Насамперед освіжимо в пам’яті норми ПКУ щодо сплати податків. Розпочнемо з абзацу першого п. 57.1 ПКУ, яким установлено загальне правило стосовно всіх видів податків. Платник повинен самостійно сплатити суму податкового зобов’язання (далі — ПЗ), зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання декларації, крім випадків, установлених цим Кодексом. А щодо ПДВ, то на перший план виходить п. 203.2 ПКУ, який, по суті, встановлює ті самі строки сплати*.
* Тут ми не зачіпаємо ситуацію, коли останній день подання декларації припадає на неробочий день, адже тоді існує невелика неузгодженість між загальним правилом та ПДВшним (див. статтю «ВСУ про граничний строк сплати податків» // «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 62).
Акцентувати увагу саме на п. 203.2 ПКУ (нормах ПДВ-спрямування) змушує також абзац перший п. 200.2 ПКУ: при позитивному значенні різниці між сумою ПЗ та сумою ПК звітного (податкового) періоду така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (тобто розділом V «Податок на додану вартість»).
Несамостійність сплати: виконавці та ролі
В умовах сьогодення про несамостійність сплати ПДВ багато говорити зайве, це очевидно.
Самостійні платежі ПДВ до бюджету та/або на спецрахунок сільгосппідприємства уже в минулому. Наразі існує «тріо» виконавців (щодо платежів до бюджету) та «дует» (щодо акумулювання частини сільгоспПДВ). Дивіться, який вимальовується ланцюг зв’язків.
Спецрежимник перераховує суми за спецдекларацією на додатковий електронний рахунок, що функціонує відповідно до п.п. 209.2.1 ПКУ. Згідно з п.п. 209.2.4 ПКУ сільгосппідприємство у строки, визначені ПКУ для сплати ПДВ, має забезпечити достатньо коштів на цих додаткових електронних рахунках для перерахування їх до держбюджету та на спецрахунок. На цьому його обов’язки та й права закінчуються: платник не має права самостійно розпоряджатися коштами, які знаходяться на такому рахунку (лист ДФСУ та Держказначейства від 12.03.2015 р. № 5780/5/99-99-23-05-16).
Далі — відповідальність держорганів: Казначейство автоматично розподіляє ці кошти у відповідних пропорціях між спецрахунком і загальним електронним рахунком. І вже тоді з загального електронного рахунка кошти потрапляють у бюджет (на підставі отриманого від податківців реєстру, в якому зазначається сума податку до бюджету). Дивина у тому, що такий автоматичний розподіл відбувається протягом наступного операційного дня за днем їх надходження на додаткові електронні рахунки ( п.п. 209.2.2 ПКУ).
Якщо припустити, що спецрежимник перерахував кошти у останній день строку (наприклад, за жовтень 2016 року — 1 грудня), тобто з дотриманням норм ПКУ, то до бюджету та на спецрахунок вони потраплять не раніше наступного дня (2 грудня). І це при тому, що згідно з п. 20 Порядку № 569 ці платежі Казначейство зобов’язане перерахувати не пізніше останнього дня строку, встановленого Кодексом для самостійної сплати податкових зобов’язань! Але ж такий строк у наведеній ситуації напевно буде порушено!
І ось тут виникають побоювання деяких наших читачів: чи не скажуть податківці, що такий строк зарахування ПДВ (10 днів + 1 день) є порушенням строку перерахування сільгосппідприємством податку принаймні на один день?
І чи не випливуть звідси штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку?
Звичайно, цією проблемою можна не перейматися, якщо ви перерахуєте ПДВ на додаткові рахунки заздалегідь, наприклад на один день раніше, ніж установлено ПКУ.
«Замежне» не значить несвоєчасне = штрафне
На наш погляд, тут узагалі немає про що турбуватися. Ще раз наголосимо — справа спецрежимника — у строки, встановлені ПКУ, забезпечити наявність коштів на додатковому електронному рахунку, що чітко випливає з п.п. 209.2.4 та п. 203.2 ПКУ. Якщо це зроблено, то ніяких претензій з боку податківців бути не може.
Тому й потреби у направленні коштів на додатковий елрахунок на один день раніше, як те виказують обережні аграрії з оглядкою на день «для Казначейства», на наш погляд, немає. Це зайва пересторога, яка до того ж передчасно відволікає оборотні кошти підприємства. Але якщо ви бажаєте захиститися на 120 відсотків — нема питань, перерахуйте кошти на день раніше.
А якщо комусь із занадто фіскально-стурбованих контролерів ненароком захочеться виказати якісь претензії щодо розглянутої «замежності/несвоєчасності» (на щастя, поки що не чули), то їх легко парирувати. Захист платника забезпечує п. 40 підрозд. 2 розд. XX ПКУ: штрафні санкції та пеня за порушення строків сплати ПЗ з ПДВ не застосовуються
за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у СЕА ПДВ у сумах, достатніх для сплати узгоджених ПЗ з ПДВ до бюджету або на спецрахунки сільгосппідприємств
Аналогічне зазначено в консультації підкатегорії 101.30 БЗ, листах Головного управління ДФС у м. Києві від 01.10.2015 р. № 15062/10/26-15-15-01-09 та від 13.10.2015 р. № 15598/10/26-15-15-01-18.
Ну а щоб зовсім не було бажання пресувати, нагадаємо, що для застосування адміністративно-господарських санкцій (у тому числі штрафів за порушення податкового законодавства) має бути дотримано принцип вини ( ч. 2 ст. 218 ГКУ, суди апелюють ще й до п. 109.1 ПКУ; докладніше див. «Якщо постачальник не хоче виправляти/несвоєчасно виправляє помилку» // «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 48). А її у діях сільгосппідприємства якраз і немає.
