Теми статей
Обрати теми

Бухгалтеру про договір. 5. Аналіз тексту договору (ч. 2)

редактор Вороная Наталія, податкові експерти Солошенко Людмила і Чернишова Наталія

5.7. Відповідальність сторін договору

Кожен договір повинен мати розділ, що встановлює відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання його умов.

Серед заходів, які можуть застосовуватися в разі порушення однією зі сторін умов договору, законодавство передбачає:

— відшкодування завданих збитків;

— стягнення неустойки (штрафу, пені);

— розірвання договору в односторонньому порядку;

— сплату інфляційних і 3 % річних тощо.

Розглянемо можливі наслідки порушення зобов’язань сторонами договору.

 

Як відшкодувати завдані збитки

 

За приписами ст. 623 ЦКУ і ст. 224 ГКУ боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Важливо! У цього заходу цивільно-правової відповідальності є важлива відмінна риса — її застосовують незалежно від того, чи згадується вона в договорі. Особа, якій порушенням зобов’язання завдано збитків, завжди має право вимагати їх відшкодування. При цьому розмір збитків доводить кредитор.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, уключають:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначену відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати, понесені стороною в результаті порушення зобов’язання боржником (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, витрати з доставки товару прискореним способом тощо);

неотриманий прибуток (упущену вигоду), на який сторона мала підстави розраховувати в разі належного виконання зобов’язання боржником. Наприклад, у результаті несвоєчасної поставки насіння було зірвано посівну, у зв’язку з чим замовник не зможе отримати прибуток від реалізації вирощеного урожаю.

Зауважте: до складу збитків входять не тільки фактично понесені підприємством витрати. Сюди відносять також витрати, які воно повинно буде здійснити для відновлення порушеного права. Необхідність цих витрат і їх передбачуваний розмір мають бути підтверджені обґрунтованим розрахунком та іншими доказами. У такій якості може виступати кошторис (калькуляція) витрат на усунення недоліків товарів, робіт, послуг тощо.

У якому розмірі підлягає відшкодуванню упущена вигода

Його мінімальною межею ЦКУ вважає прибуток боржника, отриманий унаслідок порушення зобов’язання за договором.

Визначаючи розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку), суд ураховує заходи, яких вжив кредитор, щоб отримати такий прибуток. Тобто суд визначає реальність отримання прибутку в разі, якщо б було відсутнє порушення зобов’язання.

Цікавий момент: у господарському договорі сторони можуть заздалегідь погоджувати розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у відсотках залежно від обсягу невиконання чи строків порушення зобов’язання (ч. 5 ст. 225 ГКУ). Таке право не може бути реалізовано тільки в разі, коли розмір відповідальності для певного виду зобов’язань визначено законом.

Якщо сторони не домовилися заздалегідь і законом не передбачено інше, діє правило, установлене ч. 3 і 4 ст. 225 ГКУ та ч. 3 ст. 623 ЦКУ. Так, при визначенні розміру збитків ураховують ринкові ціни, що існували у місці, де зобов’язання має бути виконано, на день задоволення боржником вимоги кредитора в добровільному порядку. Якщо вимогу добровільно не задоволено, тоді збитки розраховують за цінами, що діяли на день подання позову до суду. В окремих випадках, виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, зважаючи на ринкові ціни на день ухвалення рішення.

Зверніть увагу! Розрахунок завданих збитків кредитор має право змінити до виконання рішення суду. Наприклад, у разі збільшення цін на майно, для придбання якого стягуються кошти (п. 2.1 листа ВАСУ від 07.03.96 р. № 01-8/106).

Зауважте: ЦКУ і ГКУ дещо по-різному вирішують питання про те, в якій частині мають відшкодовуватися завдані збитки в разі, якщо договором також передбачено стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов’язання.

Так, згідно зі ст. 624 ЦКУ, якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків

Водночас у договорі сторони можуть:

— застерегти, що збитки відшкодовуються тільки в частині, не покритій неустойкою;

— передбачити стягнення неустойки без права на відшкодування збитків;

— надати кредитору право вибору — стягувати неустойку (штраф та/або пеню) або суму збитків.

У свою чергу, ст. 232 ГКУ як загальне правило для господарських договорів передбачає: якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовують в частині, не покритій цими санкціями. Тим часом ГКУ також допускає можливість сторін урегулювати це питання інакше безпосередньо в договорі.

