Якщо автомобіль використовується одночасно і для адміністративних, і для збутових цілей, то керуючись П(С)БО 16, а також Інструкцією про застосування Плану рахунків від 30.11.99 р. № 291, підприємству потрібно розподіляти витрати, пов’язані з експлуатацією автомобіля, на дві частини: (1) ту, яка потрапить до складу адміністративних витрат, і (2) ту, яка потрапить до складу витрат на збут. Такими витратами виступатимуть амортизація авто, зарплата водія (а також сума ЄСВ у частині нарахувань), вартість утримання та ремонту автомобіля, страхування, ПММ.
Базу розподілу підприємство визначає самостійно. За базу, наприклад, може виступити питома вага числа працівників відповідного напряму в їх загальному числі.
Але судячи із запитання, підприємство більше цікавить питання: а що буде, якщо не проводити такого розподілу? Зрозуміло, що це буде порушенням правил ведення бухобліку. Але чи не буде претензій з боку податківців, якщо вся сума витрат осяде у складі адміністративних витрат (рахунок 92)?
Тут слід звернути увагу на таке. Якщо підприємство — платник податку на прибуток, то об’єктом оподаткування податком на прибуток є фінрезультат за даними бухобліку (визначений у фінзвітності відповідно до НП(С)БО або МСФЗ). А якщо підприємство — високодохідник, то фінрезультат, скоригований на різниці, встановлені в розд. ІІІ ПКУ.
Формально, і адміністративні витрати, і витрати на збут — це витрати періоду. Згідно з п. 7 П(С)БО 16 витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Тобто як такого заниження об’єкта оподаткування податком на прибуток за період, навіть якщо витрати будуть відображені тільки на рахунку 92 (тобто у складі адміністративних витрат) — не буде.
Але! Незважаючи на те, що це все витрати одного періоду, як показує практика, податківці люблять аналізувати склад адміністративних витрат. Адже в п. 18 П(С)БО 16 чітко визначено перелік адміністративних витрат. І все, що до нього не входить, або входить, наприклад, до складу витрат на збут, податківці запросто можуть зняти зі складу адміністративних витрат. А це призведе до донарахування податку на прибуток. Тому процедурою розподілу витрат краще не нехтувати.
Усе одно для обґрунтування витрат на перевезення*, швидше за все, керівник підприємства видасть наказ, у якому, як мінімум, буде зафіксований факт організації перевезення працівників, категорії працівників, що перевозяться, часовий режим та порядок перевезення, його маршрут. Тому податківці зможуть «відловити», що автомобілем здійснюється перевезення не лише адміністративного персоналу.
* Для ненарахування «компенсуючих» ПЗ з ПДВ потрібно обґрунтувати і господарську необхідність таких витрат.
