Екстремальний турзбір — 2019

Головні й принципові зміни у царині турзбору торкнулися бази оподаткування і розміру ставок. До 01.01.2019 р. ставка турзбору розраховувалася виходячи із загальної вартості проживання. Наразі ж базою оподаткування турзбором згідно з п. 268.4 ПКУ є кількість діб, протягом яких турист проживав у «туристичних» місцях (п.п. 268.5.1 ПКУ). А ставка турзбору встановлюється у відсотках від мінзарплати, в залежності від типу туризму (внутрішній чи в’їзний) і у розрахунку за одного туриста на одну добу (п. 268.3 ПКУ). Крім того, змінилося коло платників турзбору, перелік «туристичних» місць проживання, а також деякі інші правила справляння турзбору¹.

¹ Докладно про ці зміни читайте у «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 104-105, с. 24.

Якщо немає «місцевого» рішення

Це доволі розповсюджена ситуація. Туристичний збір відноситься до місцевих (п.п. 10.2.2 ПКУ). Ставки цього збору встановлюються відповідно до рішень місцевих органів влади (пп. 268.3.1, 268.6.1 ПКУ). Тож конкретна ставка турзбору на території конкретного населеного пункту встановлюється рішенням місцевої ради.

Крім того, з 01.01.2019 р. місцеві органи влади повинні на виконання п.п. 268.5.2 ПКУ оприлюднити на своєму сайті перелік «туристичних» податкових агентів та інформацію про них. І лише після того, як місцева влада виконає обидві ці умови, турзбір за правилами 2019 року може запрацювати на території, на яку поширюються повноваження відповідного органу місцевої влади (див. БЗ 123.02, листи ДФСУ від 01.02.2019 р. № 362/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, від 26.02.2019 р. № 763/6/99-99-12-02-03-15/ІПК і від 26.04.2019 р. № 1896/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

Важливо! Такі рішення, в принципі, можуть з’явитися в будь-який час протягом усього поточного року. Адже до 31.12.2019 р. деактивовано пп. 4.1.9, 12.3.3 — 12.3.4, 12.4.3 і п. 12.5 ПКУ. При цьому зверніть увагу, з якої дати набирає чинності рішення вашого місцевого органу влади — саме з цієї дати у вас і виникатиме обов’язок сплачувати турзбір. Ми лишень зауважимо, що акти органів місцевого самоврядування набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом не встановлений пізніший термін (ч. 5 ст. 59 Закону № 280²). Тому

² Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР.

Тобто турзбір за правилами 2019 року запрацює лише з дати публікації нового рішення місцевої ради (чи змін до старого), а не з 01.01.2019 р. На цьому ми вже наголошували у «Податки та бухгалтерський облік», 2019, № 6, с. 26.

А як бути в період з 01.01.2019 р. до дати набуття чинності новим рішенням місцевої влади? Підпункт 12.3.5 ПКУ передбачає у випадку відсутності рішення місцевого органу влади щодо ставок місцевого податку на поточний рік сплачувати такий податок за мінімальними ставками. На цьому ж наголошують і фіскали (БЗ 123.02, лист ДФСУ від 26.02.2019 р. № 763/6/99-99-12-02-03-15/ІПК, лист ГУ ДФС у Тернопільській обл. від 12.03.2019 р. № 1003/ІПК/19-00-12-02-27).

Але такий висновок для турзбору не зовсім годиться, принаймні з двох причин. По-перше, для турзбору у ПКУ прописано лише верхню межу ставки (п.п. 268.3.1 ПКУ). Відтак, за промовчанням можна вважати, що мінімальна ставка турзбору — «0» (нуль). Фіскали також погодилися із цим висновком (див. лист ДФСУ від 28.02.2019 р. № 814/6/99-99-12-02-03-15/ІПК). По-друге, п.п. 12.3.5 ПКУ прямо стосується лише тих місцевих податків/зборів, які встановлюються обов’язково. Турзбір до таких не належить (пп. 10.2¹, 10.3 ПКУ).

Отже, ми вважаємо, що на території адміністративно-територіальних одиниць, де місцева влада ще не прийняла рішення щодо справляння турзбору за новими правилами, він починаючи із 01.01.2019 р. і до дати прийняття рішення не справляється. Навіть якщо до 31.12.2018 р. турзбір на цій території справлявся. Змушені наголосити на цьому, адже вже були випадки, коли місцеві органи влади намагалися до нового рішення (чи внесення змін у старе рішення) застосовувати у 2019 році ставки турзбору, які діяли у 2018 році (див., наприклад, повідомлення на сайті м. Южне від 11.02.2019 р.³).

³ Див.: yuzhny.gov.ua/actual/47970

Вважаємо таке рішення безпідставним, адже старі ставки турзбору до нової бази оподаткування застосовуватися не можуть. А от встановити диференціацію ставок (ясна річ, в межах, визначених п.п. 268.3.1 ПКУ) в залежності від вартості проживання за добу місцева влада має право. Так, наприклад, зробила Луцька міська рада, встановивши різні ставки турзбору для туристів, які сплачують за проживання до 600 за добу і понад 600 грн. за добу (див. рішення Луцької міської ради від 30.01.2019 р. № 52/101⁴).

⁴ Див.: lutskrada.gov.ua/documents/pro-vstanovlennia-turystychnoho-zboru-u-m-lutsku

Відлік «турзбірної» доби

Починаючи з 01.01.2019 р. базою оподаткування турзбором є загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання, визначених п.п. 268.5.1 ПКУ (п.п. 268.4.1 ПКУ).

При цьому одне із ключових запитань щодо нового порядку справляння турзбору — коли саме починається відлік доби проживання для цілей справляння туристичного збору. Для відповіді на це запитання доцільно звернутися до Правил № 19⁵, які оперують поняттям розрахункової години. Так називається година, яка встановлена в готелі та при настанні якої споживач повинен звільнити номер у день виїзду й після якої здійснюється заселення в готель (п. 1.3 гл. 1 Правил № 19).

⁵ Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені наказом Держтурадміністрації від 16.03.2004 р. № 19.

Плата за надання готельних послуг стягується у відповідності до єдиної розрахункової години — 12-ї години поточної доби за місцевим часом. Готель з урахуванням місцевих особливостей вправі змінити єдину розрахункову годину. Як правило, розрахункова година зазначається у внутрішніх правилах готелю (п. 3.8 гл. 3 Правил № 19).

На підставі вищезазначених положень Правил № 19 фіскали стверджують, що відлік доби проживання для «турзбірних» цілей розпочинається з 12 години дня, що передує дню виїзду, та триває 24 години до розрахункової години, встановленої готелем (БЗ 123.03). Водночас якщо готель встановив іншу розрахункову годину, то відлік «турзбірної» доби починається з неї (див. лист ДФСУ від 23.05.2019 р. № 2342/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

Дійсно, у більшості випадків туристи заїжджають до свого «туристичного» помешкання після 12:00 у день заїзду та зобов’язані покинути його до 12:00 у день виїзду. Однак подеколи стається так, що турист заїжджає раніше 12:00 і виїжджає пізніше 12:00. Яким чином у цьому випадку розраховувати базу оподаткування (кількість діб проживання) для цілей оподаткування турзбором?

Позиція фіскалів невтішна. Вони заявляють, що у разі раннього заїзду до місця проживання (до 12 год 00 хв дня прибуття) та пізнього виїзду (після 12 год 00 хв дня виїзду) для цілей оподаткування турзбором до кількості днів проживання додається дві доби. Тобто по одній добі за перевищення розрахункової години при заїзді та виїзді з місця проживання (див. листи ДФСУ від 26.04.2019 р. № 1896/6/99-99-12-02-03-15/ІПК і ГУ ДФС у Дніпропетровській обл. від 20.03.2019 р. № 1124/ІПК/04-36-12-04-21).

Тобто фіскали стверджують, що при заїзді раніше розрахункової години і виїзді пізніше за цю годину турзбір замість однієї доби сплачується за три доби. Хоча ночує турист фактично тільки одну ніч. Можна, звичайно, апелювати до того, що у п.п. 268.4.1 ПКУ згадується про кількість діб тимчасового розміщення у місцях ночівлі і що тільки факт ночівлі тягне за собою додаткову «турзбірну» добу. Однак навряд чи це матиме суттєвий ефект. Тим більше власне податкові агенти (готелі та ін.) при перевищенні розрахункової години при заїзді та/або виїзді беруть з туриста плату за додаткову добу проживання.

Проживання менше доби

На практиці інколи трапляються випадки, коли готелі та інші «туристичні» заклади надають туристам послугу у вигляді погодинного проживання. За таких обставин турист може зняти собі помешкання, наприклад на 6, 12 чи 18 годин (відповідно 0,25, 0,5 чи 0,75 доби). Чи можна розраховувати турзбір пропорційно кількості годин, протягом яких турист проживає у «туристичному» помешканні?

На жаль, фіскали категорично заперечують таку можливість. Вони заявляють, що ПКУ не передбачає для «турзбірних» цілей іншого періоду проживання, ніж доба. Тому у разі погодинного розміщення турзбір розраховується для кожного туриста з бази оподаткування «одна доба» (БЗ 123.02, лист ДФСУ від 01.02.2019 р. № 362/6/99-99-12-02-03-15/ІПК і лист ГУ ДФС у Київській обл. від 30.01.2019 р. № 312/ІПК/10-36-12-03). Тобто

Власне, цей же висновок можна було помітити і у попередній ситуації, коли фіскали наполягали на сплаті турзбору за дві додаткові доби у випадку раннього заїзду та пізнього виїзду (перевищення розрахункової доби). І, ясна річ, що за такі дві додаткових доби турзбір теж доведеться сплачувати як за повні дві доби проживання. Тобто незалежно від кількості годин, на які турист «поквапився» із заїздом або «забарився» з виїздом.

Визначаємо тип туризму

Ще однією новинкою 2019 року стала диференціація граничних ставок турзбору залежно від типу туризму (п.п. 14.1.277 ПКУ). Для внутрішнього туризму (коли туристи — громадяни України чи особи, які постійно в Україні проживають) ставка турзбору не може перевищувати 0,5 % мінзарплати, а для в’їзного туризму (коли туристи — особи, які постійно в Україні не проживають) — не може перевищувати 5 % мінзарплати.

Платники збору (туристи) сплачують турзбір податковим агентам, що їх визначено у п.п. 268.5.2 ПКУ. Туристи наразі сплачують цей збір авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях «туристичного» проживання (п.п. 268.6.1 ПКУ). Від статусу туриста, якого розміщують у «туристичному» помешканні, прямо залежить тип туризму (внутрішній чи в’їзний), а від типу туризму, в свою чергу, залежить ставка і розмір турзбору, який турист має сплатити перед заселенням.

Але яким чином податковий агент повинен визначити тип туризму (тобто статус туриста)? Відповідь знаходимо у п. 4.1 гл. 4 Правил № 19, де сказано, що номер (місце) в готелі надається споживачу при пред’явленні паспорта або іншого документа, який засвідчує особу (паспорт громадянина України, паспорт іноземця тощо). Із цього документа податковий агент зможе визначити статус туриста і, відповідно, ставку, за якою стягувати із нього турзбір, — для «внутрішніх» чи для «в’їзних» туристів. Аналогічного висновку доходять також фіскали (див. лист ДФСУ від 26.02.2019 р. № 763/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

При цьому фіскали рекомендують податковому агенту додатково підтверджувати, чи правомірно він визначив форму туризму (внутрішній чи в’їзний) для цілей оподаткування. З цією метою податковий агент, на думку фіскалів, повинен мати копії відповідних документів, що підтверджують належність особи до резидентів чи нерезидентів (див. лист ДФСУ від 26.04.2019 р. № 1896/6/99-99-12-02-03-15/ІПК). Аби уникнути непорозумінь, безпечніше буде дослухатися до цієї рекомендації. Для цього доцільно прямо на «ресепшні» встановити ксерокс і знімати копії з пред’явлених туристами документів. Або принаймні фотографувати документи туристів і потім роздруковувати ці фотографії.

Тривале проживання у «туристичному» місці

Бувають випадки, коли фізична особа тривалий час (понад місяць) проживає в готелі чи в іншому «туристичному» місці на підставі договору оренди житла. До туризму у розумінні ст. 1 Закону № 324⁶ це жодного відношення не має, оскільки «туристичне» помешкання за таких обставин фактично є місцем постійного проживання фізичної особи.

⁶ Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР.

Чи повинна така особа сплачувати турзбір? Вважаємо, що ні. Адже платниками турзбору є особи, які тимчасово розміщуються в «туристичних» місцях проживання (п.п. 268.2.1 ПКУ). Постійне проживання, у тому числі на підставі договору оренди (найму) житла, є підставою для того, аби фізична особа не вважалася туристом і не була платником турзбору (п.п. «а» п.п. 268.2.2 ПКУ). Навіть якщо вона орендує житло в готелі чи в іншому «туристичному» помешканні, що його визначено п.п. 268.5.1 ПКУ.

Більше того, маємо Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), затверджений постановою КМУ від 15.03.2006 р. № 297 (ср. ). І у п. 4 зазначеного Порядку прямо сказано, що розміщення осіб, з якими укладається договір про наймання житла на строк, що перевищує один місяць (для курортів строк визначається місцевими органами виконавчої влади), не належить до послуг з тимчасового розміщення.

Отже, за наявності договору оренди житла на тривалий строк власне відсутня послуга з тимчасового розміщення, про яку згадує п.п. 268.2.1 ПКУ. Відтак, таким особам не надається туристична послуга і немає підстав для сплати турзбору. Фіскали також згодні із цим (див. лист ДФСУ від 26.04.2019 р. № 1896/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

Орендоване «туристичне» приміщення

Інколи буває так, що особа, яка надає туристичні послуги, розміщує туристів у приміщеннях, які не належать такій особі на праві власності. Найчастіше у таких випадках між власником об’єкта і надавачем туристичних послуг укладається договір оренди. Хто ж у цьому випадку є податковим агентом — власник «туристичного» приміщення чи надавач туристичних послуг?

Відповідь на це запитання однозначна: згідно з п.п. «а» п.п. 268.5.2 ПКУ податковим агентом є саме особа, яка фактично надає послуги з тимчасового розміщення туристів. Тобто у випадку надання турпослуг в орендованому приміщенні — орендар цього приміщення, з яким турист укладає договір при заселенні. Кому фактично належить «туристичне» приміщення для цілей справляння турзбору — значення не має. Стягувати турзбір з туриста і сплачувати його до бюджету повинен надавач туристичних послуг. Фіскали також згодні з таким висновком (див. лист ДФСУ від 26.04.2019 р. № 1896/6/99-99-12-02-03-15/ІПК і лист ГУ ДФС у Тернопільській обл. від 12.03.2019 р. № 1003/ІПК/19-00-12-02-27).

Якщо ж подивитися на п.п. «б» п.п. 268.5.2 ПКУ, де ідеться про таких податкових агентів, як квартирно-посередницькі організації, стає цілком очевидним, що немає зв’язку між статусом «туристичного» податкового агента і правом власності на «туристичне» помешкання. Адже такі туристичні посередники апріорі направляють неорганізованих туристів у житлові будинки, квартири, котеджі та інші приватні помешкання, які перебувають у власності інших осіб. І все одно податковим агентом є саме посередник, а не власник помешкання. Хоча в цьому випадку договір на проживання турист укладає не з посередником, а з власником.

Статус пільговика

У п.п. 268.2.2 ПКУ визначено перелік фізичних осіб, які не можуть бути платниками турзбору. Перед розміщенням таких осіб туристичний збір не сплачується. Але яким чином податковий агент може переконатися, що до його «туристичного» помешкання заселяється фізособа-пільговик?

Відповідь на це запитання для зручності наведемо у вигляді таблиці.

Документи, що підтверджують право не сплачувати турзбір

Як бачимо, в абсолютній більшості випадків підтвердити статус пільговика (фізособи, яка має право не сплачувати турзбір) доволі просто. І до податкового агента не буде жодних запитань, якщо він подбає про копії пільгових документів туриста.

ФОП — турист мимоволі?!

Питання доволі цікаве. Його специфіка пов’язана із тим, що фізособи з місцем проживання в Україні, які прибули у відрядження, звільняються від сплати турзбору (п.п. «б» п.п. 268.2.2 ПКУ).

Чи є доступною ця пільга для ФОП, який у службових справах прибуває на територію адміністративно-територіальної одиниці, де встановлено турзбір, і розміщується у «туристичному» помешканні? На жаль,

Традиційно вважається, що відрядження — це термін, характерний для трудових відносин. Єдиний виняток із цього правила — члени керівних органів підприємства (п.п. 170.9.1 ПКУ). Підприємницька діяльність здійснюється на свій страх і ризик, відтак приплести до неї відрядження — термін, характерний для трудових відносин, — навряд чи вийде. Фіскали у своїх усних роз’ясненнях також заперечують право ФОП відправити самого себе у відрядження і наголошують, що пільга, передбачена п.п. «б» п.п. 268.2.2 ПКУ, не стосується ФОП.

Тож якщо ФОП сам їздить у своїх службових справах, то приїжджаючи на території, де місцева влада встановила турзбір, йому доведеться миритися зі сплатою цього податку.

Якщо ж турзбір платити не хочеться, ФОП може замість себе відправити у відрядження свого найманого працівника. Для таких працівників ФОП пільга зі сплати турзбору передбачена так само, як і для найманих працівників юридичних осіб.