні з двома знаками після коми.

Сплачуємо

Податок сплачується за місцем розташування об’єкта/об’єктів оподаткування (п.п. 266.9.1 ПКУ).

Зверніть увагу! При поданні звітної річної декларації з податку на нерухомість в інтегрованій картці платника податкові зобов’язання автоматично відображаються за різними кодами бюджетної класифікації:

• для об’єктів житлової нерухомості (коди типу об’єкта 1 — 3) — за кодом «18010100»;

• для об’єктів нежитлової нерухомості (коди типу об’єкта 4 — 9) — за кодом «18010400».

Тож податкові зобов’язання, зазначені однією сумою у графі 7 за рядком 6 звітної декларації, треба сплачувати окремо за об’єктами житлової та нежитлової нерухомості на різні коди бюджетної класифікації. Інакше виникне переплата за одним кодом та недоплата за іншим.

Податкове зобов’язання за звітний рік з податку на нерухомість сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30-го числа місяця, що настає за звітним кварталом (п.п. «б» п.п. 266.10.1 ПКУ). Якщо 30-те число у такому місяці припадає на вихідний/святковий (або навіть на наступний за вихідним/святковим) день, податок слід сплатити раніше (категорія 106.08 ЗІР ДФСУ).

Це означає, що за І квартал 2019 року останній день для сплати податку — 29.04.19 р., за ІІ квартал — 29.07.19 р., за ІІІ квартал — 29.10.19 р., за IV квартал — 29.01.20 р.

Приклад

Станом на 1 січня 2019 року у власності підприємства перебували квартира загальною площею 50 кв. м і офісна будівля загальною площею 500 кв. м. За рішенням місцевої ради на 2019 рік установлені ставки податку на нерухомість у розмірі 1,0 % МЗП — за об’єкти житлової нерухомості та 1,5 % МЗП — за об’єкти нежитлової нерухомості.

Фрагмент заповненої декларації див. на рис. 3.

Рис. 3. Фрагмент декларації з податку на нерухомість на 2019 рік

Транспортний податок

Платники

Платниками транспортного податку є, зокрема, юрособи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні власні легкові автомобілі, що належать до об’єктів обкладення транспортним податком згідно з абзацом першим п.п. 267.2.1 ПКУ. Фізособи-підприємці (ФОП) можуть бути платниками транспортного податку, але тільки від імені звичайного громадянина.

Об’єкт

Об’єктом обкладення транспортним податком є легкові автомобілі (абзац перший п.п. 267.2.1 ПКУ):

• середньоринкова вартість яких перевищує 375 мінзарплат (МЗП) на 1 січня звітного року. У 2019 році — 1 564 875 грн. (4173 грн. х 375);

• з року випуску яких пройшло не більше 5 років включно (для 2019 року — випущені з 2014 року).

Віковий критерій. Ідеться про рік випуску автомобіля, а не про строк його використання. Дізнатися про такі дані просто. Для цього достатньо зазирнути в технічну документацію на автомобіль або в договір (супровідні документи) на його купівлю і дізнатися дату виготовлення автомобіля (місяць і рік). Якщо місяць не заначений — січень року, про який говориться в документах на легковик (див. примітку 8 до декларації з транспортного податку).

Вартісний критерій. Отримати інформацію про «розраховану» середньоринкову вартість автомобіля можна на офіційному сайті Мінекономрозвитку (www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA). Для цього слід зазначити: 1) марку, 2) модель, 3) рік випуску, 4) об’єм циліндрів двигуна і 5) тип пального (абзац другий п.п. 267.2.1 ПКУ).

А щоб власники «молодих» дорогих легковичків точно були впевнені в тому, що їх «залізний кінь» підлягає обкладенню транспортним податком, потрібно просто зазирнути до переліку легкових автомобілів, що відповідають віковому і вартісному критеріям (див. посилання вище), тобто є об’єктом оподаткування (абзац третій п.п. 267.2.1 ПКУ).

Такий документ щорічно до 1 лютого Мінекономрозвитку зобов’язане розміщувати на своєму офіційному веб-сайті.

Ставка

Базою оподаткування є кількість автомобілів, що підлягають оподаткуванню, зареєстрованих за вашим підприємством (п.п. 267.3.1 ПКУ).

Сума транспортного податку, яку доведеться сплатити за кожне авто, що є об’єктом оподаткування, становить 25000 грн.

Винятком є випадок, коли у звітному році минає 5 років з дати виготовлення легковичка. У цьому випадку податок нараховують і сплачують за період з 1 січня цього року до початку місяця, що настає за місяцем, у якому вік такого автомобіля досяг (досягне) 5 років (п.п. 267.6.7 ПКУ).

Розраховуємо

Юрособи розраховують суму податку самостійно (п.п. 267.6.4 ПКУ).

У загальному випадку (якщо вік авто протягом року не досягне 5 років), то для конкретного легковика достатньо взяти ставку податку (25000 грн.).

Якщо в підприємства є декілька автомобілів, необхідно помножити кількість авто на ставку податку (25000 грн.).

Водночас якщо вік оподатковуваного автомобіля посеред року досягне 5 років, то податок слід заплатити лише за період з 1 січня цього року до початку місяця, що настає за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) 5 років (п.п. 267.6.7 ПКУ). Зазначимо: порядок, в якому розраховується сума транспортного податку в неповному кварталі, прописаний у примітці 12 до декларації з транспортного податку.

Декларуємо

Базовим (звітним) податковим періодом для транспортного податку є календарний рік (п.п. 267.5.1 ПКУ).

Юрособи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і цього ж року подають декларацію за місцем реєстрації легкових автомобілів, які є об’єктами оподаткування (з розбиттям річної суми рівними частинами поквартально) до 20 лютого (п.п. 267.6.4 ПКУ).

Форма декларації з транспортного податку затверджена наказом Мінфіну від 10.04.15 р. № 415 (у редакції наказу Мінфіну від 27.06.17 р. № 595).

Оскільки податкові зобов’язання з транспортного податку обчислюються станом на 1 січня звітного року, в декларації відображаємо дані станом на 01.01.19 р.

Але якщо в таких даних відбудуться зміни до граничної дати подання декларації (підприємство придбає нове авто, продасть старе, авто буде знищено в ДТП тощо) або стане відомо, що легковичку виповниться 5 років протягом року, то ці дані вам потрібно зазначити вже у звітній декларації. Це позбавить вас від подання уточненки в майбутньому. Річну суму податку ділимо рівними частинами по кварталах (колонки 11 — 14). При цьому за кожен квартал округлення здійснюється за загальними правилами, окрім IV кварталу — його показник визначається як різниця між річною сумою податку і сумою податку за попередні звітні квартали.

Сплачуємо

Податок сплачують за місцем реєстрації об’єктів оподаткування (авто). Він підлягає зарахуванню до відповідного місцевого бюджету (п.п. 267.7.1 ПКУ).

Строки сплати податку юридичними особами — авансовими внесками щоквартально до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом (п.п. «б» п.п. 267.8.1 ПКУ). Це означає, що за I квартал 2019 року останній день для сплати податку — 29.04.19 р., за ІІ квартал — 29.07.19 р., за ІІІ квартал — 29.10.19 р., за IV квартал — 29.01.20 р.

Приклад

Станом на 01.01.19 р. підприємство є власником двох дорогих легкових автомобілів:

• Toyota Land Cruiser 200 (дата виготовлення — 02.18 р., а середньоринкова вартість на 01.01.19 р. становить 1,7 млн грн.);

• Mercedes-Benz GLS63 AMG (дата виготовлення — 07.14 р., а середньоринкова вартість на 01.01.19 р. становить 1,8 млн грн.).

Обидва авто входять до переліку Мінекономрозвитку як об’єкти обкладення транспортним податком. Тобто підприємству слід заповнити і подати «транспортну» декларацію (див. рис. 4).

Рис. 4. Приклад заповнення декларації з транспортного податку на 2019 рік

Вік Toyota Land Cruiser 200 дозволяє їй залишатися об’єктом обкладення транспортним податком протягом усіх 12 місяців 2019 року. Тому сума становитиме 25000 грн. Розбиваємо її на квартали. У результаті в кожному кварталі необхідно буде сплатити по 6250 грн.

А ось Mercedes-Benz GLS63 AMG виповниться 5 років у липні 2019 року. Тому нараховувати транспортний податок за останнє авто слід за період з 1 січня такого року до початку місяця, що настає за місяцем, у якому вік такого автомобіля досягне 5 років (п.п. 267.6.7 ПКУ). Тобто до 01.08.19 р.

Отже, сума податку за 2019 рік становитиме 14583,33 грн. (25000 грн. : 12 х 7).

При цьому в декларації цю суму не потрібно розбивати на весь рік, а сплатити податок тільки за ті місяці (квартали), поки автомобілю не виповнилося 5 років (категорія 111.05 ЗІР ДФСУ). При цьому в I і II кварталах (з 01.01 по 01.07.19) за таку машину слід сплачувати податок у звичайному (квартальному) розмірі — 6250 грн.

А щоб напевно з’ясувати, яку суму слід сплатити за неповний квартал, потрібно ставку податку (25000 грн.) поділити на 12 і помножити на кількість місяців у такому кварталі, за які автомобілю ще не виповнилося 5 років з урахуванням місяця, у якому цей вік уже досягнутий. Виходить 2083,33 грн. (25000 грн. : 12 х 1).