З чого таке хвилювання з приводу витрат на аудит і створення під них забезпечення? Річ у тому, що з 01.01.2019 р. (1) підприємства, що становлять громадський інтерес, а також серед яких є великі підприємства, і (2) середні підприємства повинні оприлюднити свою річну фінзвітність (ст. 14 Закону про бухоблік).
При цьому ті й інші зобов’язані підтверджувати свою річну фінзвітність аудиторським висновком, для чого потрібно провести її обов’язковий аудит (п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону про аудит). Тобто витратитися на аудиторську послугу (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону про аудит). Детальніше про це див. «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 29, с. 12.
Враховуючи ці норми щодо неминучих витрат на аудит фінзвітності за 2018 рік, серед експертів існують дві позиції стосовно того, чи потрібно розподілити витрати на аудит між періодами і створити під них уже в поточному 2018 році забезпечення.
Позиція 1. Незважаючи на те, що аудит річної фінансової звітності здійснюватиметься наступного року, витрати потрібно віднести саме до того періоду, фінзвітність за який перевіряється. Щоб аудиторські витрати опинилися в періоді, до якого вони фактично належать, підприємству доцільно створити забезпечення.
Спираючись на норми п. 10 МСБО 37 та п. 13 П(С)БО 11, експерти виходять з того, що підприємство вже на кінець звітного періоду має зобов’язання, передбачене Законом про бухоблік, що настає в результаті минулих подій.
При цьому якщо точна сума за аудиторські послуги на дату балансу ще не відома, для неї потрібно створити забезпечення в оціночній вартості. У бухобліку його показують проводкою Дт 92 «Адміністративні витрати» — Кт 474 «Забезпечення інших витрат і платежів». У звітному періоді, коли фактично будуть понесені витрати на аудит, вартість аудиторських послуг підприємство спише через субрахунок 474. Уразливість цієї позиції ось у чому: а чи дійсно аудит пов’язаний з минулими подіями? Ті, хто сумніваються в цьому, сповідують позицію 2.
Позиція 2. Частина експертів стверджує, що аудиторська перевірка фінзвітності належить до майбутньої діяльності підприємства (буде проведена в наступному звітному періоді) і не відображає наявності на поточну дату (у поточному 2018 року) зобов’язання з її проведення, «що виникло в результаті минулої події». Тобто щодо витрат на аудит не відбувається так званої події, яка повинна лежати в основі створення забезпечення. Це звичайні витрати на придбання аудиторських послуг.
Яку позицію обирати — кожен вирішує сам.
Ми ж хочемо зупинитися на практичному аспекті цієї дилеми. Високодохідникам по суті все одно, створювати чи не створювати забезпечення аудиторським витратам: через додатну різницю (за рядком 2.1.1 додатка РІ ) базу оподаткування зменшать тільки фактичні витрати на аудит (пп. 139.1.1 і 139.1.2 ПКУ). Контролери за нестворення такого забезпечення в бухобліку оштрафувати не зможуть (детальніше див. на с. 27).
А ось малодохідникам варто бути обережнішими і все-таки утриматися від створення забезпечення під майбутні витрати на аудит. Адже для них створення забезпечення в тому ж періоді зменшить фінрезультат — об’єкт для нарахування податку на прибуток. І не виключено, що при перевірці контролери можуть не визнати такі витрати та констатувати заниження об’єкта з податку на прибуток.
Хоча не виключені з боку податківців і подвійні стандарти: і тим, хто не створить забезпечення під обов’язковий аудит, вони так само можуть сказати, що він потрібний, і при відображенні витрат на аудит за фактом отримання послуги, говоритимуть про заниження оподатковуваного прибутку. Хоча, швидше за все, малодохідників баталії з обов’язковим аудитом навряд чи торкнуться.