Для того, щоб суд задовольнив вимогу про стягнення завданих збитків, кредитору необхідно надати докази:

— порушення боржником умов договору;

— факту завдання збитків та їх розміру;

— причинного зв’язку між завданими збитками і невиконанням або неналежним виконанням договору.

Доводити наявність вини боржника кредитору не потрібно, адже у сфері цивільно-правових відносин діє презумпція винності. Тому, якщо боржник не доведе, що він не винен у настанні зазначених наслідків, до нього застосовують заходи договірної відповідальності (ч. 2 ст. 614 ЦКУ). Аналогічну норму закріплено в ч. 2 ст. 218 ГКУ для господарюючих суб’єктів. Хоча зазначимо: суди про цю презумпцію досить часто забувають. Вони відмовляють кредиторам у задоволенні позову про відшкодування завданих збитків, посилаючись на недоведеність вини боржника.

Більше того, договором або законом може бути передбачено настання відповідальності боржника і в разі відсутності його вини (ч. 1 ст. 614 ЦКУ). А ось скасувати або обмежити відповідальність за умисне порушення зобов’язання сторони договору не можуть.

Таким чином, в окремих випадках боржник зобов’язаний відшкодувати завдані кредитору збитки і за відсутності своєї вини. Але якщо в такій ситуації порушення зобов’язань боржника сталося з вини кредитора, суд зменшить розмір збитків, що стягують з боржника (ст. 616 ЦКУ). Право зменшити розмір збитків суд має і в тому випадку, якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів щодо їх зменшення.

 

Неустойка (штраф, пеня)

 

Нагадаємо: під неустойкою (штрафом, пенею) ст. 549 ЦКУ розуміє грошову суму або інше майно, які боржник має передати кредитору в разі порушення зобов’язання. Детально про види неустойки ви можете прочитати в розділі 3.2 цього спецвипуску (див. с. 53).

Право на неустойку не залежить від того, чи зазнав кредитор збитків у результаті порушення боржником своїх зобов’язань.

Врахуйте!

Суди визнають можливість передбачати в договорі за порушення зобов’язання одночасно і штраф, і пеню (див. постанову ВГСУ від 19.02.2014 р. № 922/3602/13) 

Чи обмежений розмір пені за невиконання зобов’язань за договором? Згідно з нормами ст. 3 Закону № 543 її розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Але ж сторони договору можуть передбачити будь-який розмір пені, у тому числі такий,що перевищує законодавчо встановлений? Дійсно, це так! Але стягненню в суді підлягає тільки пеня, розмір якої не перевищує подвійну облікову ставку НБУ. Такий висновок зроблено в п. 2.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14.

Виходить дещо парадоксальна ситуація:

— якщо боржник добровільно в досудовому порядку згоден сплатити передбачені договором санкції, то розмір пені може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ;

— якщо ж справа дійде до стягнення штрафних санкцій у суді, то розмір пені буде обмежено.

Водночас суди досить часто відхиляються від висловленої позиції ВГСУ, задовольняючи вимоги про стягнення пені в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

На практиці застосовують такий алгоритм розрахунку пені:

img 1

Такий механізм пояснюється тим, що пеня є річною ставкою. Нараховується вона за кожен день прострочення шляхом множення одноденної ставки пені (річна ставка, що ділиться на кількість днів у відповідному році) на кількість днів прострочення.

Зауважте: згідно з ч. 2 ст. 258 ЦКУ строк позовної давності для стягнення пені становить 1 рік. У господарських правовідносинах нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання припиняють через 6 місяців із дня, коли зобов’язання підлягало виконанню (ч. 6 ст. 232 ГКУ).

При цьому строк позовної давності щодо пені слід рахувати за кожен день.

Важливо! Розмір неустойки, що стягується, може бути зменшено судом, якщо він значно перевищує розмір збитку, завданого порушенням договору. Крім того, суд бере до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін та інші обставини, що мають істотне значення (див. постанову ВГСУ від 03.04.2014 р. № 921/167/13-г).

Як ми зазначили раніше, у випадках, установлених договором або законом, відповідальність боржника настає і за відсутності його вини (ч. 1 ст. 614 ЦКУ). Але якщо порушення зобов’язання боржника сталося частково з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір неустойки, що стягується з боржника. Як зазначив ВГСУ в п. 43 Інформлиста № 01, неустойка не може стягуватися у випадках, коли в порушенні зобов’язання повністю винен кредитор.

Зменшити розмір неустойки суд може і в ситуа­ції, коли кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих йому порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦКУ).

 

Інфляційні та 3 % річних

 

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу (ч. 2 ст. 625 ЦКУ):

з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення. Приклади розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції наводилися в листі ВСУ від 03.04.97 р. № 62-97р,

— а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом. Врахуйте: сторони договору можуть передбачити інший розмір річних у разі прострочення виконання грошового зобов’язання.

Пам’ятайте:

індекс інфляції застосовують тільки до грошових зобов’язань, виражених у національній валюті

У частині застосування 3 % річних таких обмежень немає.

Важливо правильно розуміти правову природу інфляційних і 3 % річних. І тут виникають труднощі*.

* Про варіанти тлумачення правової природи інфляційних і 3 % річних, що зустрічаються в судовій практиці, див. у журналі «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 23, с. 27.

ВСУ в оглядовому листі від 19.07.2011 р. виклав таку думку: 3 % річних і інфляційні втрати не є санкцією за порушення грошового зобов’язання. Вони виступають способом захисту майнових інтересів кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і гарантують отримання компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів. Аналогічну думку наведено в постанові пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14.

Із цього випливає декілька важливих висновків.

1. При порушенні грошових зобов’язань 3 % річних і інфляційні застосовують навіть у тому випадку, якщо встановлено відсутність вини боржника за прострочення їх виконання.

2. Застосування інфляційних і 3 % річних не залежить від сплати боржником неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

3. Інфляційні та 3 % річних можна стягнути і в тому випадку, якщо в договорі не встановлено, яку відповідальність за порушення його умов несуть сторони.

4. Скорочена позовна давність не застосовується щодо сплати інфляційних і 3 % річних.

А що ж думають про інфляційні та 3 % річних податківці? Останнім часом контролери схиляються до того, що ці суми є штрафом за прострочення виконання грошового зобов’язання (див. лист ДПСУ від 21.01.2013 р. № 888/6/15-1415). Як наслідок такого висновку можна назвати невключення сум інфляційних і 3 % річних до бази обкладення ПДВ (див. Узагальнюючу консультацію № 590).

Зверніть увагу:

3 % річних нараховують тільки на саму суму боргу без урахування пені або штрафу

Пам’ятайте! Нараховувати 3 % річних і інфляційні продовжують навіть після винесення рішення суду про стягнення основної суми боргу, штрафних санкцій, 3 % річних і інфляційних (розрахованих на момент винесення рішення) до моменту фактичної виплати суми боргу (див. постанову ВГСУ від 29.03.2007 р. у справі № 13/383).

 

Розірвання договору в односторонньому порядку

 

Порушення зобов’язання однією зі сторін договору може стати підставою для односторонньої відмови від договору другою стороною.

За загальним правилом, установленим ст. 525 ЦКУ, одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Тому право на односторонню відмову має бути передбачено законом або договором.

Закон передбачає досить багато випадків, коли сторона має право відмовитися від договору внаслідок порушення його умов другою стороною

Наведемо декілька прикладів.

За приписами ст. 538 ЦКУ (зустрічне виконання зобов’язань) при невиконанні однією зі сторін свого зобов’язання або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає своє зобов’язання в установлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право:

— зупинити виконання свого зобов’язання;

відмовитися від виконання свого зобов’язання частково або повністю.

Інший приклад. Стаття 665 ЦКУ наділяє покупця правом відмовитися від договору купівлі-продажу в разі відмови продавця передати проданий товар. Також покупець має право відмовитися від договору, якщо продавець не передав у встановлений строк приналежності товару або документи, що стосуються його (ч. 2 ст. 666 ЦКУ).

Покупець може відмовитися від товару та його оплати (або від договору) і в інших випадках. Наприклад, при невідповідності товару умовам договору щодо асортименту (ч. 1 ст. 672 ЦКУ), якості (ч. 2 ст. 678 ЦКУ), комплектності (ч. 2 ст. 684 ЦКУ) тощо.

У свою чергу, продавець також має право відмовитися від договору або виконання окремих зобов’язань за ним у разі невиконання покупцем своїх зобов’язань (див. ч. 4 ст. 690 і ч. 4 ст. 692 ЦКУ).

Щоб реалізувати своє право і зафіксувати момент припинення або зміни умов зобов’язання, стороні договору слід письмово повідомити сторону, яка порушила, про односторонню відмову.

 

Досудове врегулювання спору: бути чи не бути

 

При укладенні договору врахуйте, що в разі виникнення спору контрагент може одразу звернутися до суду без попереднього надсилання претензії.

Так, ВГСУ на запитання про те, чи обов’язково надсилати претензію контрагенту, відповів негативно (див. постанову від 29.01.2009 р. № 4/107). Він підкреслив, що згідно з вимогами чинного законодавства досудове врегулювання спору не є обов’язковим. Суб’єкти господарювання, які порушили майнові права та законні інтереси своїх контрагентів за договором, зобов’язані їх відновити незалежно від надсилання претензії. Такий висновок суд робить, ґрунтуючись на позиції Конституційного Суду України (див. рішення від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002).

Щоправда, з озвученого правила є винятки. Це випадки, коли обов’язковість досудового врегулювання спору (тобто попереднього надсилання претензії) передбачена міжнародним договором, ратифікованим Україною. Наприклад, необхідність пред’явлення претензії передбачено Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС). Відповідно, якщо сторони договору підпадають під її дію, то вони зобов’язані заздалегідь надіслати претензію контрагенту. Інакше звернення одразу до суду може спричинити відмову в задоволенні позовних вимог (постанова ВГСУ від 11.10.2007 р. № 22/147-07).

На практиці суб’єкти господарювання, щоб мати додаткову гарантію того, що контрагент до звернення з позовом до суду запропонує врегулювати спір, надіславши претензію, інколи діють так: вони встановлюють штраф за недотримання передбаченого договором досудового порядку врегулювання спорів.

Судова практика щодо питання про правомірність установлення такого штрафу поки що мовчить.

Важливо! Відповідь на претензію, в якій боржник визнає за собою борг, перериває строк позовної давності (див. постанову ВГСУ від 02.10.2008 р. № 1/60, постанову пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10). Після переривання строк позовної давності починають відлічувати заново! Детальніше про це див. у розділі 1.7 на с. 33.

 

5.8. Обставини, що звільняють від відповідальності

Чи завжди порушення зобов’язань за договором призводить до настання відповідальності сторони, яка їх порушила? Ні, існують обставини, що дозволяють уникнути цього.

Серед таких обставин законодавство називає:

1) порушення умов договору кредитором, що робить неможливим виконання зобов’язань боржником;

2) випадок або обставини непереборної сили (форс-мажор);

3) випадки, передбачені сторонами в самому договорі.

Зупинимося на кожному з них детальніше.

 

Порушення умов договору кредитором

 

Суб’єкт господарювання несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведено, що він вжив усіх залежних від нього заходів для попередження такого господарського правопорушення.

img 2Для боржника один із способів звільнити себе від відповідальності за порушення договору — надати докази того, що договір не було виконано через дії (бездіяльність) кредитора. Так, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, доки воно не може бути виконане в результаті прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦКУ).

У свою чергу, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він (ч. 1 ст. 613 ЦКУ):

відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником;

не вчинив дії, що передбачені законом, іншими правовими актами чи випливають із суті зобов’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати своє зобов’язання перед кредитором.

Як приклади дій кредитора, що унеможлив­люють виконання зобов’язань за договором боржником, можна навести випадки, коли:

— орендодавець не повідомляє орендаря про зміну своїх платіжних реквізитів, що призводить до неможливості внесення орендної плати (див. постанову ВГСУ від 13.03.2008 р. № 22/158д/06-10/192/07);

— замовник не фінансує виконання будівельних робіт.

Боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує відсотки за час прострочення кредитора.

Прострочення кредитора не тільки звільняє боржника від відповідальності за невиконання договору. Воно дає право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення виникло не з його вини.

Зверніть увагу:

після закінчення прострочення кредитора боржник знов у повному обсязі несе відповідальність за виконання своєї частини зобов’язань за договором

 

Обставини непереборної сили

 

Згідно зі ст. 617 ЦКУ особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо доведе, що це сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому ст. 617 ЦКУ прямо вказує, що не вважається випадком, який звільняє від відповідальності, зокрема:

— недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника;

— відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання;

— відсутність у боржника необхідних коштів.

Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть слугувати підставою для звільнення від обов’язку виконати договір.

На відміну від ЦКУ, ст. 218 ГКУ не відносить випадок до обставин, що звільняють від відповідальності. А отже, тільки дії непереборної сили звільняють сторону господарського договору від відповідальності.

Що таке обставина непереборної сили в господарських відносинах? Це подія, яка має бути одночасно (див. п. 46 Інформлиста № 01):

1) надзвичайною, тобто екстраординарною — такою, яку не можна розцінити як звичайну (див. постанову ВГСУ від 11.06.2012 р. у справі № 5015/7352/11);

2) невідворотною, тобто такою, якій неможливо було запобігти/уникнути.

