До списку обмежень, які податківці накладають на платників єдиного податку (детальніше їх ми обговорювали наприкінці минулого року, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 86, с. 40), додалося ще одне: заборона працювати на єдиному податку платникам, які стали майновими поручителями і передали свою нерухомість в іпотеку.
На думку податківців, юридична особа, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язань іншої особи (боржника), не може застосовувати спрощену систему оподаткування (див. підкатегорію 108.01.02 БЗ). Їх аргументи:
1) під забороною для роботи на єдиному податку перебуває діяльність у сфері фінансового посередництва ( п.п. 291.5.1 ПКУ);
2) податківці кивають на те, що єдиноподатник у цьому випадку надає саме фінансову послугу.
Давайте розберемося, наскільки ці висновки правильні і чи так це насправді.
Назвати передачу в іпотеку нерухомого майна для забезпечення зобов’язань іншої особи фінансовим посередництвом не можна.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-IV (далі — Закон про іпотеку) іпотека — вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Майновий поручитель — це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника. При цьому майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах предмета іпотеки.
Не сперечаємося, що фінансовими є в тому числі й послуги надання гарантій та поручительства (п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III).
Проте відповідно до ст. 546 ЦКУ застава (іпотека) і поручительство є різними видами забезпечення. Тому норми, що регулюють поручительство ( ст. 553 — 559 ЦКУ), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета застави/іпотеки (див. п. 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5).
І те, що податківці незрозуміло чому передання майна в іпотеку називають фінансовою послугою, надання якої одразу ж позбавляє платника права працювати на спрощенці, досить дивно.
По-перше, надання в іпотеку об’єкта основних засобів не перетворює звичайне виробниче або торговельне підприємство — єдиноподатника на фінансову установу.
По-друге, якщо ця діяльність не систематична і платник єдиного податку не здійснює її на постійній основі, а має виключний характер, то говорити про фінансову діяльність тут навряд чи доречно.
А якщо, скажімо, підприємство-єдиноподатник поручилося безоплатно? У такому разі, якщо майновий поручитель не брав плату, то йтися про надання фінпослуг ВЗАГАЛІ не повинно. Тому,
ставши майновим поручителем, підприємство цілком може продовжувати і далі працювати на єдиному податку
Забороняти єдиноподатнику ставати майновим поручителем не можна. І якщо боржник справно вносить платежі за кредитним договором, то єдиноподатнику боятися за своє місце на спрощенці взагалі не варто. Боржник повністю виконає умови договору, а іпотекодавець нічого не втрачаючи «визволить» з іпотеки свій об’єкт ОЗ.
Небезпека позбутися привілеїв працювати на спрощенці може підстерігати єдиноподатника тільки в разі невиконання особою, за яку було дане майнове поручительство об’єктом нерухомості, своїх зобов’язань перед іпотекодержателем.
Ось тут якраз і криється вся суть. Адже в разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває прав кредитора за основним зобов’язанням (ст. 11 Закону про іпотеку).
Тобто, позбувшись об’єкта ОЗ, єдиноподатник отримає не дохід у грошовій формі, а право кредитора за основним зобов’язанням
Маємо перевідступлення права вимоги. І для учасника таких відносин — єдиноподатника-юрособи групи 3 пахне проведенням розрахунків не у грошовій формі (як завершальна операція продажу об’єкта ОЗ, заставленого за договором іпотеки). Адже податківці зараз з приводу цієї операції не тішать єдиноподатників надіями (див. лист ДФСУ від 27.11.2015 р. № 25434/6/99-99-15-03-01-15, підкатегорію 108.01.02 БЗ), та й сама операція, на наш погляд, зовсім не грошова (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 86, с. 40).
А оскільки розрахунки не у грошовій формі заборонені на спрощеній системі п. 291.6 ПКУ, то саме продаж об’єкта ОЗ іпотекодержателем, замість чого єдиноподатник — майновий поручитель отримає права кредитора за основним зобов’язанням, напевно поставить жирну крапку у праві працювати на спрощенці.
А як ви знаєте, у разі застосування іншого способу розрахунків, платник єдиного податку зобов’язаний з 1 числа місяця, що настає за податковим періодом, в якому допущено порушення, перейти на загальну систему оподаткування ( п.п. 4 п.п. 298.2.3 ПКУ).
Зауважимо, що якщо платник не перейде на загальну систему самостійно, то податківці, виявивши це порушення під час перевірки, усе одно анулюють реєстрацію платника єдиного податку, причому теж з 1 числа місяця, що настає за податковим періодом, в якому допущене порушення ( п. 299.11 ПКУ).
