Вам зрозуміло, чому причепилися контролери? На кінець кожного звітного періоду у вас не залишалося жодної копійки з отриманої на початку такого періоду суми позики. А отже, ні на що було нараховувати умовні відсотки, які згідно з вилученим з 01.01.2015 р. абзацом сьомим п.п. 14.1.257 ПКУ збільшували б податкові доходи (див. «порівняльні» спогади і роздуми в «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 30, с. 13). Податківці розцінили це як навмисне заниження податку на прибуток. ☹
Вони не праві. Ось аргументи.
Перше. Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦКУ удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Зрозуміло, що під удаваним правочином приховують саме інший, а ніяк не ідентичний вид правочину! Чому? Та тому що єдиним правовим наслідком ст. 235 ЦКУ є те, що в оскаржуваних (у цьому випадку податківцями) правовідносинах сторін до удаваного правочину застосовуються правила прихованого ним правочину, тобто читай — ті самі правила, якщо обидва правочини одного виду! У цьому випадку — один вчинений (тобто повністю виконаний!) договір позики з квартальним строком не може бути визнаний удаваним щодо іншого договору позики з нібито піврічним або більшим строком.
Дивіться: виходить, що податківці кваліфікують зокрема два послідовні (і своєчасно виконані) договори безпроцентної позики, умови яких передбачають квартальний строк повернення, як удавані правочини, які нібито приховують один «чесний» договір позики (між тими самими сторонами), умови якої передбачають піврічний строк повернення позики?
Надуманість подібного висновку стане абсолютно очевидною, якщо ми поглянемо на ситуацію, коли ці самі сторони уклали б договір позики, що передбачає піврічний (!) строк повернення, але кошти за ним були повністю повернені до закінчення першого ж календарного кварталу — як першої частини його повного строку. І що ж виходить у цій ситуації? А те, що залишок позикових коштів на кінець звітного періоду дорівнює нулю, і тому сума умовних відсотків не підлягає нарахуванню… Невже комусь і тут привидиться «удаваний характер» вчиненого правочину?.. ☹
До речі, повідомляємо вашим податківцям: дострокове повернення позики саме для безпроцентних позик прямо дозволене ч. 2 ст. 1049 ЦКУ!
Друге. «Для тих, хто в танку»: у ч. 2 ст. 67 ГКУ написано чорним по білому: «Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України». А протиріччя не буде, навіть якщо ганяти фіндопомогу туди-сюди хоч за одноденними договорами! ☺ Аналогічні права гарантовано вам і ст. 627 ЦКУ.
Третє. У зазначеному абзаці сьомому п.п. 14.1.257 ПКУ написано конкретно: «на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду», — узагалі без жодних застережень щодо умов відповідних договорів.
А ваш шлях: адміністративний (якщо не пропущено строк), але найімовірніше — судове оскарження неправомірного рішення податківців.
До речі, усі наведені тут аргументи справедливі і в ситуації, коли вашим партнером за аналогічними взаємовідносинами «туди-сюди»-фіндопомоги виступав неплатник податку на прибуток (важливо тільки, щоб відповідні «сюди-доходи» і «туди-витрати» знайшли б відображення в деклараціях — інакше податківці взагалі сказяться)…
