Теми статей
Обрати теми

Визначаємо облікову політику

Альошкіна Наталя, податковий експерт, Вороная Наталія, експерт з кадрових і податкових питань, Чернишова Наталія, експерт з кадрових і податкових питань
Облікова політика — це фундамент, на якому базується весь бухгалтерський облік підприємства. А наказ про облікову політику — перший і головний документ на підприємстві, який регламентує порядок ведення бухгалтерського обліку. Тому не дивно, що кожному бухгалтеру важливо добре розбиратися в тому, що таке облікова політика.
Обов’язок визначати облікову політику законодавство покладає на саме підприємство (ч. 5 ст. 8 Закону № 996). Застосування облікової політики на постійній основі (з року в рік) забезпечує порівнянність фінансової інформації за різні звітні періоди і дозволяє зацікавленим користувачам фінзвітності оцінити майновий стан підприємства, проаналізувати результати його діяльності та рух грошових коштів. Грамотний вибір облікової політики не лише дозволяє складати об’єктивну і достовірну фінансову звітність, але і може серйозно вплинути на оподаткування вашого підприємства. Тому облікова політика має бути розроблена дуже якісно.
Із цього розділу ви дізнаєтеся про те, що повинна містити облікова політика підприємства і які базові принципи її формування.

4.1. Що таке облікова політика

Значення терміна «облікова політика» розшифровано в ст. 1 Закону № 996 і п. 3 розд. І НП(С)БО 1. Так, під обліковою політикою розуміється сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності.

Підприємство самостійно за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів визначає свою облікову політику, а також зміни до неї (ч. 5 ст. 8 Закону № 996).

Зауважте: фіксують в обліковій політиці тільки ті принципи і методи обліку й оцінки, які передбачають декілька варіантів обліку на вибір підприємства або щодо яких є невизначеність. Головне призначення облікової політики —

обрати найвигідніші методи обліку, що дозволяють на їх основі скласти якісну, достовірну і зрозумілу користувачам фінансову звітність

Безумовно, при цьому потрібно враховувати організаційно-правову форму, галузеві особливості економічної діяльності, обсяги виробництва та інші специфічні ознаки діяльності конкретного підприємства.

Зверніть увагу! Формувати облікову політику повинні всі без винятку підприємства, у тому числі суб’єкти малого підприємництва, незважаючи на те, що вони подають скорочену за показниками фінансову звітність. При цьому її положення застосовують усі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи юрособи незалежно від їх місцезнаходження.

Новоствореним підприємствам належить розробити облікову політику до початку здійснення своєї діяльності. Тоді перша господарська операція відбудеться вже після затвердження положень облікової політики відповідним розпорядчим документом.

Облікову політику підприємств державного і комунального секторів економіки формують відповідно до вимог розд. ІІ Положення № 1213.

Розроблену облікову політику оформляють відповідним організаційно-розпорядчим документом. Форма його нормативно не встановлена. Зазвичай, таким документом є наказ (розпорядження) про облікову політику. При цьому текст облікової політики може бути викладений як у самому наказі (розпорядженні), так і в додатку до нього.

Важливий момент! Облікова політика повинна застосовуватися постійно з року в рік (ст. 4 Закону № 996). Тобто

вона розробляється підприємством не на якийсь певний строк, а на тривалий період його діяльності

А раз так, то перевидавати наказ про облікову політику щороку не потрібно.

До речі, Мінфін теж висловився на користь прийняття розпорядчого документа про облікову політику як базисного «на час діяльності підприємства». І тільки у разі внесення до облікової політики змін, які за обсягом охоплюють більшу частину тексту або суттєво впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції (п. 3.4 Методрекомендацій № 635). Утім, немає жодних заборон для того, щоб щороку видавати наказ про облікову політику (на підтвердження її незмінності), доповнивши його нововведеними нормами.

У світлі зближення бухгалтерського і податкового обліків, доцільно здійснювати формування облікової політики в тісному взаємозв’язку з податковим плануванням. Адже в сьогоднішніх реаліях від обраної підприємством облікової політики безпосередньо залежить податковий результат його діяльності.

Розкривають обрану облікову політику у фінансовій звітності шляхом опису (п. 6 розд. IV НП(С)БО 1):

— принципів оцінки статей звітності;

— методів обліку щодо окремих статей звітності.

При цьому під розкриттям розуміють надання інформації, яка є суттєвою* для користувачів фінансової звітності (п. 3 розд. І НП(С)БО 1). Розкривати положення облікової політики та її зміни в примітках до річної фінансової звітності можна двома способами (п. 3.5 Методрекомендацій № 635, п. 4 розд. ІІ Положення № 1213):

* Про суттєвість інформації див. у розділі 3 цього спецвипуску на с. 18.

1) в описовій формі;

2) додаванням до фінансової звітності копії розпорядчого документа про облікову політику.

А тепер поговоримо про складові облікової політики, принципи її розробки і вимоги, що висуваються до неї.

4.2. Що включають до облікової політики

Необхідність установлення облікової політики пояснюється тим, що бухгалтерське законодавство часто передбачає багатоваріантність методів оцінки, обліку і процедур. Формування облікової політики підприємства за конкретним напрямом (питанням) якраз і полягає у виборі одного варіанта з декількох — альтернативних, установлених П(С)БО та іншими нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку (п. 1 розд. ІІ Положення № 1213 і п. 1.3 Методрекомендацій № 635). Тобто в обліковій політиці фіксують тільки ті принципи і методи обліку й оцінки, які передбачають декілька варіантів обліку на вибір підприємства або щодо яких є невизначеність.

Наприклад, П(С)БО 9 передбачає декілька варіантів методів оцінки вибуття запасів. В обліковій політиці якраз і зазначають обраний підприємством щодо конкретних видів запасів метод обліку.

Водночас переважна більшість норм, що використовуються для складання фінансової звітності, безальтернативно (однозначно) прописана в П(С)БО.

Дублювати в наказі про облікову політику одноваріантні вимоги і норми П(С)БО (коли немає вибору з декількох варіантів) не потрібно

Річ у тому, що підприємство не має права ігнорувати обов’язкові норми, приписані П(С)БО (див. лист Мінфіну від 20.03.2006 р. № 31-34000-20-16/5626), оскільки вони є імперативними (обов’язковими) для застосування. А раз так, то ці норми діятимуть «за умовчанням» як такі, що підлягають безумовному виконанню.

Наприклад, пункт про створення (чи нестворення) забезпечення на оплату відпусток можуть включити до наказу про облікову політику тільки суб’єкти мікропідприємництва і малі єдиноподатники групи 3*. Для решти підприємств створення резерву відпусток — процедура обов’язкова (див. листи Мінфіну від 09.06.2006 р. № 31-34000-20-25/12321 і від 29.07.2009 р. № 31-34000-20-9/20640). Отже, для них ця норма в наказі про облікову політику буде зайвою.

* Ці підприємства не зобов’язані створювати забезпечення майбутніх витрат і платежів відповідно до п. 8 розд. І П(С)БО 25.

Таким чином, повноваження власника (власників) підприємства з установлення облікової політики реалізуються через закріплення в розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база містить більше одного їх варіанта.

Причому з усіх допустимих варіантів слід обрати той, який найповніше відображає специфіку господарської діяльності конкретного підприємства. Розглядаючи в процесі розробки власної облікової політики всі теоретично можливі варіанти, до наказу (розпорядження) про облікову політику необхідно заносити тільки ті з них, якими підприємство керуватиметься у своїй повсякденній діяльності або припускає скористатися в найближчому майбутньому.

Припустимо, якщо підприємство не здійснює і не планує здійснювати виробничої діяльності, то не має сенсу встановлювати в обліковій політиці перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), визначати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу тощо.

І не потрібно намагатися передбачати наперед усі події й операції, а тим більше перелічувати в наказі (розпорядженні) про облікову політику всі можливі варіанти принципів оцінки і методів обліку. Адже в міру виникнення в майбутньому на підприємстві нових фактів господарської діяльності, що не мали місця раніше, облікова політика може бути доповнена, а в окремих випадках змінена (див. с. 36).

Як ми вже зазначили, кожне конкретне підприємство встановлює облікову політику самостійно, виходячи зі своєї організаційної структури, галузі та інших особливостей діяльності.

При цьому має бути витримана одна найважливіша умова — єдність облікової політики на підприємстві

Це означає, що принципи, методи і процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні беззастережно застосовуватися всіма його філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами незалежно від їх місцезнаходження (п. 1.4 Методрекомендацій № 635). Інакше узагальнювана облікова інформація буде непорівнянною. У результаті у вас не вийде скласти достовірну фінансову звітність підприємства в цілому. Адже до неї необхідно включити показники всіх відокремлених підрозділів.

Ну а тепер перейдемо до аналізу елементів облікової політики.

4.3. Елементи облікової політики

Відразу уточнимо, що визначення такого поняття, як «елемент облікової політики», чинне законодавство не розшифровує. Водночас будь-яку варіантність методів оцінки, обліку і процедур, що допускається нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку, можна вважати елементом облікової політики.

Орієнтовний перелік елементів облікової політики можна знайти в п. 2.1 Методрекомендацій № 635. Хоча зазначимо: Мінфін включив до цього переліку не все. Водночас деякі з елементів облікової політики, перелічених у згаданих Методрекомендаціях, на нашу думку, такими не є. Так, Мінфін пропонує до розпорядчого документа, що встановлює облікову політику підприємства, включати такі питання:

— застосування рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та/або рахунків класу 9 «Витрати діяльності» Плану рахунків;

— періодичність і об’єкти проведення інвентаризації;

— виділення на окремий баланс філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства.

На наш погляд, ці питання не мають прямого відношення до облікової політики, а належать до організаційних аспектів системи бухгалтерського обліку. Їх доцільно відображати в іншому розпорядчому документі — наказі про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві. Підтвердженням цьому слугують положення ч. 5 ст. 8 Закону № 996. Її конструкція чітко розмежовує всі організаційні заходи й облікову політику підприємства.

Проте якщо ви все ж включите зазначені питання до наказу про облікову політику, жодних негативних наслідків для підприємства це, безумовно, не матиме. А ось чого точно робити не потрібно, так це записувати у зазначеному документі норми, що суперечать П(С)БО.

Які саме положення потрібно включати до облікової політики підприємства, ви можете побачити в табл. 4.1.

Таблиця 4.1. Елементи облікової політики

Складові облікової політики

Допустимі варіанти

Норма законодавства

Методи амортизації основних засобів (далі — ОЗ), інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів (далі — НМА), а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, якщо вони обліковуються за первісною вартістю

Амортизація ОЗ може нараховуватися із застосуванням таких методів:

— прямолінійного;

— зменшення залишкової вартості;

— прискореного зменшення залишкової вартості;

— кумулятивного;

— виробничого.

Ті ж методи можуть застосовуватися для нарахування амортизації НМА (крім об’єктів з невизначеним строком корисного використання), а також довгострокових біологічних активів та інвестиційної нерухомості, що обліковуються за первісною вартістю.

Амортизацію інших необоротних матеріальних активів нараховують за прямолінійним або виробничим методом. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за методом «50 % х 50 %» або «100 %»

Пп. 26 і 27 П(С)БО 7, п. 27 П(С)БО 8, п. 11 П(С)БО 30

Метод амортизації підприємство обирає самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від використання необоротних активів. Стандарти дозволяють амортизацію здійснювати з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання ОЗ, установлених ПКУ (крім випадку застосування виробничого методу). Зазначимо: в листі від 02.11.2009 р. № 31-34000-20-23-5535/5708 Мінфін вказав на те, що зміну методу амортизації слід розглядати як зміну облікової оцінки. Між тим процедура вибору методу амортизації є складовою облікової політики, тому встановлювати методи амортизації ОЗ своєю обліковою політикою підприємству все ж слід.

Вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (МНМА)

Стандартом не регламентовані, встановлюються підприємством самостійно

П.п. 5.2 П(С)БО 7

Зверніть увагу: вартісний критерій встановлюють виключно для МНМА, тобто для об’єктів, що обліковуються на однойменному субрахунку 112. Його не використовують щодо бібліотечних фондів, тимчасових нетитульних споруд, інвентарної тари, предметів прокату тощо.

Зазначимо: у п. 2.6 Методрекомендацій № 635 Мінфін вказав на те, що зміна вартісного критерію для МНМА вважається зміною облікової оцінки, а не облікової політики. Про наслідки такої зміни див. на с. 39.

Підходи до переоцінки необоротних активів

Переоцінка проводиться за самостійним рішенням підприємства

П. 16 П(С)БО 7,

П. 19 П(С)БО 8

Підприємство може переоцінювати об’єкт ОЗ, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта ОЗ на ту ж дату переоцінюють усі об’єкти групи, до якої належить цей об’єкт.

Зверніть увагу: не підлягають переоцінці МНМА і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється із застосуванням методів, установлених у другому реченні п. 27 П(С)БО 7 («50 % х 50 %» або «100 %»).

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих НМА, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта НМА слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей НМА (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Надалі об’єкти, які були переоцінені, переоцінюються з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої.

Суб’єкти малого підприємництва — єдиноподатники групи 3 і суб’єкти мікропідприємництва мають право обліковувати необоротні активи тільки за первісною вартістю без урахування зменшення корисності та переоцінки активів до справедливої вартості (п. 8 розд. І П(С)БО 25). Свій вибір вони визначають у наказі про облікову політику.

Підходи до періодичності зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку

Перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок можна включати до складу нерозподіленого прибутку:

— при вибутті переоціненого об’єкта (на всю суму);

— періодично (щомісячно, щокварталу, раз на рік) пропорційно нарахованій амортизації

П. 21 П(С)БО 7, п. 24 П(С)БО 8

Критерії розмежування об’єктів операційної та інвестиційної нерухомості

У разі наявності ознак, при яких об’єкт ОЗ може бути віднесений і до операційної, і до інвестиційної нерухомості, підприємство самостійно розробляє критерії для їх розмежування

П. 6 П(С)БО 32

Визначення одиниці аналітичного обліку запасів

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є:

— найменування;

— однорідна група (вид)

П. 7 П(С)БО 9

В обліковій політиці доцільно наводити класифікацію (перелік груп і підгруп) виробничих запасів та малоцінних і швидкозношуваних предметів, що використовуються підприємством, а в додатку до наказу — типову номенклатуру запасів, характерну для підприємства, щоб забезпечити єдиний методологічний підхід при веденні їх аналітичного і синтетичного обліку.

Порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ), ведення окремого субрахунку їх обліку

ТЗВ можна:

— включати безпосередньо до первісної вартості придбаних запасів (спосіб прямого обліку);

— обліковувати загалом (на окремому субрахунку) зі списанням при вибутті запасів із застосуванням середнього відсотка

П. 9 П(С)БО 9

Методи оцінки вибуття запасів

Під час відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншого вибуття їх оцінка здійснюється за одним з таких методів:

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФO);

— нормативних витрат;

— ціни продажу

П. 16 П(С)БО 9

Зверніть увагу: метод ціни продажу можуть застосовувати тільки підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування, що мають значну і змінювану номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки (якщо інші методи оцінки вибуття запасів невиправдані).

Пам’ятайте: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів оцінки вибуття запасів (п. 16 П(С)БО 9).

Періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів

Визначати середньозважену собівартість одиниці запасів можливо:

— за звітний місяць;

— на дату операції

Пп. 18 і 19 П(С)БО 9

Метод обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби — спосіб розрахунку коефіцієнта сумнівності)

Величина резерву сумнівних боргів визначається одним з таких методів:

1) застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості (прямий метод);

2) застосування коефіцієнта сумнівності (розрахунковий метод).

При виборі другого методу коефіцієнт сумнівності може розраховуватися шляхом:

— визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході;

— класифікації дебіторської заборгованості за строками непогашення;

— визначення середньої питомої ваги списаної протягом періоду дебіторської заборгованості в сумі дебіторської заборгованості на початок відповідного періоду за попередні 3 — 5 років

П. 8 П(С)БО 10

Малі єдиноподатники групи 3 і мікропідприємства мають право не нараховувати резерв сумнівних боргів (п. 8 розд. І П(С)БО 25). Свій вибір вони визначають у наказі про облікову політику.

Перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів

Забезпечення створюють для відшкодування майбутніх операційних витрат на:

— оплату відпусток працівникам підприємства;

— додаткове пенсійне забезпечення;

— виконання гарантійних зобов’язань;

— реструктуризацію, виконання зобов’язань при припиненні діяльності;

— виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів;

— передбачену законодавством рекультивацію (відновлення) порушених земель (п. 8 П(С)БО 7) тощо

П. 13 П(С)БО 11

Зверніть увагу: на необхідність створювати забезпечення на оплату відпусток працівникам підприємства прямо вказують п. 7 П(С)БО 26 і лист Мінфіну від 09.06.2006 р. № 31-34000-20-25/12321. Щодо інших забезпечень підприємству потрібно прийняти рішення, які з них створювати, і зазначити, як визначатиметься їх величина. При цьому пам’ятайте: заборонено створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства (п. 14 П(С)БО 11).

Винятком із загального правила є малі єдиноподатники групи 3 і суб’єкти мікропідприємництва (п. 8 розд. І П(С)БО 25). Вони мають право взагалі не створювати забезпечення майбутніх витрат і платежів, якщо закріпили це в наказі про облікову політику.

Порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться шляхом:

— вивчення виконаної роботи;

— визначення питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

— визначення питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв’язку з наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат

П. 11 П(С)БО 15

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат стандартом не регламентовані. Вони встановлюються підприємством самостійно.

Загальновиробничі витрати розподіляють з використанням бази розподілу, якою можуть бути:

— години праці;

— заробітна плата;

— обсяг діяльності;

— прямі витрати тощо

П. 16 П(С)БО 16

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням обраної бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду. А ось постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням тієї ж бази розподілу, але при нормальній потужності. При цьому загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини. Приклад такого розподілу наведений у додатку 1 до П(С)БО 16.

При розподілі загальновиробничих витрат між об’єктами будівництва як базу п. 14 П(С)БО 18 пропонує застосовувати: прямі витрати, обсяг доходів, прямі витрати на оплату праці, відпрацьований будівельними машинами і механізмами час тощо.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)

Стандартом не регламентовані, визначаються підприємством самостійно

П. 11 П(С)БО 16

У цьому питанні доцільно скористатися методичними рекомендаціями щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими відповідними компетентними відомствами для різних галузей економіки.

Дата визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів

Фінансові активи, придбані в результаті систематичних операцій, визнають:

— на дату укладення контракту;

— на дату виконання контракту

П. 15 П(С)БО 13

База розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу

Витрати, пов’язані з декількома операціями з інструментами власного капіталу, розподіляють із застосуванням обґрунтованої бази, якою можуть бути:

— кількість акцій;

— сума операції;

— інше

П. 27 П(С)БО 13

Кількісні критерії та якісні ознаки суттєвості інформації про господарські операції, події та статті фінансової звітності

Установлюються підприємством самостійно, якщо інше не передбачено П(С)БО (детальніше див. у розділі 3 цього спецвипуску на с. 18)

П. 3 розд. І НП(С)БО 1

Періодичність відображення у звітності відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань

Відстрочені податкові активи і відстрочені податкові зобов’язання можуть наводитися в балансі в сумі, визначеній:

— щоквартально на дату проміжної фінансової звітності;

— один раз на рік на дату річної фінансової звітності

П. 15 П(С)БО 17

Нагадаємо: відстрочені податкові активи і відстрочені податкові зобов’язання визначають платники податку на прибуток, окрім суб’єктів малого підприємництва.

Порядок визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом

Ступінь завершеності робіт за будівельним контрактом може визначатися за одним з наведених методів:

— вимірювання й оцінка виконаної роботи;

— співвідношення обсягу завершеної частини робіт і їх загального обсягу за будівельним контрактом у натуральному вимірі;

— співвідношення фактичних витрат з початку виконання будівельного контракту до дати балансу й очікуваної (кошторисної) суми загальних витрат за контрактом

П. 4 П(С)БО 18

Порядок визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті на дату здійснення господарської операції

Курсові різниці на дату здійснення господарської операції визначають за одним з методів:

— у межах здійсненої операції;

— за всією монетарною статтею

П. 8 П(С)БО 21

Порядок перерахунку у валюту звітності доходів, витрат і руху грошових коштів у фінансовій звітності господарської одиниці, розташованої за межами України

При включенні до фінзвітності підприємства показників фінансової звітності господарської одиниці, розташованої за межами України, для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів може застосовуватися:

— валютний курс на кінець дня дати здійснення операції;

— середньозважений валютний курс за відповідний місяць

П.п. 10.2 П(С)БО 21

Застосовувати для перерахунку валютний курс на день здійснення операції не можна у разі, коли фінзвітність господарської одиниці складена у валюті країни з гіперінфляційною економікою.

Підходи до класифікації пов’язаних сторін

Підприємство самостійно визначає перелік пов’язаних сторін, враховуючи сутність відносин, а не тільки юридичну форму (превалювання сутності над формою)

П. 3 П(С)БО 23

Дата включення простих акцій, випуск яких зареєстрований, до розрахунку середньорічної кількості простих акцій в обігу

Датою включення простих акцій до зазначеного розрахунку вважається:

— дата виникнення дебіторської заборгованості — якщо оплата випуску здійснюватиметься грошовими коштами;

— дата визнання активу товариством — якщо оплата здійснюватиметься відмінними від грошових коштів активами;

— дата надання послуг — якщо оплата здійснюватиметься наданням послуг товариству;

— дата виконання зобов’язань з виплати дивідендів акціонерам — якщо акції призначені для виплати дивідендів;

— дата припинення нарахування відсотків або (у разі відсутності відсотків) дата погашення фінансового зобов’язання — якщо акції призначені для конвертації фінансового зобов’язання або для сплати відсотків за цим фінансовим зобов’язанням;

— дата погашення зобов’язання — якщо акції призначені для погашення зобов’язання товариства;

— дата придбання — якщо акції призначені для часткової оплати придбання іншого підприємства;

— дата виконання необхідних умов — якщо випуск акцій залежить від виконання певних умов (акції з відкладеним розміщенням)

П. 6 П(С)БО 24

Дата первісного визнання необоротних активів і групи вибуття утримуваними для продажу

Такою датою може бути:

1) дата, коли щодо активів, групи вибуття виконуються такі умови:

— економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням;

— вони готові до продажу в їх нинішньому стані;

— їх продаж, як очікується, буде завершений протягом року з дати визнання їх утримуваними для продажу;

— умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів;

— здійснення їх продажу має високу ймовірність;

2) дата оприбуткування активів, придбаних у цілях продажу

П. 3 розд. ІІ П(С)БО 27

Спосіб складання Звіту про рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів може бути складений:

— прямим методом (за формою № 3);

— непрямим методом (за формою № 3-н)

П. 9 розд. ІІ НП(С)БО 1

Сегменти діяльності, пріоритетний вид сегменту, основи ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках

Інформацію в бухобліку формують за господарськими і географічними сегментами, які визначаються підприємством на основі його організаційної структури. При цьому підприємство визначає пріоритетний вид сегменту (господарський, географічний виробничий або географічний збутовий) і основи ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках

Пп. 5, 14 і 17 П(С)БО 29

Вносити до облікової політики цю інформацію повинні тільки підприємства:

— які зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність;

— що займають монопольне (домінуюче) положення на ринку продукції (товарів, робіт, послуг);

— з державним регулюванням цін на їх продукцію (включаючи підприємства, що здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та надають послуги централізованого водопостачання та водовідведення).

Порядок виплат, що здійснюються за рахунок прибутку (для державних і комунальних підприємств)

Порядок виплат, що здійснюються за рахунок прибутку (у тому числі їх вичерпний склад), регламентується розпорядчим документом підприємства

П. 1.2 розд. IV Положення № 1213

Періодичність складання проміжної фінансової звітності

Проміжну фінансову звітність складають за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев’яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди

Ч. 1 ст. 13 Закону № 996

Відображення у Звіті про управління нефінансової інформації

Середні підприємства мають право не відображати у Звіті про управління нефінансову інформацію

Ч. 7 ст. 11 Закону № 996

Цю інформацію зазначають в обліковій політиці тільки середні підприємства. Великі підприємства вносять нефінансову інформацію до Звіту про управління в обов’язковому порядку, а малі та мікропідприємства вказаний Звіт не складають.

Зверніть увагу: допустимі варіанти елементів облікової політики не передбачають однакового алгоритму їх вибору. Так, умовно елементи облікової політики можна поділити на дві групи.

Перша об’єднує ті альтернативні варіанти, з яких підприємство може обирати лише один. До них, зокрема, належать:

— періодичність зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку (при вибутті об’єкта або періодично — щомісячно, щокварталу або раз на рік);

— порядок обліку (ідентифіковано або загалом) і розподілу (шляхом прямого розрахунку або за середнім відсотком) транспортно-заготівельних витрат;

— періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів (за звітний місяць або на дату операції);

— періодичність визначення суми відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань (щоквартально або раз на рік).

Друга група включає елементи облікової політики, що не передбачають умови обов’язкового вибору тільки одного варіанта з можливих (хоча може бути обраний і один). У цьому випадку за власним рішенням підприємства щодо різних груп активів можуть бути застосовані всі передбачені нормативними документами варіанти одночасно.

Так, підприємство може обрати декілька методів оцінки вибуття запасів, регламентованих п. 16 П(С)БО 9, за умови, що для всіх запасів, які мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовуватиметься тільки один із них.

Також можна застосовувати одночасно декілька методів нарахування амортизації. Їх підприємство обирає залежно від способу отримання вигод від використання конкретного об’єкта необоротних активів.

Ну що ж, з елементами облікової політики розібралися. Тепер розглянемо, що являє собою наказ про облікову політику.

4.4. Наказ про облікову політику

Розробка облікової політики підприємства завершується виданням наказу керівника, в якому фіксують обрані методи оцінки та облікові процедури. Давайте розглянемо його форму і зміст.

Згідно з правилами діловодства, як і будь-який інший організаційно-розпорядчий документ підприємства, наказ про облікову політику повинен містити такі реквізити:

— найменування підприємства;

— назву виду документа;

— дату документа;

— місце складання;

— порядковий номер документа;

— заголовок до тексту;

— текст у вигляді констатуючої (преамбули) і розпорядчої частин;

— підпис керівника.

До надання на підпис керівникові проект наказу візується всіма зацікавленими посадовими особами.

У наказі про облікову політику потрібно розкрити облікові методи залежно від характеру і специфіки діяльності підприємства щодо тих чи інших операцій і подій його господарського життя.

А ось усі організаційні питання, на нашу думку, доцільно відображати в окремому розпорядчому документі — наказі про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві. Адже, як ми вже сказали, наказ про облікову політику спрямований на встановлення принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і надання фінансової звітності. У той час як у наказі про організацію бухобліку підприємство визначає:

— форму бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей діяльності та технології обробки облікових даних;

— систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій;

— правила документообігу і технологію обробки облікової інформації;

— додаткову систему рахунків та регістрів аналітичного обліку тощо.

Для користувачів фінзвітності не важливо, які субрахунки використовує підприємство або хто і як займається обробкою первинних документів. Їх цікавить методологія отримання результату, відображеного у звітних формах. Саме ці відомості вони і зможуть почерпнути в наказі про облікову політику.

Пам’ятайте, що закріплені в ньому елементи облікової політики повинні базуватися на єдиних і незмінних методологічних принципах, що застосовуються постійно (з року в рік). Будь-які зміни до наказу про облікову політику підприємства можуть вноситися при перегляді облікової політики тільки у випадках, установлених п. 9 П(С)БО 6 (див. розділ 5 на с. 36).

Декілька слів скажемо щодо відповідальності. Так, порушення встановленого порядку ведення бухобліку, внесення недостовірних даних до фінзвітності можуть згідно зі ст. 1642 КУпАП призвести до застосування до посадових осіб підприємства штрафу у розмірі від 136 до 255 грн. (при повторному протягом року притягненні до відповідальності за те ж порушення — від 170 до 340 грн.). Але накладати цей штраф мають право тільки органи Державної аудиторської служби. Тож посадовим особам звичайного підприємства, що не має справ з бюджетними коштами, зазначеного штрафу можна не боятися.

А ось з податківцями потрібно бути напоготові. Нагадаємо: з 01.01.2015 р. наказ про облікову політику припинив бути суто бухгалтерським документом. Від його положень суттєво залежить податковий результат. У зв’язку із цим слід особливо ретельно підходити до питання формування облікової політики і не допускати того, щоб її норми суперечили чинному бухгалтерському законодавству, зокрема П(С)БО. Адже помилка в бухобліку, зазвичай, автоматично тягне за собою неправильне обчислення суми податку на прибуток, а це вже штрафонебезпечно для підприємства. Таким чином, якщо податківці виявлять, що недотримання наказу про облікову політику призвело до заниження об’єкта обкладення податком на прибуток, санкцій не уникнути не лише посадовим особам, але і самому підприємству.

На завершення розділу наведемо зразок наказу про облікову політику.

img 1

img 2

img 3

* Додатки не наводяться.

** Інформацію про включення / не включення до Звіту про управління нефінансової інформації вносять тільки середні підприємства.

висновки

  • Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і затверджує її наказом або розпорядженням керівника.
  • Облікову політику приймають не на звітний рік, а на тривалий період діяльності підприємства.
  • Формування облікової політики полягає у виборі одного варіанта з декількох — альтернативних, установлених П(С)БО та іншими нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку.
  • Принципи, методи і процедури, передбачені обліковою політикою підприємства, повинні застосовуватися всіма його відокремленими підрозділами незалежно від їх місцезнаходження.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі