Теми статей
Обрати теми

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

Альошкіна Наталя, податковий експерт, Вороная Наталія, експерт з кадрових і податкових питань, Чернишова Наталія, експерт з кадрових і податкових питань
На різних підприємствах і навіть у різних виробництвах та господарствах одного й того ж підприємства облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) можуть вести різними методами. Вибір методу залежить від галузевих особливостей, обсягів та періодичності випуску продукції, організації та технології виробництва, методики планування, стану технічного нормування і низки інших факторів. Про ці методи й буде наша подальша розмова.

5.1. Перше знайомство

Знайомство з методами обліку витрат і калькулювання собівартості слід розпочати, звісно ж, з визначення. Під таким методом розуміють сукупність прийомів організації документування та відображення виробничих витрат, які дозволяють визначити фактичну собівартість продукції (робіт, послуг) та отримати необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості.

У вітчизняній практиці застосовують 3 основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості:

— нормативний;

— позамовний;

— попередільний.

Причому залежно від особливостей технології та організації виробництва

на одному й тому ж підприємстві (у різних виробництвах) може застосовуватися не один, а декілька методів обліку

Це дозволяє максимально використовувати переваги окремих методів для прийняття управлінських рішень.

При виборі методу обліку витрат виробництва або їх комбінації слід враховувати:

— тип виробництва (масове, багатосерійне, дрібносерійне або одиничне (індивідуальне));

— складність виробництва;

— організаційну структуру управління виробництвом;

— характер технологічного процесу;

— тривалість виробничого циклу;

— номенклатуру продукції, що випускається, та її складність;

— наявність НЗВ.

З урахуванням зазначених факторів підприємства у своїх виробництвах традиційно застосовують такі методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції:

нормативний — використовують у масовому і багатосерійному виробництвах;

попередільний з елементами нормативного — застосовують у виробництві однорідної за початковим матеріалом та характером обробки продукції (лиття, прокат, поковки тощо);

попроцесний з елементами нормативного — підходить для виробництв з обмеженою номенклатурою;

позамовний з елементами нормативного — застосовують у дрібносерійному та одиничному виробництвах;

позамовний — використовують при виготовленні експериментальних виробів та на ремонтних роботах.

Мета кожного із цих методів — отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки НЗВ та готової продукції.

Детально про суть основних методів обліку витрат і калькулювання собівартості (нормативного, позамовного та попередільного) поговоримо далі.

5.2. Нормативний метод

Основні моменти

Нормативний метод обліку витрат на виробництво найпрогресивніший. Він характеризується тим, що на підприємстві за кожним видом виробів на основі норм і кошторисів витрат, що діють на початок звітного місяця, складають нормативну калькуляцію. На підставі нормативної калькуляції визначають фактичну собівартість продукції (робіт, послуг), роблять оцінку браку у виробництві та розмірів НЗВ.

Зверніть увагу: норми витрат матеріальних і трудових ресурсів установлюють відповідно до конструкторсько-технологічної та іншої документації на виробництво продукції. Норми можуть змінюватися (зазвичай, знижуватися) у міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів.

Нормативний метод застосовують на підприємствах оброблювальних галузей промисловості з масовим та багатосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей та вузлів. Наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної промисловості тощо.

У чому його переваги? Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості дозволяє, не чекаючи кінця місяця, отримувати дані про фактичну собівартість виробів, а також регулярно аналізувати причини відхилень і виявляти винних у них осіб. Системне документування відхилень від норм дозволяє встановлювати причини відхилень у момент їх виникнення, тоді як за інших методів причини та винних у відхиленнях якщо і виявляють, то після складання звітної калькуляції собівартості.

При застосуванні нормативного методу необхідно:

1) встановити техніко-економічними методами нормування обґрунтовані норми витрат сировини та матеріалів, палива, енергії, заробітної плати та інших витрат на всі види продукції, що випускається, а також попередньо (до початку виробничого процесу) скласти на їх основі калькуляцію (розрахунок) нормативної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) (нормативну калькуляцію).

Майте на увазі: нормативні калькуляції складають на всі види виробів, що випускаються підприємством. При цьому такі калькуляції можуть складатися окремо на деталі, вузли і вироби загалом або ж одразу на виріб;

2) організувати ведення протягом місяця обліку змін чинних норм. Це роблять з метою коригування нормативної собівартості, визначення впливу цих змін на собівартість продукції та ефективності заходів, що стали причиною змін норм.

До нормативної калькуляції всі зміни норм, введені протягом місяця, вносяться на перше число наступного місяця

У зв’язку із цим такі зміни та їх застосування доцільно приурочувати саме до зазначеної дати. Якщо норми все ж змінюються протягом звітного місяця, різницю між нормами, наведеними в нормативній калькуляції, та новими нормами до кінця звітного місяця виявляють та обліковують окремо;

3) обліковувати фактичні витрати протягом місяця з розподілом їх на витрати за нормами та відхилення від норм;

4) установлювати та аналізувати причини й умови появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;

5) визначати фактичну собівартість випущеної продукції (робіт, послуг) як алгебраїчну суму нормативної собівартості, відхилень від норм та змін самих норм.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво доповнює позамовний, попередільный і попроцесний методи обліку своїми принципами групування витрат та оперативним поточним контролем за дотриманням норм витрат.

Порядок обліку

Як ми згадували вище, фактичні витрати за нормативним методом обліковують окремо в частині витрат за нормами і відхилень від норм.

Для обліку відхилень від норм потрібно щоденне документування основних витрат за їх видами. Це сприяє своєчасному встановленню розмірів та причин виникнення позитивних або негативних відхилень фактичних витрат від чинних норм.

Негативні відхилення (перевитрата) свідчать про наявність порушень у технології, організації та управлінні виробництвом

Це можуть бути:

— перевитрата сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів унаслідок поломок устаткування, неякісного інструменту, заміни сировини та матеріалів;

— оплата не передбачених технологічним процесом робіт, доплати при недотриманні нормальних умов праці тощо.

Позитивні відхилення (економія), у свою чергу, вказують на здійснення заходів, спрямованих на зниження витрат, досягнення економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. До них, зокрема, належать більш раціональний розкрій матеріалів, використання зворотних відходів замість повноцінних матеріалів, застосування продуктивнішого устаткування та обладнання тощо.

Не враховані в документах відхилення встановлюють за допомогою інвентаризації НЗВ*.

* Про інвентаризацію НЗВ див. на с. 94.

Такий механізм має низку позитивних моментів, а саме:

1) забезпечує своєчасне виявлення:

— економії або додаткових витрат за рахунок відхилень від установленого технологічно процесу;

— змін складу витрачених сировини, напівфабрикатів та матеріалів;

— змін асортименту випущеної продукції, її сортності тощо;

2) є основою для:

— належного контролю та аналізу витрат на виробництво;

— обґрунтованого калькулювання фактичної собівартості продукції;

— контролю за дотриманням та вдосконаленням норм.

Виявлення відхилень від установлених норм ведуть за такими основними статтями калькуляції:

— сировина та матеріали;

— напівфабрикати;

— паливо та енергія на технологічні цілі;

— основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників.

Періодично на підставі даних обліку за цехами та дільницями складають зведення (відомості) про відхилення. У них зазначають причини та винних у виникненні відхилень окремо в розрізі статей калькуляції. Аналіз зведень (відомостей) про відхилення дозволяє вживати заходів щодо ліквідації перевитрати і недопущення втрат.

Дані нормативного методу обліку про відхилення також дозволяють:

— аналізувати матеріаломісткість і трудомісткість виробів, виготовлених за окремими виробництвами та видами продукції;

— посилити контроль за раціональною організацією виробництва та праці;

— проводити організаційно-технічні заходи щодо ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

При нормативному методі існує два способи встановлення фактичної собівартості:

1) якщо об’єктом обліку виробничих витрат є окремі види продукції (робіт, послуг), то відхилення від норм, а також їх зміни відносять на ці види продукції (робіт, послуг) прямим шляхом. Фактичну собівартість цих видів продукції визначають за такою формулою:

Ф = П ± В ± З,

де Ф — фактична собівартість продукції (робіт, послуг);

П — поточні витрати за встановленими нормами;

В — величина відхилень від чинних норм витрат;

З — величина змін чинних норм витрат;

2) якщо об’єктом обліку виробничих витрат є групи однорідних видів продукції, то фактичну собівартість кожного виду продукції встановлюють розподілом відхилень від норм та змін норм пропорційно нормативним витратам на виробництво окремих видів продукції.

5.3. Позамовний метод

Основні моменти

При такому методі об’єктом калькулювання є виробниче замовлення, що відкривається на виріб (невелику групу виробів) або частину виробу, окрему роботу чи послугу.

Зазвичай кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, одержувача. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.

Позамовний метод застосовують при:

— одиничному або дрібносерійному виробництві продукції, особливо за умови, що продукція, яка виробляється за кожним замовленням, якщо не унікальна, то хоча б істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

— виробництві з тривалим технологічним циклом;

— виробництві складної та великої продукції (виробів);

— виконанні робіт і наданні послуг.

Тобто зазначений метод підходить для підприємств, які виробляють екземпляри, що не повторюються, одиничні, або невеликі партії виробів одного виду, а також при виготовленні виробу, що є унікальним або виконується за спеціальним замовленням. При цьому він може застосовуватися тільки за умови, що основні матеріали, основну заробітну плату виробничих робітників та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).

Позамовний метод поширений, зокрема, у важкому машинобудуванні, літакобудуванні, суднобудуванні, будівництві, меблевій промисловості, науці та інтелектуальних послугах (аудит, консультування), ремонтних роботах тощо.

Зазвичай при позамовному методі повну собівартість замовлення загалом визначають після того, як воно буде закінчено. При цьому в серійному виробництві часто не калькулюють собівартість кожного виробу, що входить до замовлення.

За зазначеним методом калькулювати можуть частковий випуск, комплекти однакових деталей для різних виробів або повний випуск запасних частин обмеженої номенклатури та спеціального призначення.

Можливий варіант, за яким витрати систематизують за головним виробом певної серії, а собівартість модифікованих виробів калькулюють шляхом приєднання до витрат за нормами на ці модифікації відхилень, виявлених за замовленням загалом.

На ремонтних роботах калькулюють виконані обсяги, виражені в умовних одиницях ремонтної складності.

Основними характеристиками позамовного методу є:

— здійснення концентрації даних про всі понесені витрати та віднесення їх на окремі види робіт або серії готової продукції;

— визначення витрат за кожною закінченою партією, а не за проміжок часу;

— ведення в Головній книзі тільки одного рахунка «Виробництво». Цей рахунок розшифровують у картах аналітичного обліку витрат, які ведуть за кожним замовленням, що перебуває у виробництві на кінець звітного періоду.

Водночас можна виокремити й недоліки позамовного методу:

1) неможливість складання звітної калькуляції до закінчення виконання робіт за кожним конкретним замовленням. Це, у свою чергу, ускладнює оперативний контроль та аналіз рівня витрат підприємства загалом та його окремих цехів, а також спричиняє необхідність застосування умовної оцінки при оприбуткуванні з виробництва окремих виробів у разі часткового виконання виробничого замовлення;

2) складність і громіздкість інвентаризації НЗВ.

Порядок обліку

При застосуванні позамовного методу обов’язково має бути система відкриття виробничих замовлень. Вона полягає в тому, що кожне прийняте до виробництва замовлення реєструють і присвоюють йому номер (черговий з початку року), який стає його кодом до закінчення виконання. Після відкриття замовлення на виріб або роботу всю первинну технологічну та облікову документацію складають з обов’язковим зазначенням коду (шифру) замовлення.

Часто замовлення відкривають на ту кількість виробів, випуск якої передбачений протягом місяця. Це дозволяє щомісячно визначати фактичну собівартість продукції.

Якщо однакові вироби з тривалим циклом виготовлення запускаються у виробництво в різні періоди, то на кожен виріб відкривають окреме замовлення

У разі виготовлення складних виробів з тривалим технологічним циклом (великих унікальних машин, верстатів, прокатних станів тощо) замовлення можна відкривати не на виріб загалом, а на окремі технологічні та монтажні вузли відповідно до встановленої комплектації. Це дозволить ще до повного закінчення всіх робіт на певній стадії виробництва виявити фактичну собівартість окремих конструктивних елементів та вузлів виробу.

На кожне замовлення відкривають картку аналітичного обліку витрат, у якій зазначають:

— найменування, тип і кількість виробів;

— замовника;

— строк виконання замовлення;

— цехи-виконавці;

— планову собівартість.

Майте на увазі: дані, відображені в картці аналітичного обліку витрат, повинні повністю збігатися з даними первинних документів. Їх відображають на рахунку 23 «Виробництво» до закінчення робіт за цим конкретним замовленням.

З метою забезпечення правильності віднесення витрат на відповідні замовлення та недопущення випадків використання матеріалів і деталей, виписаних для одного замовлення, для виконання іншого замовлення слід організувати належний контроль за здійсненням витрат і правильною випискою первинних документів відповідно до нормативно-технічної документації.

Після закінчення виготовлення виробу або виконання роботи замовлення закривається. Надалі за ним не повинно бути жодного відпуску матеріалів і нарахування заробітної плати.

Прямі витрати при використанні позамовного методу групують окремо за кожним замовленням на підставі первинних документів, що відображають виробіток, витрату матеріалів тощо, і відносять до відкритої на таке замовлення картки аналітичного обліку витрат з обов’язковим зазначенням відповідного шифру замовлення.

Непрямі витрати, у свою чергу, перед уключенням до собівартості конкретного замовлення розподіляють пропорційно прийнятій базі розподілу.

Зазвичай фактичну собівартість замовлення за цим методом визначають тільки після закінчення виготовлення виробів або робіт (незалежно від тривалості їх виготовлення) шляхом підсумовування всіх витрат за цим замовленням. До цього моменту вся сума витрат за всіма незакінченими замовленнями є собівартістю НЗВ.

Більш наочно див. рис. 5.1 на с. 33.

img 1

* За закінченими замовленнями.

Проте порядок, наведений на рис. 5.1, — це загальний випадок. В окремих же ситуаціях допускається умовна оцінка часткового випуску замовлення. Це можливо, коли продукція здається на склад або безпосередньо замовникові до закінчення замовлення загалом (частковий випуск за замовленням). У цьому разі продукцію оцінюють таким чином:

1) виробничі витрати, обліковані за цим замовленням, ділять на кількість виробів, як закінчених, так і тих, які перебувають у НЗВ*;

* Їх розраховують за мірою готовності на підставі даних оперативного обліку про укомплектування замовлення.

2) отриману величину множать на кількість випущених (закінчених виробництвом) виробів.

Частину витрат, що залишилася за незакінченими замовленнями, обліковують на балансі як НЗВ.

Крім того, п. 516 Методрекомендацій № 373 допускає оцінку часткового випуску замовлення за плановою або фактичною виробничою собівартістю однорідних виробів, які випускалися раніше, з урахуванням змін у їх конструкції, технології та умов виробництва.

Зверніть увагу: за продукцією, що потребує перед відправленням замовнику розбирання та демонтажу, витрати на ці роботи, якщо вони включені до техпроцесу, включають до собівартості продукції за замовленням на її виготовлення.

Якщо ж розбирання і демонтаж здійснюють на особливу вимогу замовника, то на них слід оформити окреме замовлення. У такому разі витрати на ці роботи у складі виробничих витрат не обліковують, а включають до складу витрат, пов’язаних зі збутом продукції.

Повернення матеріалів виключають з виробничої собівартості замовлення за прямою ознакою

Проте роблять це тільки в тому випадку, якщо вартість зворотних відходів можливо віднести до конкретного замовлення. Інакше її розподіляють між виробничими замовленнями.

Оскільки застосування цього методу не передбачає калькулювання собівартості окремих деталей, при визначенні собівартості внутрішнього остаточного браку застосовують спрощені методи його оцінки. Наприклад, можлива оцінка таких деталей за нормами витрат основних матеріалів, напівфабрикатів та прямих витрат на оплату праці виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи. Крім того, можна оцінювати браковані деталі за сумою витрат на повторне виготовлення таких деталей замість забракованих за вирахуванням вартості зворотних відходів і сум, стягнених з винних у браку.

Фактичну собівартість одиниці випущених виробів, виконаних робіт визначають після виконання замовлення. Для цього суму витрат, що обліковуються за статтями калькуляції, за мінусом повернення невикористаних матеріальних цінностей, що мало місце, а також зворотних відходів, ділять на кількість виготовлених за цим замовленням виробів (робіт).

Цікаво, що в індивідуальному і дрібносерійному виробництвах позамовний метод можна застосовувати з використанням основних елементів нормативного обліку витрат на виробництво (про нього див. на с. 29). У цьому випадку всі витрати на виробництво обліковують за окремими замовленнями з розподілом на витрати за нормами і відхиленням від них. Фактичну собівартість продукції визначають після виконання замовлення підрахунком витрат за нормами і відхиленням від них, як при нормативному методі обліку витрат.

5.4. Попередільний метод

Основні моменти

При попередільному методі об’єктом калькулювання є переділ, а всередині переділу — певні види продукції, об’єднані в калькуляційні групи. При цьому переділом є закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, у результаті яких із сировини й матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) або з напівфабрикату готовий виріб. Виділення цього проміжного продукту здійснюють за умови, що він має власний напрям використання, тобто може бути реалізований на сторону.

Зазначений метод обліку витрат на виробництво зазвичай застосовують на підприємствах і виробництвах з повторюваною, однорідною за початковою сировиною, матеріалами та характером обробки масовою продукцією. При цьому продукцію виготовляють в умовах однорідного, безперервного і, як правило, короткого технологічного процесу або низки послідовних процесів, кожен з яких (або їх група) становить окремі самостійні переділи.

Попередільний метод характерний:

— для масових виробництв, у яких готова продукція виробляється шляхом обробки початкової сировини (заготовок) на декількох етапах (переділах, процесах), що йдуть послідовно один за одним. При цьому частина продукції проходить усі передбачені етапи та реалізується як кінцевий продукт переробки, тоді як інші частини можуть пройти тільки ту чи іншу кількість початкових етапів і будуть реалізовані як проміжні продукти;

— для виробництва більш-менш однорідної продукції;

— у разі нетривалого технологічного циклу;

— за умови, що весь процес виробництва може бути розбитий на операції, які постійно повторюються.

Цей метод можуть застосовувати також у виробництвах з комплексним використанням сировини.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво часто використовують у нафтопереробній, хімічній, металургійній, текстильній, цементній, лакофарбній, харчовій, борошномельній, целюлозно-паперовій, скляній промисловості.

У таких виробництвах процес випуску готової продукції складається переважно з декількох послідовних технологічно закінчених переділів. У них зазвичай обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не лише готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково (іноді в значних розмірах) реалізовані на сторону як готова продукція.

Об’єктом обліку та калькулювання можуть бути як окремі види, так і групи продукції, які об’єднують за принципом однорідності сировини, виготовлення на одному й тому ж обладнанні, складності виробництва та обробки тощо. При цьому витрати можуть обліковувати за цехами (переділами, фазами, стадіями) загалом, а собівартість окремих видів продукції, включених до калькуляційних груп, обчислювати за допомогою економічно обґрунтованих методів.

Перелік переділів, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, та калькуляційні групи продукції підприємство встановлює самостійно. Роблять це на основі технологічного процесу і виходячи з можливостей планування, обліку та калькулювання собівартості продукції кожного переділу та оцінки НЗВ.

Різновидом попередільного методу є однопередільний (простий) метод обліку витрат і калькулювання собівартості. Його застосовують у масових виробництвах добувної промисловості (вуглевидобувній, нафтовидобувній тощо), в окремих виробництвах хімічної промисловості, у виробництвах, що випускають однорідну продукцію чи послуги (пару, стиснене повітря, електроенергію, кисень тощо), де залишки НЗВ незначні або відсутні зовсім, а виготовлення продукції відбувається в одному технологічному процесі.

У такому разі об’єктом обліку витрат є один переділ, усередині якого витрати групують за процесами, стадіями або іншими елементами технологічного процесу. У зв’язку із цим може застосовуватися такий підвид однопередільного методу, як попроцесний метод обліку витрат. При цьому методі об’єктом обліку є окремий процес як складова частина всього процесу виробництва.

Попроцесний метод обліку собівартості застосовують підприємства, які масово виробляють одноманітну продукцію або мають безперервний виробничий цикл, де розумніше вести облік витрат, співвіднесених з продукцією, виробленою за певний період часу, ніж намагатися співвіднести їх з окремими видами продукції або замовленнями підприємства. Застосовувати попроцесне калькулювання бажано, якщо підприємство виготовляє продукцію одного типу і вона просувається від однієї технологічної ділянки до іншої безперервним потоком.

При попроцесному методі прямі та непрямі витрати обліковують за статтями калькуляції на весь випуск продукції. У свою чергу, диференціацію витрат здійснюють за кожним технологічним процесом (фазою), за цехами та дільницями (службами) та іншими центрами їх виникнення.

При застосуванні попроцесного методу враховуйте такі особливості:

— групування виробничих витрат здійснюють за окремими підрозділами або дільницями безвідносно до окремих замовлень;

— списання витрат здійснюють за календарний період (тиждень або місяць), а не за час, необхідний для закінчення окремого замовлення;

— до рахунку 23 «Виробництво» відкривають декілька аналітичних субрахунків. При цьому вводять стільки аналітичних субрахунків, скільки існує цехів (дільниць) або стадій процесу вироб- ництва.

Порядок обліку

При попередільному методі обліку витрати на виробництво продукції обліковують за цехами (переділами, фазами, стадіями) та статтями витрат. Роблять це таким чином:

прямі витрати відображають у поточному обліку за переділами або стадіями виробництва, а не за видами продукції (навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів). Усередині кожного переділу прямі витрати обліковують за видами напівфабрикатів або готових виробів або за групами однорідної продукції;

витрати з утримання та експлуатації устаткування обліковують за переділами, а всередині переділу розподіляють за видами (групами) продукції в порядку, встановленому на підприємстві;

загальновиробничі витрати обліковують відповідно за цехами і підприємством загалом. Їх розподіляють між напівфабрикатами та готовими виробами за обраним на підприємстві методом.

Калькуляції собівартості продукції (напівфабрикатів) при попередільному методі складаються відповідно до даних, отриманих за переділами. Собівартість продукції кожного наступного переділу складається із собівартості напівфабрикатів, отриманих з попереднього переділу, і витрат на їх обробку. Тобто витрати, обліковані за першим переділом, включаються до собівартості другого. У другому переділі підсумовуються витрати першого та другого переділів і передаються до наступного (третього) переділу й так аж до останнього переділу, у результаті здійснення якого виходить готова продукція.

Калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції

Фактичну собівартість одиниці продукції переділу визначають щомісячно шляхом ділення накопиченої за період часу або за час виконання процесу (переділу) суми витрат на кількість одиниць продукції, виготовленої за цей період часу або на цьому процесі (переділі).

При попроцесному методі обліку витрат на виробництво загальну собівартість продукції визначають як суму загальної величини витрат попередніх підрозділів і витрат наступного підрозділу. При цьому виробничу собівартість одиниці продукції розраховують діленням загальної суми виробничих витрат за певний проміжок часу на кількість одиниць готової продукції, вироблених за цей же проміжок часу.

На кожному переділі можуть бути залишки НЗВ. Як визначити їх вартість?

До обсягу НЗВ необхідно включити суму витрат за закінченими переділами, що належить до продукції, для якої пройдені переділи не є повним виробничим циклом. Для цього необхідно здійснювати відокремлене калькулювання проміжних продуктів. У витратах наступних переділів витрату напівфабрикатів відображають за комплексною статтею «Напівфабрикати власного виробництва».

Калькулювання собівартості окремих видів продукції в умовах однопередільного методу також залежить від наявності перехідних залишків НЗВ. У тих однопередільних виробництвах, де за умовами технологічного процесу є перехідні залишки НЗВ, виникає необхідність їх обліку та розподілу всіх виробничих витрат між випуском готової продукції та НЗВ.

Якщо ж залишків НЗВ немає, то відпадає необхідність розподіляти витрати між випуском готової продукції та НЗВ, а в деяких виробництвах — також і між окремими видами продукції. Для визначення собівартості одиниці продукції в такому разі всі виробничі витрати ділять на кількість продукції, виробленої в калькуляційному періоді.

При застосуванні попередільного методу обліку виробничих витрат використовують найважливіші елементи нормативного методу, що передбачає систематичне виявлення як відхилень фактичних витрат від поточних норм, так і змін цих норм (детальніше — у підрозділі 5.2 на с. 29). У первинній документації та в оперативній звітності при цьому відображають (за зміну, добу, декаду тощо) не лише фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива та енергії, але й витрату їх за нормами або укрупненими нормативами (рецептурами тощо).

висновки

  • Існують 3 основні методи обліку витрат і калькулювання собівартості: нормативний, позамовний та попередільний.
  • Фактичні витрати за нормативним методом на всіх підприємствах обліковують окремо в частині витрат за нормами та відхилень від норм.
  • Позамовний метод використовують на підприємствах, які виробляють екземпляри, що не повторюються, є одиничними, або невеликі партії виробів одного виду, а також при виготовленні виробу, що є унікальним або виконується за спеціальним замовленням.
  • Об’єктом калькулювання при застосуванні попередільного методу є переділ, а всередині переділу — певні види продукції, об’єднані в калькуляційні групи.
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі