Способи калькулювання собівартості одиниці продукції

Усього Методрекомендації № 373 виділяють 7 способів обчислення собівартості об’єкта калькулювання та одиниці продукції. Вони наведені на рис. 6.1.

Розглянемо кожен зі способів детально.

1. Спосіб прямого розрахунку. Цей спосіб застосовують у тому випадку, коли об’єкти обліку витрат збігаються з об’єктом калькулювання. Його суть полягає в тому, що собівартість продукції загалом визначають на основі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці розраховують шляхом ділення загальної величини витрат за цією продукцією на її кількість.

Спосіб прямого розрахунку найпростіший і водночас найбільш достовірний. Його доречно застосовувати у виробництвах, де випускають вироби одного виду або декілька виробів, якщо технічно можливо вести облік витрат за кожним видом виробів окремо.

2. Нормативний спосіб. Цей спосіб є складовою частиною нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (про нього ми говорили в підрозділі 5.2 на с. 29). Тому, щоб мати можливість його застосовувати, на підприємстві необхідно:

1) затвердити норми та нормативи;

2) скласти калькуляцію нормативної собівартості одиниці продукції;

3) вести достовірне документування та облік відхилень від чинних норм та нормативів.

Порядок калькулювання собівартості одиниці продукції залежить від того, яким чином підприємство обліковує витрати на виробництво: за одним видом продукції чи за групами однорідних виробів.

Якщо підприємство здійснює облік витрат за одним видом продукції, то собівартість одиниці розраховують як суму її нормативної собівартості та результату від ділення виявлених відхилень від норм та змін норм на кількість виготовлених виробів. У вигляді формули розрахунок собівартості одиниці продукції виглядає так:

де СФ_од — фактична собівартість одиниці продукції;

СН_од — нормативна собівартість одиниці продукції;

ВН — величина відхилень від чинних норм;

ЗН — величина змін чинних норм;

К — кількість виготовлених виробів.

Якщо ж облік витрат на виробництво ведуть за групами однорідних виробів, то для складання звітної калькуляції одиниці продукції розраховують індекси відхилень від норм і змін норм. Їх обчислюють у зведеній відомості як відношення загальної суми відхилень і змін за групою однорідних виробів до їх нормативної собівартості за кожною статтею калькуляції. Фактичну собівартість одиниці продукції, у свою чергу, визначають шляхом додавання до її нормативної собівартості відхилень від норм і змін норм, визначених відповідно до розрахованих індексів.

Індексний розподіл відхилень від норм і змін норм є правомірним, оскільки індекси мають однаковий стосунок до всіх виробів, що входять до однорідної групи.

3. Спосіб підсумовування витрат. При використанні цього способу фактичну собівартість об’єкта калькулювання або одиниці продукції визначають шляхом підсумовування витрат за окремими частинами виробу або процесами технологічного циклу його виготовлення в розрізі калькуляційних статей і ділення отриманих сум на фактичну кількість випущеної продукції.

Цей спосіб є пріоритетним для виробництв, де облік витрат і калькулювання собівартості продукції ведуть попередільним (попроцесним) методом (див. підрозділ 5.4 на с. 34).

4. Коефіцієнтний спосіб. Цей спосіб застосовують у разі одночасного виробництва декількох видів виробів, пряме віднесення витрат на які неможливе. Найраціональніше його використовувати у виробництвах пов’язаних продуктів, коли в одному технологічному циклі одночасно отримують декілька видів продукції, і при цьому супутня продукція відсутня.

Коефіцієнтним способом розраховують, наприклад, собівартість окремих марок чавуну, сталі, видів прокату в металургійній промисловості, деяких продуктів та фракцій коксу в коксохімічній промисловості, продукції в харчовій і хімічній промисловості.

Зведений облік витрат при коефіцієнтному способі організовують за групою однорідних виробів, а витрати всередині груп розподіляють на окремі види продуктів за допомогою економічно обґрунтованих коефіцієнтів.

Розрахунки за цим способом зводяться до того, що всі продукти відповідно до коефіцієнтів розподілу переводять в умовні одиниці, після чого визначають їх собівартість, а потім калькулюють собівартість одиниці кожного продукту.

Коефіцієнт розподілу можна визначити декількома способами, а саме виходячи з:

— норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини;

— питомої ваги корисної речовини;

— співвідношення витрат на обробку;

— фізико-хімічних властивостей отриманої продукції.

Який із цих варіантів найбільш прийнятний і сприятиме достовірному розподілу витрат між продуктами, кожне підприємство вирішує самостійно.

Майте на увазі: коефіцієнти розподілу витрат для кожного виду продуктів розраховують щодо базового продукту.

Наведемо приклад визначення коефіцієнта виходячи з фізико-хімічних властивостей отриманих продуктів, наприклад, температури кипіння:

* Коефіцієнт розподілу витрат базового продукту дорівнює 1.

Зверніть увагу: достовірність калькулювання за цим способом залежить насамперед від достовірності співвідношення окремих коефіцієнтів.

5. Пропорційний спосіб. Цей спосіб підійде як для комплексних, так і для спеціалізованих виробництв, у яких виготовляють одночасно декілька видів продукції.

При пропорційному способі собівартість сукупного випуску розподіляють між видами продукції пропорційно якійсь обраній базі розподілу, а собівартість одиниці продукції розраховують за кожним видом прямим способом.

Витрати можуть розподілятися пропорційно плановій або нормативній собівартості, рідше — пропорційно оптовим цінам, фізичній вазі, основній заробітній платі виробничих робітників, верстато-годинам тощо. При цьому визначають відповідні індекси. Наприклад, індекс розподілу пропорційно фізичній вазі кожного окремого продукту в загальному випуску розраховують так:

Собівартість одиниці продукції при цьому способі калькулювання можна визначати загалом за продуктом або з обчисленням витрат за кожною статтею калькуляції.

6. Спосіб виключення витрат на супутню продукцію. В основі цього способу лежить поділ продуктів, що отримуються в комплексному виробництві**, на основні та супутні. Щоб визначити собівартість основної продукції, на супутні продукти калькуляцію не складають, а витрати за цими продуктами за заздалегідь установленими розрахунковими цінами виключають із загальних витрат.

** Комплексним вважають виробництво, у якому в єдиному технологічному процесі (у єдиному агрегаті — печі, реакторі) з одного виду сировини одночасно виготовляють декілька видів продукції, що мають різну споживну цінність, а отже, і різні ціни.

Спосіб виключення витрат на супутню продукцію поширений у виробництвах, де один продукт є чітко вираженим основним, а всі інші — супутніми, що мають незначну питому вагу. Це часто трапляється в хімічній, нафтопереробній, харчовій промисловості, чорній і кольоровій металургії тощо.

При калькулюванні продуктів, отриманих у комплексних виробництвах, вартість супутньої продукції виключають з підсумкової собівартості виробництва всього комплексу продуктів, а величину витрат, що залишилася після цього, вважають витратами на основний (цільовий) продукт.

При застосуванні цього способу виробничу собівартість основного продукту визначають таким чином:

Зверніть увагу: цей спосіб доцільно застосовувати в тих випадках, коли можна чітко визначити основну та супутню продукцію і коли вартість супутньої продукції щодо загальної суми витрат незначна.

Нагадаємо, що відповідно до п. 11 П(С)БО 16 вартість супутньої продукції визначають за:

1) справедливою вартістю — при її реалізації на сторону;

2) ціною можливого використання — при її використанні на підприємстві.

Детальніше про оцінку супутньої продукції див. у підрозділі 4.3 на с. 20.

Якщо питома вага супутньої продукції в загальній сумі витрат велика, слід використовувати коефіцієнтний або пропорційний спосіб.

7. Комбінований спосіб. Цей спосіб є комбінацією декількох інших способів, розглянутих вище. Його застосовують у випадках, коли використання кожного з таких способів окремо неможливе або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості.

Комбінований спосіб доречно застосовувати у виробництвах, де виготовляють декілька видів основної та супутньої продукції.

Виробничу собівартість певного виду продукції при використанні цього способу розраховують за таким алгоритмом:

1) визначають вартість супутньої продукції в порядку, передбаченому в способі виключення витрат (див. вище);

2) визначають загальну суму витрат на основну продукцію шляхом зменшення загальної виробничої собівартості процесу на вартість супутньої продукції;

3) розподіляють виробничу собівартість між основними видами продукції з використанням економічно обґрунтованих індексів, порядок установлення яких передбачений у пропорційному способі розподілу витрат (див. с. 39):

Ви ознайомилися з можливими способами калькулювання собівартості одиниці продукції. Тепер оберіть з них той, який найбільше відповідає специфіці виробничого процесу вашого підприємства, і використовуйте його при калькулюванні собівартості. Але зауважте: обраний спосіб розподілу витрат має бути постійним.