Головне про собівартість

При розгляді будь-якої значної за обсягом теми передусім потрібно виокремити основні аспекти і скласти загальне уявлення про об’єкт, що вивчається. Тому, не відхиляючись від цього «залізного» правила, спочатку зануримося в загальне знайомство з поняттям «собівартість».

1.1. Собівартість та її види

Собівартість є одним з важливих узагальнюючих якісних показників ефективності виробництва, що дозволяють здійснювати контроль над витратами та оцінювати результати господарської діяльності підприємства. Вона відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання підприємства.

У бухгалтерському розумінні собівартість є складовою витрат підприємства. Тому в сьогоднішньому номері ми часто звертатимемося до «витратного» П(С)БО 16.

Виходячи зі згаданого П(С)БО можна виокремити такі види бухгалтерської собівартості:

1) собівартість реалізованих товарів*, яку визначають на підставі П(С)БО 9;

* Оскільки в цьому номері йдеться про собівартість виробничих підприємств, то висвітлювати собівартість реалізованих товарів ми тут не будемо. З нею ви можете детально ознайомитися в спецвипуску «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 50.

2) собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), яка складається з:

— виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;

— нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

— наднормативних виробничих витрат;

3) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг). Це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).

Детально про виробничу собівартість і собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) ми говоритимемо в розділі 3 на с. 10.

У плануванні, обліку та аналізі собівартості окремих видів продукції виокремлюють такі показники, як планова, нормативна і фактична (звітна) собівартість. Розкриємо суть кожного із цих понять.

Планова собівартість — це прогнозне значення граничної величини витрат на виробництво окремих видів продукції (робіт, послуг), розраховане на основі прогресивних, економічно обґрунтованих норм та нормативів на запланований період (квартал або рік). Різновидом планової собівартості є кошторисна собівартість, яку складають на разові (індивідуальні) вироби або роботи.

Нормативна собівартість є величиною витрат на виріб у розрізі встановлених на підприємстві статей за діючими поточними нормами, нормативами та кошторисами (нормами витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії, нормами та розцінками заробітної плати).

Фактична (звітна) собівартість розраховується на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду. Вона свідчить про розмір фактичних витрат, які здійснило підприємство при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

1.2. Калькулювання собівартості

Для управління собівартістю продукції, контролю над її рівнем, виявлення резервів зниження матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та встановлення цін на вироби здійснюють калькулювання собівартості. Воно являє собою сукупність прийомів та способів, що забезпечують обчислення собівартості одиниці окремих видів виробленої продукції (робіт, послуг) у розрізі статей витрат.

Згідно з п. 597 Методрекомендацій № 373 калькуляція — це представлений у табличній формі бухгалтерський розрахунок витрат у грошовому виразі на виготовлення одиниці виробу або партії виробів, а також на виконання робіт та послуг.

У калькуляціях показують, якого виду витрати та в якому обсязі включаються до собівартості одиниці того чи іншого виробу. Калькуляцію використовують для визначення середніх витрат виробництва та собівартості виробленої та реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Не зайвим буде розробити спеціальний внутрішній документ, що регламентує «калькуляційну» процедуру на виробничому підприємстві. Це, наприклад, може бути робоча інструкція з обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

У такому документі, зокрема, слід зазначити склад цехів основного та допоміжного виробництв, непромислових виробництв і господарств підприємства, визначити ступінь централізації або децентралізації обліку витрат на підприємстві.

При калькулюванні собівартості вкрай важливо здійснити економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (далі — НЗВ), між окремими виробами та видами робіт. Адже від правильного вирішення цього завдання залежить точність калькуляційних розрахунків.

Процес калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) включає 3 етапи:

— етап 1 — розрахунок собівартості випущеної продукції (робіт, послуг) у цілому;

— етап 2 — обчислення фактичної собівартості кожного виду продукції (робіт, послуг);

— етап 3 — визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

При цьому, щоб здійснити калькуляційні розрахунки, будуть потрібні два показники:

1) величина виробничих витрат протягом певного періоду часу;

2) обсяг продукції або виконаної роботи в цьому ж періоді.

Крім калькулювання фактичної собівартості одиниці виробленої продукції (робіт, послуг), виробничі підприємства визначають також собівартість:

— проміжних продуктів (напівфабрикатів) підрозділів основного виробництва, що використовуються на наступних стадіях виробництва;

— продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв, що споживаються основним виробництвом;

— продукції підрозділів підприємства для виявлення результатів їх діяльності;

— усього товарного випуску продукції підприємства;

— випуску за видами продукції та напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються на сторону;

— одиниці виду готової продукції, напівфабрикатів власного виробництва, що реалізуються на сторону, виконаних робіт і наданих послуг.

Можна виокремити 3 види калькуляції: планову, нормативну і фактичну (звітну).

Планову калькуляцію складають перед початком планованого періоду. За основу беруть прогнозні, прогресивні, технічно обґрунтовані норми та економічні нормативи. За допомогою планової калькуляції визначають рівень витрат, пов’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг), який має бути досягнутий у середньому за планований період (рік або квартал).

Нормативна калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) на основі чинних (чи очікуваних) на початок періоду норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва та праці. Відмінність нормативної калькуляції від планової полягає в тому, що вона відображає рівень собівартості на момент складання калькуляції та є базою нормативного обліку витрат виробництва (див. підрозділ 5.2 на с. 29).

Фактична (звітна) калькуляція — це розрахунок фактичної собівартості виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) після закінчення звітного періоду виходячи з даних бухгалтерського обліку в розрізі передбачених планом калькуляційних статей витрат. Важливою особливістю є те, що в такій калькуляції відображають у тому числі й ті витрати та втрати, які не були передбачені плановою калькуляцією.

Зауважте: у цілях порівнянності фактичних показників із плановими при плануванні та обліку необхідно застосовувати одні й ті ж об’єкти та одиниці калькулювання, єдині методи групування витрат та їх розподілу, а також єдину систему техніко-економічних нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат за всією номенклатурою виробів, що виготовляються.

Важливо! Калькуляція собівартості продукції за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки нею не фіксуються відомості про будь-яку господарську операцію. На це вказує й Мінфін (див. листи від 15.02.2013 р. № 31-08410-07/23-357/246 і від 29.05.2009 р. № 31-34000-10-16/14618).

На цьому із загальними питаннями завершимо. А далі на нас чекає ґрунтовніша розмова.