* Див. «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 63, с. 2.
Розпочнемо з того, що новації Закону № 2119 незабаром торкнуться більшості кінцевих споживачів таких комунальних послуг:
1) тепла (що за звичкою зветься «центральним опалюванням»);
2) гарячої води і
3) «просто» води (яку на відміну від гарячої називають «холодною», але вже ніяк не «питною», як написано в Законі № 2119 ☹).
Так, новації торкнуться не усіх, а тільки тих кінцевих споживачів зазначених комунальних послуг, у будинках яких є два і більше відповідних споживачів (що мають самостійні особові рахунки у постачальників таких послуг).
«Будинки — мешканцям»!
Ми б написали просто — у будинку «багатоквартирному» (тим паче, що здебільшого так воно і є), але відповідне визначення із Закону № 417*** визнає таким тільки той будинок, у якому розташовано три і більше квартир.
По суті, Закон № 2119 продовжує «генеральну лінію» на перетворення власників окремих квартир на співвласників будинку як єдиного інженерного об’єкта. Щоби власник квартири на першому поверсі так само переймався за стан даху, як і власник квартири на останньому поверсі — за стан підвалу. Адже поганий стан того й іншого руйнує будинок. А всі разом — переймалися б за стан так званих «стояків» опалювання, гарячої і холодної води (про це нижче).
Одна річ — коли йдеться про кондомініум як форму спільного володіння багатоповерхівкою (управління й обслуговування), правила та умови яких установлені заздалегідь і відомі потенційному власникові до придбання ним квартири і вступу у відповідні права (і обов’язки!). І зовсім інше — коли доводиться знаходити «спільний знаменник» потім — між фактичними власниками вже приватизованих, придбаних, а то й досі неприватизованих квартир.
Якщо пам’ятаєте, декілька років тому такий самий ґвалт ☺ викликали зміни до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. № 2866-III*. Дозвольте запитати: і що?.. ☺
* Див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 56, с. 17.
До того ж, у ч. 2 ст. 382 ЦКУ вже дуже давно за усіма власниками квартир (і нежитлових приміщень) у (двох-) багатоквартирних будинках було закріплено на праві загальної спільної власності, крім самих їм належних квартир, усе внутрішньобудинкове (і не лише «внутрішньо-») майно. До речі, закріплено згідно із законом, тобто без необхідності оформлення. І що? Хто-небудь із ваших сусідів про це знає?..
Більше того. У згаданому Законі № 417 (див. п. 2 ч. 1 ст. 12)
співвласників фактично зобов’язали оплачувати комунальні послуги не лише за своєю квартирою, але і «щодо спільного майна» багатоквартирного будинку
Тож Закон № 2119 усього лише ліг у те ж русло, що і його попередники…
По суті (і це добре видно на прикладі змін, унесених до Закону № 1314**) «матеріальні» комунальні послуги населенню розділено на дві групи:
** Закон України «Про метрологію і метрологічну діяльність» від 05.06.2014 р. № 1314-VII.
1) електроенергія і природний газ (там своє законодавство);
2) тепло, гаряча вода, холодна вода (Закон № 2119). І, до речі, оскільки ще одна як би самостійна комунальна послуга — водовідведення — прив’язана до обсягів спожитої гарячої і холодної води, усе сказане нижче з приводу комерційного обліку води реально поширюється і на облік послуг водовідведення. Так, лічильники каналізаційних стоків є, але до їх примусової установки законодавці поки що не додумалися… ☹
Усе, що в будинок «влилося», повинно бути оплачено
Не станемо підозрювати, що до ухвалення Закону № 2119 комунальне лобі підштовхнув перехід більшості кінцевих споживачів на лічильники. Що позбавило постачальників комунальних послуг можливості отримувати неправомірну вигоду шляхом списання на споживачів нечувано завищених «норм споживання». Згадайте хоч би недавні грабіжницькі («старі») норми споживання природного газу.
Проте просту думку законодавця видно неозброєним оком:
там, де відповідні комунікації входять у ваш будинок, обов’язково встановлюються так звані вузли комерційного обліку
Чи, кажучи просто, загальнобудинкові (далі — комерційні) лічильники відповідно:
1) тепла;
2) гарячої води;
3) холодної води.
І якщо коротко, то з моменту установки таких комерційних лічильників усі споживачі відповідних комунальних послуг оплачуватимуть (доплачуватимуть) за:
— самі такі лічильники, їх установку й обслуговування (подробиці нижче);
— загальну витрату зазначених послуг згідно з показниками цих лічильників.
Інакше кажучи, якщо в усіх споживачів будинку є квартирні лічильники, але показники комерційного лічильника більше їх сумарних даних — «вершок» розподіляється на усіх додатково.
Подробиці відповідного розподілу уповноважений визначити у своєму підзаконному акті Мінрегіонбуд. Але те, що вже сьогодні видно із Закону № 2119, ми, звичайно, обговоримо. Найголовніше: усі втрати у будинку тепла і у внутрішньобудинкових комунікаціях води перекладаються на плечі споживачів — співвласників будинку як цілісного інженерного об’єкта. Такими можуть бути як мешканці (звичайні фізичні особи), так і інші споживачі (наприклад, у нежитлових приміщеннях, якими володіє деяка юрособа, розміщений магазин). Але для простоти ми говоритимемо лише про мешканців.
Зауважимо, до речі, що ваші (внутрішньо)квартирні лічильники (зазвичай — гарячої і холодної води) свій легальний статус зберігають, але тепер такий лічильник називається вузлом розподільного обліку (далі — розподільний лічильник).
Один на усіх — «ми за ціною не постоїмо»?
Щоб більше до цього не повертатися, розберемося з установкою комерційних лічильників і відповідною оплатою за сам лічильник, його установку (заміну) й обслуговування (повірку тощо).
З одного боку, зрозуміле невдоволення споживача послуги, вимушеного за свій кошт оплачувати те, що йому абсолютно не потрібне, а потрібне лише самому постачальникові послуги. Мовляв, хоче — нехай сам і придбає (установить, обслуговує) свій власний лічильник!.. З іншого, ми з вами, як бухгалтери, добре розуміємо, що, навіть придбавши лічильник, постачальник обліковуватиме його як ОЗ і нараховуватиме амортизацію, включатиме її в собівартість послуги через тариф. Тобто споживач заплатить за цей лічильник «не миттям, так катанням»… ☹
Отже, якщо б монополістами були не усі ці «тепло…», «водо…» й інші «комунгоспи», а ми, то віддали перевагу хоч би такому варіанту, за яким комерційні лічильники (а по-доброму й розподільні теж) були власністю постачальників відповідних комунальних послуг. Як-от сьогодні лічильники електрики. І нехай би потім у сумі амортизації протягом строку корисного використання ми погашали їх вартість у складі комуналки (тарифу).
Але «сталося як сталося», і про це ми звісно ще скажемо…
Проте перш ніж говорити про гроші — оскільки суми оплати пов’язані з обраним мешканцями будинку варіантом придбання комерційного лічильника — насамперед зупинимося на цьому.
Отже, Закон № 2119 надає кінцевим споживачам право вибору з двох основних варіантів.
Перший — комерційний лічильник надає, встановлює й обслуговує (включаючи періодичні повірки) постачальник відповідної послуги
Для цього варіанта в ч. 3 ст. 3 Закону № 2119 визначена конкретна процедура. Дивіться.
Не менше чим за два місяці до планованої дати установки комерційного лічильника в порядку, який зобов’язаний протягом шести місяців затвердити КМУ, постачальник інформує споживачів послуги про: (1) намір установити лічильник; (2) вартість робіт; (3) розмір і порядок оплати — увага! — внеску за установку лічильника. Так-так, це окремий (від тарифу) платіж конкретно за установку! Але забігаючи наперед скажемо: буде ще і подібний внесок за обслуговування (у тому числі повірку) лічильника (детальніше про це трохи пізніше…).
Мешканцям надається два місяці на те, щоб повідомити постачальника про:
а) згоду на запропоновані умови;
б) намір поторгуватися;
в) намір самостійно оснастити будинок лічильником (див. нижче другий варіант).
Якщо протягом двох місяців мешканці не повідомили постачальника про «б» або «в», або якщо повідомили, але протягом чотирьох місяців з дня отримання повідомлення від постачальника не зробили ні того, ні іншого — постачальник установить свій лічильник насильно.
Проте, по-перше, поки немає затвердженого КМУ порядку інформування, вас навряд чи потурбують. А по-друге, у п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2119 встановлені такі граничні терміни установки комерційних лічильників:
— тепла — 2 серпня 2018 року (будинки з автономними системами тепло- і водопостачання — 2 серпня 2020 року);
— гарячої і холодної води — 2 серпня 2019 року.
Другий — комерційний лічильник придбавають споживачі послуги і або встановлюють його самі, або придбаний ними лічильник установлює (і у будь-якому випадку потім обслуговує) постачальник відповідної послуги
При виборі цього варіанта постачальник зобов’язаний самостійно встановити придбаний мешканцями комерційний лічильник. Зауважимо, що краще обирати лічильники виробництва ЄС, США, Швейцарії, Японії, Австралії або Канади, оскільки для них не потрібно обов’язкової сертифікації та оцінки відповідності (п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2119).
Зауважимо, що відповідальність за збереження комерційних лічильників покладається на самих мешканців, хоча вони мають право перекласти її на іншу особу за договором (наприклад, на охоронне агентство).
«Хто дівчину пригощає, той її і танцює»
Хто ж заплатить за цей «банкет»?
Як ви вже здогадалися — мешканці… ☹ При цьому ч. 7 ст. 3 Закону № 2119 допускає самостійну установку комерційного лічильника мешканцями, а також зобов’язує за їх вимогою придбаний ними лічильник встановити постачальника послуги. Причому і в останньому випадку, гадаємо, за установку такого лічильника вам все ж доведеться заплатити постачальнику-монополісту. Навіть якщо лічильник установить інший підрядник (див. ч. 6 тієї ж статті). Але в першому варіанті — за лічильник і за установку, в другому — тільки за установку.
Цей платіж у Законі № 2119 названий «внесок за установку вузла комерційного обліку» і згідно з ч. 11 ст. 3; ч. 1 ст. 6 Закону № 2119 його сума
визначається для кожного будинку індивідуально і підлягає розстрочці на 5 років або на інший строк за згодою сторін
Загальна сума цього внеску розбивається порівну між споживачами (а не пропорційно ні житлоплощі, ні кількості прописаних або фактично проживаючих осіб).
Зізнаємося: ураховуючи монопольний статус постачальників комунальних послуг, слова «за згодою» нас дуже насторожують. ☹ Коли би нас із вами монополіст не змусив «погодитися» на такий «інший» строк, як, наприклад, «5 днів»… ☹
Щоб далі вас не «радувати», зауважимо відразу, що аналогічний внесок передбачений і за заміну комерційного лічильника (тільки, мабуть, без якоїсь розстрочки сплати такого внеску). А крім того, установлений внесок за обслуговування лічильників (у тому числі їх періодичну повірку). Його сума теж визначатиметься для кожного будинку індивідуально з розрахунку на рік.
До речі, про повірки.
По-перше, усі лічильники тепла, гарячої і питної води повіряються за рахунок згаданого внеску за обслуговування лічильників (на відміну від тих же лічильників газу та електроенергії, витрати на повірку яких включені до тарифу). «Усі» — означає не лише комерційні, але і ваші розподільні теж.
По-друге, для розподільних лічильників міжперевірочний інтервал збільшений. Він приймається згідно з указаним у техпаспорті на прилад, але не менше 6 років для механіки і 9 років — для лічильників інших типів (див. ч. 2 ст. 6 Закону № 2119). Це вам ложка меду у бочці… самі розумієте чого. ☹
Зазначене подовження міжповірочних інтервалів діє з 02.08.2017 р. І оскільки воно прямо встановлене Законом № 2119, не треба очікувати внесення змін до наказу Мінекономрозвитку від 13.10.2016 р. № 1747 «Про затверждення міжповірочних інтерсалів»... Тому оператори — постачальники комунальних послуг не повинні намагатися вилучати личільники на повірку за старими інтервалами.
Щоб завершити з фінансовими подробицями, відзначимо ще дві.
1. Місцева влада може включити ваш будинок у відповідну програму, і комерційні лічильники вам дістануться безкоштовно.
2. На внески нарівні з оплатою власне комуналки буде поширюється законодавство про субсидії, тільки як саме буде — поки не зрозуміло.
«На кране одном написано: «хол.», на кране другом — «гор.»*
* В. Маяковський, «Розповідь ливарника Івана Козирєва про вселення в нову квартиру».
А тепер звернемося до технічних «фішок».
Розпочнемо з тепла (опалювання). І передусім відкладемо на майбутнє таку «фантастику», як терморегулятори на кожному радіаторі опалювання з індивідуальним підрахунком калорій на зразок людей, заклопотаних схудненням. ☺
Також залишимо осторонь «новобуди», у яких передбачена окрема розводка комунікацій до кожної квартири, оснащена лічильниками тепла, води (і, звичайно, електроенергії, і, можливо, газу). Якщо у квартиру (нежитлове приміщення) зроблено окреме відгалуження системи опалювання — установка в такому місці розподільного лічильника тепла обов’язкова.
Звернемося до типових багатоповерхівок — де самостійні «стояки» опалювання пронизують кожну кімнату. Зрозуміло, що в такому будинку мінімальний автономний об’єкт обліку — це під’їзд. Але чи має сенс множити лічильники, окрім загальнобудинкового?..
Адже очевидно, що це саме та ситуація, яка передбачена в ч. 7 ст. 4 Закону № 2119:
«Вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються»
Разом із тим спеціальні прилади — розподільники теплової енергії (для обліку частки її споживання в загальній кількості згідно з комерційним лічильником, що доводиться на кожну конкретну опалювальну точку) – мають бути встановлені — увага! — на кожен радіатор у вашій квартирі… Увага ще раз: «крім випадків, коли це економічно недоцільно» (абзац другий ч. 7 ст. 4 Закону № 2119).
Як установлюватимуть технічну НЕможливість установки розподільних лічильників тепла й економічну НЕдоцільність установки приладів — розподільників теплової енергії — цей порядок уповноважений затвердити КМУ. Сподіваємося, тут обійдеться без авантюрних рішень… ☹
Що стосується розподільного обліку води, то з ним подібних проблем немає. Ну, хіба що в плані розподілу (до якого ми звернемося нижче) загального обсягу споживання води за комерційним лічильником, мабуть, виникнуть проблеми доступу до квартирних лічильників (показання яких потрібні при розподілі). Від дрібних — буває, що такі лічильники встановлюють у дуже екзотичних місцях, до великих — мешканець має право перешкодити проникненню до своєї квартири… Зауважимо також, що якщо у будинку є крани для відбору води на загальнобудинкові потреби, наприклад на полив клумб або прибирання приміщень загального користування, то такі точки відбору води теж треба обладнати розподільними лічильниками.
Унести лепту… але яку?
Ще одне «пікантне» запитання:
як розподілити загальний обсяг споживання тепла, гарячої і холодної води, зафіксований відповідним комерційним (загальнобудинковим) лічильником?
А точніше, як розподілити між мешканцями відповідну загальну суму оплати комунальної послуги?
Передусім до установки комерційних лічильників усе залишається по-старому: для тепла і для води у мешканців без лічильників — за нормами, для води — за квартирними лічильниками.
Ураховуючи сказане вище про розводку опалювання, швидше за все, нововведення зведуться до того порядку, який діє у багатоповерхівках, уже оснащених загальнобудинковими (загальнопід’їздними) лічильниками тепла: показник такого лічильника (і відповідна сума оплати) ділитиметься пропорційно площі квартир. Цікаво, що тепер можуть бути передбачені особливі коефіцієнти для «кутових», «крайніх» і розташованих на першому та останньому поверхах квартир. А власників квартир, оснащених автономною системою опалювання, змусять доплачувати за опалювання приміщень загального користування.
Зауважимо, що при нинішньому порядку розподілу та частина тепла, яка витрачена на опалювання приміщень загального користування (а також втраченого на «опалювання вулиці»), розподіляється «автоматично». Для економії тепла потрібні спеціальні заходи (енергоаудит, теплоізоляція), але це тема окремої розмови. До речі, про долю експлуатованих сьогодні подібних лічильників (у новій термінології — комерційних) Закон № 2119 чомусь «забув»…
А ось із розподілом загальної суми плати за воду ситуація є цікавішою (ч. 3 ст. 10 Закону № 2119). Власне, стверджувати щось напевно можна буде тільки на підставі затвердженої Мінрегіонбудом методики. Але головне:
(1) «загальнобудинкова» вода (на полив і прибирання) враховується окремо (про відповідні лічильники зазначено вище), а як її вартість розподілятиметься — в Законі № 2119 не зазначено, дочекаємося методики ☹;
(2) якщо усі споживачі у будинку встановили свої розподільні лічильники, то при виникненні перевищення показника комерційного лічильника (окрім «загальнобудинкової» води) над сумою показників розподільних таке перевищення «розкидатиметься» на усіх споживачів (як? — подивимося згадану методику). До речі, цікаво, а якщо «перевищення» буде у «мінус»? ☺;
(3) якщо у будинку не встановлено жодного квартирного розподільного лічильника, то загальний показник комерційного (теж окрім «загальнобудинкової» води) «розкидатиметься» пропорційно кількості осіб, які фактично користуються водою;
(4) якщо частина мешканців будинку не встановила квартирні лічильники, то мешканці, що встановили, платитимуть за воду за своїми розподільними лічильниками, а відповідний «вершок» «розкидатиметься» пропорційно кількості осіб, які фактично користуються водою у квартирах без лічильників.
Наші коментарі:
(1) напевно знайдуться мешканці, яким «не потрібні» ні клумби, ні вологе прибирання;
(2) виникнуть труднощі із співставленням показників усіх лічильників на одну облікову дату (вітання бухгалтерському принципу відповідності!). Особливо якщо деякі мешканці перешкоджають доступу до своїх лічильників. Утім, енергетики об’єктивну проблему, коли показники лічильників знімаються в різні дні місяця, вирішують шляхом умовного перерахунку на перше число кожного місяця;
(3) як формально виявити усіх «фактичних» користувачів? Ввести у будинку пропускний режим? Опитувати бабусь на лавці? Писати доноси на сусідів?;
(4) а може, залишити одну квартиру без лічильників і оформити на неї субсидію?.. ☹
Загальна проблема: через ремонт сусід «злив стояк» — хто заплатить за цю воду? Формально ч. 5 ст. 10 Закону № 2119 пропонує вам вимагати від винуватця відшкодування… А якщо він не згоден? Звертатися до суду? Але як довести факт і провину?.. Запитання риторичні…
І ще. Тепер постачальнику води стають не цікавими шахраї, які «скручують» (уповільнюють магнітом) свої квартирні лічильники води. Адже увесь украдений осяг у складі згаданої різниці сплатять споживачі. ☹
Скажете, несправедливо? А доплата за газ (нібито витрачений на підігрівання води) у період відключення гарячої води, установлювана масово, у тому числі і власникам електричних бойлерів, які і без того витрачаються на додаткову електроенергію? Монополісти диктують свої правила… ☹
В усякому разі, поки що.
висновки
- За власниками квартир (і нежитлових приміщень) у (двох-) багатоквартирних будинках, окрім самих квартир, що належать їм, закріплено на праві загальної спільної власності все внутрішнє і прибудинкове майно.
- Скрізь, де відповідні комунікації (тепло, гаряча і холодна вода) входять у ваш будинок, обов’язкові вузли комерційного обліку (загальнобудинкові лічильники).
- Комерційний лічильник надає, встановлює та обслуговує (включаючи періодичні повірки) постачальник відповідної послуги або такий лічильник купують споживачі послуги і або встановлюють його самі, або придбаний ними лічильник установлює (і у будь-якому випадку потім обслуговує) постачальник комунальної послуги.
- Сума внеску з мешканців за установку комерційного лічильника визначатиметься для кожного будинку індивідуально і підлягатиме розстрочці на 5 років або на інший строк за згодою сторін, а внесок за обслуговування (у тому числі періодичну повірку усіх лічильників) сплачуватиметься мешканцями понад оплату за послугу згідно з тарифом.
