* Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 р. № 675-VIII.
Хороші новини: жодних додаткових звітів тощо суб’єктам інтернет-торгівлі подавати не доведеться (водночас певні дії вчинити все ж може знадобитися). Навпаки, учасники ринку е-commerce мають усі приводи дивитися з оптимізмом на прийняття Закону. Він покликаний насамперед збалансувати правове поле в цій сфері, а ніяк не погіршити становище учасників ринку.
Щоправда, не можна сказати, що раніше сфера електронної торгівлі була зовсім неврегульованою. Просто раніше з цією метою потрібно було орієнтуватися на загальні положення законодавства: зокрема, ЦКУ, ГКУ, Закон про захист прав споживачів** тощо.
** Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII.
До речі, учасниками відносин у сфері електронної комерції, за визначенням ст. 6 Закону (ср. ), є головні та допоміжні персонажі. До перших належать суб’єкти електронної комерції: продавець (виконавець, постачальник) і покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг. У свою чергу, до других слід віднести постачальників послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, органи держвлади та місцевого самоврядування (у частині виконання ними функцій держави або місцевого самоврядування).
Надання електронним договорам і документам такої самої сили, як і письмовим, є, безумовно, найважливішим нововведенням, на яке звертали увагу багато хто з учасників ринку електронної комерції. Такі правила внесені не лише до самого Закону, а й до ЦКУ, Закону про електронний документообіг, а також Закону про захист прав споживачів.
До речі, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі ( ч. 2 ст. 639 ЦКУ).
Важлива новація: обов’язкова інформація
Тут є декілька нюансів, які потребують вашої уваги.
Нюанс перший. Одна з головних заслуг Закону — визначення чіткого переліку інформації, доступ до якої інтернет-продавець зобов’язаний забезпечити всім учасникам ринку під час провадження своєї діяльності та при розсиланні комерційних електронних повідомлень (див. ч. 1 ст. 7 Закону). Це:
— повне найменування юрособи / П. І. Б. ФОП;
— місцезнаходження юрособи / місце реєстрації та місце фактичного проживання ФОП;
Якщо в частині юросіб ідеться про відомості, унесені до ЄДР, у частині ФОП законодавець чомусь вирішив зупинитися саме на фактичному місці проживання.
— адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину;
— ідентифікаційний код юрособи або реєстраційний номер облікової картки платника податків — ФОП***;
*** Серія та номер паспорта для ФОП, яка через свої релігійні переконаннёя відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і офіційно повідомила про це відповідний орган ДФС та має відповідну відмітку в паспорті.
— відомості про ліцензію (серія, номер, строк дії і дата видачі) — звичайно, за умови, що госпдіяльність підлягає ліцензуванню;
— інформація щодо включення податків до розрахунку вартості товару (до речі, ці відомості бажано включати і до «звичайних» письмових договорів), роботи, послуги та, у разі доставки товару, — інформація про вартість доставки;
— інші відомості, що підлягають оприлюдненню відповідно до чинного законодавства.
Яким конкретно чином повідомляти про ці дані, Закон не визначає. Водночас, вважаємо, достатньо буде розмістити їх на своєму сайті.
Нюанс другий. Закон про електронну комерцію вказує на умови, які може містити електронний договір, — на додаток до істотних умов, передбачених ЦКУ (предмет договору та інші істотні умови, передбачені на рівні закону, — їх договір має містити обов’язково). однак зверніть увагу: самі собою вони не є істотними. Такими вони стануть лише у тому випадку, якщо сторони дійдуть згоди щодо їх включення до договору ( ч. 1 ст. 638 ЦКУ).
Нагадаємо: якщо договір не містить усіх істотних умов, то за загальним правилом він є неукладеним (не плутайте з недійсним!) і не створює для сторін прав/обов’язків.
Укладаємо електронний договір — можна і без ЕЦП
ЕЦП — не єдиний і не обов’язковий спосіб вчинити електронний правочин. Унесення такої норми до Закону про електронну комерцію, поза сумнівом, є важливим кроком на шляху до легалізації електронних договорів і надання їм юридичної сили.
Підпис договору у сфері е-commerce може здійснюватися в один із способів, передбачених ст. 12 Закону, а саме за допомогою:
1) електронного підпису або ЕЦП згідно із Законом про ЕЦП****. Обов’язковою умовою при цьому є використання ЕЦП усіма сторонами електронного правочину;
**** Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. № 852-IV.
2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором;
Що таке одноразовий ідентифікатор? Згідно із Законом про електронну комерцію — це дані у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додає до інших електронних даних особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і направляє іншій стороні договору. Судячи з усього, це те, що ми звикли називати логіном і паролем.
3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою угодою сторін. У такій угоді повинні міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Моментом підписання електронного договору вважається використання одного з наведених засобів для цього.
Здійснення розрахунків
Самий собою Закон про електронну комерцію містить лише загальні та відсильні норми в частині розрахунків. Тому за конкретними відповідями слід звертатися до профільного законодавства — зокрема, до Закону про РРО.
Однак є тут і важливі правила. Запам’ятайте їх! Зокрема, ч. 5 ст. 13 Закону про електронну комерцію передбачає, що здійснення оплати згідно з умовами, прописаними в пропозиції укласти електронний договір, без виконання інших умов та/або без надання усіх відомостей, визначених у такій пропозиції, не вважається прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а оплата вважається неналежною та підлягає поверненню особі, яка її здійснила. Норма, як бачите, є важливою, але, на жаль, не дуже чіткою. Зокрема, вона не дає повного розуміння, в яких конкретно випадках настають такі наслідки. Однак у будь-якому разі про це потрібно пам’ятати (як мінімум, на випадок появи з цього приводу будь-яких роз’яснень).
Крім того, Закон про електронну комерцію також встановлює, що покупець за договором повинен отримати підтвердження його виконання: зокрема, у формі електронного документа, квитанції, товарного або касового чека, талона або іншого документа. Надати його потрібно у момент вчинення правочину або в момент виконання продавцем обов’язку передати товар покупцю.
Захист персональних даних
Низка змін, унесених Законом про електронну комерцію, стосується і персональних даних. Ось деякі з них.
По-перше, за інтернет-продавцями закріпили право на обробку персональних даних покупців починаючи з моменту реєстрації тих в інформаційно-телекомунікаційній системі шляхом проставляння відмітки про надання дозволу на обробку своїх даних згідно зі сформульованою метою їх обробки. При цьому обов’язковою є умова, що в системі немає можливостей для обробки таких даних до проставляння відмітки.
По-друге, реєстрація фізособи в інформаційній системі продавця має на увазі надання нею згоди на використання та обробку її персональних даних.
По-третє, у ст. 14 Закону прописано, що учасники відносин у сфері електронної комерції зобов’язані забезпечити захист персональних даних, які стали їм відомими з електронних документів (повідомлень) під час вчинення електронних правочинів, у порядку, передбаченому Законом про захист персональних даних.
Відповідальність посилюється?
У зв’язку з прийняттям Закону почали поширюватися чутки, що податкова тепер пильніше стежитиме за операціями, що проводяться інтернет-торговцями.
Частка правди в цьому, можливо, і є, ось тільки для невисокодохідних***** інтернет-магазинів, зареєстрованих на ППЄПів груп 2 і 3, реалізувати можливість такого контролю буде нереальним. Річ у тім, що для таких суб’єктів використання РРО у фіскальному режимі роботи обов’язковим не є, тому за фактом податківцям просто ні з чим буде звірити обсяг проведених електронних операцій.
***** З доходом (як у готівковій, так і у безготівковій формі) за рік не більше 1 млн грн.
Але є й привід стрепенутися: до Закону про захист прав споживачів (а саме п. 7 ч. 1 ст. 23) унесли доповнення, відповідно до якого суб’єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування можуть притягати до відповідальності за відсутність необхідної інформації не лише про продукцію, але й про продавця (у випадках, визначених Законом про електронну комерцію). У яких випадках і де інтернет-продавці зобов’язані вказувати такі дані, ми зазначали на початку статті.
Але, можливо, не це є найцікавішим. Річ у тім, що раніше ця норма стосувалася всіх роздрібних продавців — незалежно від форми вчинення правочинів. Тепер же, формально, цей штраф стосується лише продавців у сфері електронної комерції.
Штраф при цьому встановлений у розмірі:
— 30 % вартості отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги. Водночас він не може становити менше 5 нмдг (85 грн.);
— для суб’єктів госпдіяльності, які не ведуть відповідно до вимог законодавства обов’язкового обліку доходів і витрат, такий штраф обмежений розміром 5 нмдг (85 грн.).
До речі, у Законі про електронну комерцію темі відповідальності у сфері е-commerce присвячено окремий розділ — V. Тільки ось нічого нового він не передбачає, за фактом прирівнюючи гравців середовища електронних купівлі-продажу до звичайних продавців і покупців. Його норми мають чисто відсильний характер.