Як правило, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) виступають виняткові погодні умови і стихійні лиха: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту тощо.

Але сьогодні ч. 2 ст. 141 Закону № 671 відносить до форс-мажору і соціальні явища. Зокрема, це: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але, не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, а також дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години. Також до форс-мажорних обставин відносять експропріацію, примусове вилучення, захват підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо.

Факт того, що непереборні обставини (форс-мажор) мали місце, має бути документально підтверджено

Сертифікати про форс-мажорні обставини видають (ч. 1 ст. 141 Закону № 671):

1) Торгово-промислова палата України (далі — ТПП);

2) уповноважені регіональні ТПП.

Щоб вважати встановленим факт неможливості виконання зобов’язань за договором у зв’язку з дією певних зовнішніх факторів, для суду може бути достатньо, наприклад, довідки центру гідрометрології. Вона повинна містити відомості про те, що в певний період часу виконання робіт за договором було заборонено у зв’язку з несприятливими погодними умовами. Зокрема, існує заборона на електрозварювальні роботи під час дощу або снігопаду, а також на виконання монтажних робіт на висоті у відкритих місцях, якщо швидкість вітру становить 15 м/с і більше, під час ожеледі, грози або туману (див. постанову ВГСУ від 12.02.2008 р. № 11/457).

Також суд може взяти до уваги, що виконання зобов’язання стало неможливим у зв’язку із загальновідомими подіями (ембарго, торговельна блокада, військові дії тощо), і тому не вимагатиме надати підтвердний документ.

В окремих випадках суди як обставину непереборної сили розглядають прийняття нормативно-правового або індивідуального акта органом державної влади або місцевого самоврядування, який робить неможливим виконання зобов’язань за договором.

Можна навести й інші приклади зовнішнього втручання з боку третіх осіб, що робить неможливим виконання договірних зобов’язань. Так, у постанові ВГСУ від 13.03.2008 р. № 39/243 суд зазначив, що управлінням залізниці видано наказ про заборону завантаження вугілля за певним напрямом у зв’язку з великим скупченням вагонів. Така обставина не могла бути передбачена постачальником. Вона має для нього непереборний характер і стала причиною невиконання зобов’язань за договором.

Проте ця позиція не є сталою для ВГСУ

В іншій своїй постанові суд зазначив, що, наприклад, з постачальника не може бути знята відповідальність за неналежне та несвоєчасне виконання зобов’язань за договором у зв’язку з діями державних органів у межах їх компетенції.

 

Випадки, передбачені сторонами в договорі

 

Згідно з ч. 2 ст. 212 ЦКУ особи, які вчиняють правочин, можуть обумовити припинення прав та обов’язків вказівкою на обставину, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Такою обставиною може бути як випадок непереборної сили, так і обставини, які не мають такого характеру (див. п. 47 Інформлиста № 01).

Прикладом обставини, з якою сторони можуть пов’язувати припинення певних зобов’язань, установлених у договорі, може виступати відмова ліцензуючого органу продовжити строк дії ліцензії на певну діяльність, якщо її наявність є необхідною для виконання договору.

Незважаючи на існування низки підстав, з яких договірні зобов’язання можуть не виконуватися без настання штрафних санкцій для сторін, все ж сподіваємося, що пріоритетним принципом для суб’єктів господарювання залишатиметься принцип обов’язковості договору, без якого неможлива стабільність у господарських відносинах.

Наведемо декілька можливих формулювань розділу договору, що стосується відповідальності сторін (див. рис. 5.10 і 5.11).

 

img 3
img 4

Рис. 5.10. Відповідальність сторін договору комісії на купівлю товару

 

img 5
img 6

Рис. 5.11. Відповідальність сторін договору про надання послуг

висновки

  • Визначальне значення для встановлення суті господарської операції має зміст договору, а не його назва.

  • У частині договору, яка описує його предмет, сторони визначають тип і характер умов правочину, що укладається.

  • Сторони внутрішньоукраїнського договору можуть передбачити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Проте виконане таке зобов’язання має бути виключно у гривні.

  • У розділі договору про умови платежу фіксують форму здійснення розрахунків.

  • Момент переходу ризиків і вигод можна окремо не прописувати, якщо договір посилається на базові умови постачання, установлені Інкотермс.

  • Кожен договір повинен мати розділи, що встановлюють права та обов’язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання його умов.

  • Документом, що підтверджує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею регіональною палатою.
Теги договір
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі