У листі, що коментується, фіскали нагадали правила оподаткування резервів банків і небанківських фінансових установ. Зокрема, вони зазначили: при використанні резерву для списання активу такий актив необхідно перевірити на відповідність критеріям безнадійності. У разі невідповідності фінансовий результат до оподаткування має бути збільшений на суму використання резерву для списання такого невідповідного активу.
Далі податківці виділяють критерії, яким повинен відповідати актив (дебіторська заборгованість) для визнання його безнадійним згідно з пп. «а», «ґ», «є», «з» п.п. 14.1.11 ПКУ. Висновки цієї частини листа будуть цікаві не тільки банкам, а й усім іншим платникам податку на прибуток, які коригують бухгалтерський фінансовий результат на «резервно-сумнівні» різниці, передбачені п. 139.2 ПКУ.
висновок документа
Під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаки п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ, слід розуміти заборгованість зі строком позовної давності, що минув, у разі, якщо відповідні заходи щодо її стягнення не привели до позитивних результатів
З частиною висновку — до застереження «у разі, якщо» — ми, звичайно ж, згодні. Та й сперечатися тут ні з чим. Адже саме так звучать вимоги п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ. При цьому податківці нагадали, що в загальному випадку строк позовної давності минає через три роки ( ч. 1 ст. 257 ЦКУ). Але для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність — скорочена або більшої тривалості ( ч. 1 ст. 258 ЦКУ). Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення строків, установленими ст. 253 — 255 ЦКУ (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 29, с. 5).
Але далі податківці вводять додаткову умову. Як її слід розуміти? Очевидно, безнадійною згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ податківці визнають тільки ту прострочену заборгованість, щодо якої були вжиті передбачені законом заходи щодо її стягнення. Якщо ж таких «відповідних заходів» платник не вживав, то й підстав вважати заборгованість безнадійною в нього немає.
Ми з таким підходом не згодні. У п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ про такі заходи немає жодного слова. Тому, на наш погляд, після закінчення строку позовної давності заборгованість можна вважати безнадійною незалежно від того, чи вживалися платником будь-які заходи щодо її стягнення.
висновок документа
Безнадійною згідно з п.п. «ґ» п.п. 14.1.11 ПКУ визнають прострочену більш ніж на 180 днів заборгованість у розмірі не більше мінімального розміру безперечних вимог для порушення справи про банкрутство — для юросіб і 50 % однієї мінзарплати* (з розрахунку на рік) — для фізосіб, за умови, що відповідні заходи, передбачені законодавством, не привели до її стягнення
* Далі — МЗП.
Спочатку про заборгованість юридичних осіб.
Тут податківці для визнання заборгованості безнадійною придумують одразу дві додаткові умови:
1) заборгованість повинна відповідати ознакам безперечних вимог зі ст. 10 Закону № 2343**;
2) відповідні заходи, які здійснював кредитор, не привели до стягнення такої заборгованості.
Але цих умов у п.п. ««ґ» п.п. 14.1.11 ПКУ немає. Про безперечні вимоги в ньому дійсно згадується, але тільки з метою обмежити розмір заборгованості мінімальним розміром безперечних вимог, що встановлений законодавством, — 300 МЗП (п. 3 ст. 10 Закону № 2343). А ось про те, що заборгованість повинна відповідати ознакам «безперечності», у ньому не зазначається. Ну а умова про «відповідні заходи», як і у випадку із заборгованістю згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.11 ПКУ, взагалі незрозуміло звідки взялася.
Загалом, ми вважаємо, що до безнадійної згідно з п.п. «ґ» п.п. 14.1.11 ПКУ можна віднести будь-яку прострочену більш ніж на 180 календарних днів заборгованість юридичної особи в сумі не більше 300 МЗП. Жодних інших обмежень ПКУ не встановлює.
Тепер про заборгованість фізичних осіб. Така прострочена більш ніж на 180 календарних днів заборгованість може бути визнана безнадійною (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб) у сумі, що не перевищує 50 % однієї МЗП (з розрахунку на рік), установленої на 1 січня звітного податкового року (у 2016 році становить 689 грн.). Щоправда, податківці знову згадують про відповідні заходи щодо її стягнення. І знову ж таки, на наш погляд, тут ця умова теж недоречна.
Зазначимо: якщо загальна сума заборгованості перевищує встановлену межу, то до безнадійної згідно з п.п. «ґ» п.п. 14.1.11 ПКУ можна віднести частину такої заборгованості, яка цю межу не перевищує. Але з тексту листа, що коментується, це не зрозуміло. Чіткіше з цього приводу податківці висловилися в листі ДФСУ від 12.03.2016 р. № 5382/6/99-99-19-02-02-15 (ср. ). До речі, такий самий підхід доречно застосовувати і щодо заборгованості юридичних осіб.
висновок документа
Прострочена заборгованість відповідає ознакам безнадійної згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 ПКУ, якщо дії з примусового стягнення майна боржника не привели до повного погашення такої заборгованості
Згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 ПКУ безнадійною визнається прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена через недостатність майна зазначеної особи за умови, що дії з примусового стягнення майна боржника не привели до повного погашення заборгованості. У такому разі виконавчий лист повертається стягувачу, а виконавець складає акт (п. 1, 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-ХIX). Ці документи й дадуть підстави платнику вважати заборгованість безнадійною.
висновок документа
Достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною згідно з п.п. «з» п.п. 14.1.11 ПКУ є наявність постанови госпсуду про визнання боржника банкрутом, прийнятої в судовому засіданні за участі сторін, або припинення юрособи, підтверджене відповідним записом в ЄДР
Тут податківці зазначають, що безнадійною згідно з п.п. «з» п.п. 14.1.11 ПКУ визнається заборгованість суб’єктів господарювання:
— визнаних банкрутами в установленому законом порядку. При цьому банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання установлено господарським судом (ч. 1 ст. 37 Закону № 2343). Тому наявність постанови госпсуду про визнання боржника банкрутом є достатньою підставою для визнання заборгованості безнадійною. Зауважимо, що такий підхід досить лояльний. Адже в момент визнання боржника банкрутом «банкрутна» процедура не завершена і заборгованість цілком ще може бути погашена (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 72, с. 9);
— припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією. Тому внесення до ЄДР відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи — ще одна достатня підстава визнати заборгованість безнадійною згідно з п.п. «з» п.п. 14.1.11 ПКУ.
