Облік витрат допоміжних виробництв

9.1. Організація обліку витрат допоміжних виробництв

Допоміжні виробництва — це служби, діяльність яких потрібна для здійснення нормального виробничого процесу на підприємстві. По суті, допоміжне виробництво призначене для забезпечення безперебійного функціонування основного виробництва.

До допоміжних виробництв, наприклад, належать: енергетичне, транспортне, ремонтне господарство, цехи з виготовлення інструментів, штампів, запасних частин, холодильне господарство тощо.

Якщо допоміжне виробництво невелике і витрати незначні, то їх можна обліковувати безпосередньо у складі відповідних накладних (загальновиробничих) витрат основного виробництва.

Наприклад, ремонт верстатів здійснюється не всередині основного цеху, а силами ремонтного цеху, доставка матеріалів здійснюється не сторонньою транспортною компанією, а власним автогосподарством тощо. При цьому виникає необхідність розраховувати собівартість одиниці обсягу робіт допоміжних виробництв.

У цілому допоміжні виробництва схожі на загальновиробничі служби, оскільки вони націлені на діяльність, необхідну для обслуговування основного виробництва. Але є тут і особливості, викликані специфікою роботи таких підрозділів.

Витрати на випуск продукції, виконання робіт і надання послуг допоміжного виробництва розподіляють, і (залежно від функціонального призначення витрат) вони можуть бути віднесені:

— прямо у собівартість відповідних видів продукції (робіт, послуг) основного виробництва;

— до складу загальновиробничих витрат;

— до адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності.

Такий розподіл здійснюється не пропорційно якійсь умовній базі (як це робиться для загальновиробничих витрат), а прямим рахунком, тобто множенням натурального обсягу спожитих ресурсів на собівартість цих ресурсів.

Що стосується організації обліку витрат допоміжного виробництва, то тут необхідно дотримуватися такого порядку:

1. Встановити:

— перелік допоміжного, підсобного та інших видів виробництв, за якими ведуть роздільний облік витрат;

— перелік статей обліку витрат і склад витрат, що включаються до кожної статті за кожним виробництвом;

— способи включення витрат допоміжного виробництва у витрати основного виробництва підприємства.

2. Обрати об’єкти калькулювання і методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції в кожному із цехів (детально про ці методи див. у розділі 5 на с. 28). При цьому пам’ятайте: в різних виробництвах можуть застосовуватися різні методи.

3. Щомісячно визначати собівартість продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв. Для цього необхідно знати обсяг виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у кількісному вимірі в цілому і за напрямами, а також загальні вартісні витрати на їх випуск.

Так, у паросилових, компресорних, енергетичних та інших подібних цехах обсяг виробленої та відпущеної продукції визначають за показниками лічильників, а в разі їх відсутності — на основі технічних розрахунків. Обсяг виконаних робіт ремонтно-механічного цеху визначають за даними актів приймання робіт, а транспортного — за даними маси вантажу і відстані перевезень. Кількість продукції, виготовленої інструментальним цехом, установлюють за накладними, якими оформляють надходження інструментів та пристосувань на склад.

А саме:

— матеріали (за вирахуванням зворотних відходів);

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата виробничих робітників;

— додаткова заробітна плата виробничих робітників;

— відрахування на соціальне страхування;

— загальновиробничі витрати.

Підприємство на власний розсуд може вносити зміни до цього переліку з урахуванням особливостей технології й організації допоміжних виробництв і питомої ваги витрат у собівартості продукції. При цьому номенклатура статей калькулювання та організація аналітичного обліку витрат залежить від виду економічної діяльності.

Відпуск продукції (робіт, послуг) допоміжними виробництвами іншим підрозділам підприємства здійснюють за фактичною виробничою собівартістю.

9.2. Особливості калькулювання собівартості в різних допоміжних виробництвах

Залежно від технології виробництва і складу продукції (робіт, послуг) допоміжні виробництва підрозділяють на дві основні групи:

1) ті, які виробляють однорідну продукцію, роботи, послуги (енергетичні, транспортні тощо);

2) ті, які виробляють різнорідну продукцію, виконують різні роботи і надають різні послуги (ремонтні, інструментальні, деревообробні, тарні цехи).

До першої групи належать допоміжні виробництва, що виробляють один вид продукції або надають один вид послуг.

Зверніть увагу: цикл виробництва тут короткий і незавершене виробництво (НЗВ) відсутнє, оскільки вся продукція щомісячно повністю розподіляється між споживачами (детальніше див. підрозділ 9.3 на с. 86).

Якщо ж у допоміжних цехах виробляють різнорідну продукцію, то облік витрат ведуть за видами продукції або окремими роботами, а всередині них — за статтями витрат. Характерна особливість таких допоміжних структурних підрозділів — наявність НЗВ.

Залежно від відмінностей в організації та технології допоміжного виробництва, а також від характеру продукції, що виготовляється (робіт, що виконуються, послуг, які надаються), в допоміжних виробництвах застосовуються різні методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Наведемо приклад такої залежності в табл. 9.1 на с. 83.

Таблиця 9.1. Методи обліку витрат у допоміжних виробництвах

Давайте розглянемо основні особливості калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів у розрізі їх видів.

Енергетичні виробництва

Енергетичні виробництва — це парові котельні, електростанції, компресорні, станції водопостачання, кисневі й газорозподільні станції та ін. Енергетичне господарство забезпечує безперебійне постачання основних цехів та інших підрозділів підприємства електроенергією, парою, стисненим повітрям, водою та іншими видами енергії.

Собівартість різних видів енергії калькулюється з урахуванням таких виробничих особливостей, спільних для більшості енергетичних цехів і продукції, що виробляється ними:

— на виробництві поєднуються переробка і розподіл енергії, що отримується зі сторони, з власним виробленням енергії;

— істотну частину витрат енергетичних цехів становлять витрати на утримання й експлуатацію відповідних заводських комунікацій (мереж), по яких цей вид енергії підводиться до заводських споживачів;

— частина виробленої окремими цехами енергії використовується всередині цеху для власних виробничих потреб.

У зв’язку з цим у витрати енергетичних цехів включають, разом з витратами на власне вироблення енергії, витрати на її трансформацію і транспортування по енергетичних комунікаціях. При цьому витрати на утримання й експлуатацію заводських енергетичних комунікацій (мереж) відносять на собівартість відповідного виду енергії.

Що стосується придбаної енергії, то її вартість також може бути включена у витрати енергетичного цеху. Проте не виключається й інший варіант, коли вартість покупної енергії безпосередньо розподіляють між споживачами. Зрозуміло, що в такій ситуації у витрати енергетичного цеху вона не потрапить (за винятком енергії, спожитої самим цехом).

В енергетичних цехах зазвичай НЗВ немає. Про що це говорить? Передусім, про те, що собівартість продукції енергетичного цеху дорівнює виробничим витратам за звітний період. У свою чергу, собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх витрат на кількість виробленої продукції.

При частковому споживанні енергетичним цехом частини енергії, що виробляється, собівартість її одиниці визначається як відношення виробничих витрат і обсягу енергії, що відпускається іншим цехам, тобто за вирахуванням внутрішнього споживання (див. приклад 9.1 на с. 86).

Якщо такі відсутні, розподіл відпущеної енергії між споживачами здійснюється на підставі технічного розрахунку.

Одиницями калькулювання в енергетичних цехах є:

— при виробництві електроенергії та трансформуванні — 1000 кВт·год;

— при виробництві пари і тепла — 1 тонна нормальної пари або 1 Мкал тепла;

— при виробництві стисненого повітря — 1000 нормальних куб. м (коли тиск дорівнює атмосферному);

— при виробництві генераторного газу — 1000 куб. м сухого газу стандартної калорійності;

— при виробництві кисню — 1000 куб. м газоподібного кисню;

— при виробництві води — 1000 куб. м;

— при виробництві карбіду — 1 тонна стандартного карбіду.

Ремонтне господарство

До ремонтних цехів підприємств належать ремонтно-механічний, ремонтно-енергетичний, ремонтно-будівельний тощо.

Ремонтне господарство проводить планово-запобіжні ремонти, модернізацію, дообладнання, реконструкцію, профілактичне обслуговування устаткування в цілях попередження передчасного зносу й аварій, а також ремонт будівель і споруд.

Основні завдання ремонтних цехів:

— підтримка в робочому стані виробничого устаткування, будівель і споруд;

— збільшення тривалості роботи обладнання;

— підвищення якості ремонту і зменшення витрат на нього.

У зв’язку з тим, що ремонтні цехи підприємств виконують найрізноманітніші роботи (ремонти устаткування, будівель і споруд, виробництво запасних частин, виготовлення нестандартного устаткування тощо), аналітичний облік витрат цих цехів має бути диференційованим, а саме:

— облік витрат на виробництво запасних частин ведуть (залежно від масовості їх виготовлення) або за окремими найменуваннями, або за групами однорідних виробів;

— для обліку витрат на ремонти та модернізацію обладнання відкривають індивідуальні замовлення на кожен об’єкт, що ремонтується (модернізується);

— для обліку витрат на дрібні роботи з поточного ремонту застосовують постійно діючі (річні) замовлення, що відкриваються на кожного замовника. При цьому на підприємстві має бути розроблена і затверджена номенклатура видів робіт дрібного ремонту, витрати за якими можуть обліковуватися за річними замовленнями.

Фактичну виробничу собівартість виконаних ремонтними цехами робіт визначають за замовленнями, повністю закінченими у звітному місяці. Підставою для закриття разових замовлень є накладні на вироби, здані на склад, або акти, що підтверджують виконання ремонтних робіт.

Фактичні витрати за річними замовленнями списуються на виробництво щомісячно незалежно від строку їх закінчення згідно з напрямом і призначенням виконаних робіт.

Інструментальний цех

Інструментальний підрозділ (цех), зазвичай, створюється на підприємствах машинобудування. Такі підрозділи займаються виготовленням як звичайного, так і спеціального технологічного оснащення: спеціального різального та вимірювального інструменту, спеціальних пристосувань, штампів, прес-форм, моделей. Разом з виготовленням інструментального оснащення для поточних потреб виробництва на інструментальні цехи покладається виробництво цього оснащення для освоєння нових видів продукції та вдосконалення технологічного процесу. Крім того, інструментальний цех може проводити ремонт і відновлення інструментів, які були у використанні.

Звичайний інструмент зараховується до складу запасів за фактичною виробничою собівартістю на ті ж рахунки обліку, які використовуються для покупного інструменту.

А ось спеціальні інструменти й обладнання є напівфабрикатами власного виробництва, виробнича собівартість яких включається до складу виробничої собівартості цеху — замовника таких спецінструментів у розрізі замовлень, для яких призначається такий інструмент.

Виробництво в інструментальних цехах зазвичай дрібносерійне. Інструменти виготовляють невеликими партіями, виробництво яких протягом року може повторюватися. Крім того, інструментальні цехи виготовляють окремі види оснащення в одиничній кількості (штампи, пристосування тощо).

До початку виробничого процесу розробляють технологію виготовлення інструменту, норми витрат матеріалів, заробітної плати тощо, які закладають у планові калькуляції.

Облік витрат в інструментальних цехах здійснюють:

— на спеціальне оснащення — позамовним методом на підставі попередньо складених кошторисів;

— на звичайний інструмент — нормативним (позамовним з елементами нормативного) методом.

В умовах виробництва інструменту широкої номенклатури калькулюється собівартість не кожного типорозміру, а окремих груп інструментів.

Транспортна служба (цех)

Зазначена служба надає іншим підрозділам підприємства різні види транспортних послуг. Це можуть бути, зокрема, послуги з:

— перевезення деталей усередині цехів та між ними;

— перевезення матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів усередині складів та зі складів до цехів;

— вивезення і доставки заготовок;

— перевезення інструменту, штампів, пристосувань тощо.

Облік і визначення собівартості робіт і послуг транспортних цехів здійснюються окремо для кожного виду транспорту:

— залізничного (електровози, паровози, мотовози тощо);

— безрейкового (автомобілі, трактори, електрокари тощо);

— водного (буксири, баржі тощо);

— гужового та ін.

На підприємстві декілька видів транспорту об’єднані в один цех? Тоді витрати на утримання й експлуатацію устаткування, спільного для всіх видів транспорту, і загальновиробничі витрати розподіляють за видами робіт і послуг пропорційно сумам основної заробітної плати виробничих робітників транспортного цеху.

Об’єкт калькулювання визначають виходячи з особливостей і характеру виконаних робіт:

— для перевезень вантажним автотранспортом підприємства — 1 тонно-кілометр (для підприємств з незначним вантажообігом і обмеженою дальністю перевезень калькуляційною одиницею може слугувати 1 тонна перевезеного вантажу без урахування відстані перевезення);

— для обмеженої дальності перевезень — 1 машино-година;

— для спеціальних машин (автокарів, автонавантажувачів, автокранів) — 1 машино-година;

— для вантажних перевезень залізничним транспортом підприємства — 1 тонна перевезеного вантажу.

Собівартість одиниці робіт і послуг визначається як відношення загальної суми виробничих витрат на утримання й експлуатацію кожного виду транспорту та під’їзних шляхів з усіма їх спорудами і кількості наданих послуг окремо за кожним об’єктом калькулювання транспортного господарства.

Тарна дільниця

Тарне господарство (цех, дільниця) забезпечує виготовлення тари для пакування готової продукції, виробленої на підприємстві, а також проведення ремонту зворотної тари. Витрати на виробництво тари обліковують за її видами (бочкова, ящикова, картонна тощо).

Для визначення собівартості тари одного виду, але різних розмірів, спочатку здійснюється її переведення в умовну тару. При цьому один розмір береться за базовий, а всі інші за допомогою відповідних коефіцієнтів переводяться в умовні (коефіцієнт базового розміру дорівнює 1).

Собівартість умовної одиниці тари визначають як відношення загальної суми витрат за цим видом тари до загальної кількості переведених умовних одиниць. Потім шляхом множення визначеної собівартості умовної одиниці тари окремого виду на коефіцієнти переведення тари різних розмірів в умовну визначають виробничу собівартість одиниці тари кожного розміру окремого виду.

Витрати на ремонт тари обліковують окремо від витрат на виробництво нової тари.

Очисні споруди

Очисні споруди використовуються підприємствами для очищення стічних вод і викидів в атмосферу.

Витрати на утримання таких очисних споруд за вирахуванням вартості здобутих при цьому продуктів розподіляють між окремими виробництвами, що користуються послугами очисних споруд, виходячи із загального обсягу знешкоджених стічних вод, викидів, а також ступеня їх забруднення.

Сушильний цех

У складі допоміжного виробництва в меблевих та інших деревообробних виробництвах можуть обліковуватися витрати на експлуатацію й утримання сушильного цеху. Цей цех надає послуги основному виробництву зі штучного сушіння лісоматеріалів до стану технологічної вологості.

Витрати сушильного цеху, як і інших допоміжних цехів, формують за скороченою номенклатурою статей калькуляції і розподіляють між продукцією основного виробництва пропорційно нормативним витратам на сушіння.

При цьому до складу прямих витрат відносять заробітну плату та відрахування на соціальні заходи виробничих робітників, а також вартість спожитої енергії: теплової — для калориферів і електричної — для вентиляторів при примусовій циркуляції повітря. Вартість пиломатеріалів, що підлягають сушінню, до калькуляції не входить.

При природному сушінні до складу прямих витрат відносять заробітну плату з відрахуваннями на соціальні заходи робітників, зайнятих штабелюванням і перекладанням пиломатеріалів.

Якщо сушильна дільниця працює у складі деревообробного цеху, він є частиною основного виробництва, а не допоміжного. При цьому витрати із сушіння деревини включають у виробничу собівартість основної продукції, для якої таке сушіння проводиться.

9.3. Вплив однорідності продукції, що випускається, на розрахунок собівартості

У допоміжних виробництвах, що випускають однорідну продукцію, витрати обліковують тільки за калькуляційними статтями.

При цьому із загальної кількості продукції (кожного виду) виключають спожиту протягом місяця продукцію на власні потреби.

Таким чином, у цьому випадку застосовують однопередільний (простий) метод калькулювання. Цей метод обліку витрат і калькулювання собівартості може використовуватися, наприклад, в енергетичних цехах.

При цьому враховуйте, що в енергетичних цехах промислових підприємств є зазвичай декілька дільниць (відділень), які виробляють певний вид енергії. Облік витрат ведуть окремо за кожною з таких дільниць. Витрати на утримання заводських енергетичних комунікацій (мереж) відносять на собівартість відповідного виду енергії.

Вартість послуг допоміжних цехів, виконаних для інших підрозділів підприємства, має бути відповідним чином розподілена. Розподіл послуг допоміжних виробництв здійснюють на підставі обраної бази. Наведемо приклад такого розподілу.

Приклад 9.1. Витрати на утримання електропідстанції становили за місяць 60200 грн. Базою розподілу в цьому випадку є кількість спожитої цехами електроенергії, яка була отримана від сторонніх організацій.

Всього за місяць отримано електроенергії 1495 тис. кВт·год. Спожито на потреби самої електропідстанції 95 тис. кВт·год. Собівартість передачі 1 тис. кВт·год електроенергії становить: 60200 : (1495 - 95) = 43 (грн.).

Інформація про кількість електроенергії, спожитої для потреб основного виробництва та інших допоміжних цехів, представлена в табл. 9.2 на с. 87.

Таблиця 9.2. Інформація про кількість спожитої електроенергії

Розподілені витрати допоміжних виробництв групуються у відомостях за споживачами продукції. Приклад складання такої відомості наведемо в табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Відомість розподілу витрат допоміжних виробництв за споживачами

За даними відомості розподілу здійснюють записи на рахунках бухгалтерського обліку зі списання витрат допоміжних виробництв:

Дт 231 — Кт 232 в сумі 425500 грн.;

Дт 91 — Кт 232 в сумі 148600 грн.;

Дт 92 — Кт 232 в сумі 20050 грн.

Якщо в допоміжних цехах виробляють різнорідну продукцію (виконують різні роботи), то облік витрат ведуть за видами продукції або окремим роботами, а всередині них — за статтями витрат.

Так, у ремонтно-механічних цехах облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції зазвичай здійснюють позамовним методом у розрізі замовлень за статтями витрат. Замовлення відкривають на кожен об’єкт, що ремонтується. При цьому методі обліку собівартістю продукції (робіт) є сума витрат, що врахована за замовленням.

На ряді підприємств в обліку капітального ремонту обладнання успішно застосовують принципи нормативного методу, оскільки велика кількість замовлень на ремонти не завжди забезпечує правильність віднесення на кожен з них витрат на матеріали і заробітну плату.

Нормативну собівартість ремонту механічного устаткування (металорізального, підйомно-транспортного та ін.) установлюють на одиницю ремонтної складності, а енергетичного — на відповідні об’єкти ремонту (електрообладнання верстатів, кранів тощо). Відхилення фактичної собівартості ремонту від нормативної відносять тільки на закінчені об’єкти, а НЗВ оцінюють за нормативною собівартістю.

Фактичні витрати за місяць за річним замовленням на виконання ремонтних робіт щомісячно списують на витрати цеху-замовника (навіть якщо роботи повністю не завершені).

Облік витрат на виробництво в інструментальних цехах організовується за позамовним або нормативним методом. Окремі замовлення відкривають або на кожну партію інструменту та пристосувань, або на серію інструменту, що виготовляється.

Зведений облік витрат на виробництво в інструментальних цехах ведуть за групами однорідних виробів і статтями витрат з поділом на витрати за нормами і відхиленнями від норм. Фактичну собівартість обчислюють шляхом множення планової (нормативної) собівартості на коефіцієнт (індекс) відхилень, установлений за групами виробів і статтями витрат.

9.4. Облік витрат допоміжних виробництв при взаємному обслуговуванні

Особливістю допоміжних виробництв є наявність зустрічних послуг, що надаються допоміжними цехами один одному. Так, транспортний цех надає послуги з перевезень усім цехам допоміжних виробництв, а сам користується послугами і продукцією ремонтно-механічного, енергетичного та інших цехів.

Взаємне обслуговування цехів допоміжних виробництв ускладнює процес обчислення собівартості їх продукції, робіт і послуг. У цих випадках загальні витрати та собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) того чи іншого цеху можна визначити тоді, коли буде попередньо визначена собівартість взаємних послуг. Наприклад, при взаємозв’язку «транспортний цех — ремонтний цех» для обчислення собівартості робіт ремонтного цеху необхідно знати собівартість послуг з транспортування, а для визначення собівартості транспортних послуг — собівартість виконаних робіт ремонтного цеху.

При цьому можливе застосування таких методів проведення калькулювання:

1) методу послідовного розподілу;

2) методу одночасного розподілу.

Якщо використовується метод послідовного розподілу, калькулювання витрат розпочинають з тих цехів, які менше всього споживають послуги інших основних і допоміжних виробництв, а потім калькулюють витрати цехів, що споживають витрати цих (вже «прокалькульованих») цехів.

При використанні методу одночасного розподілу виникає необхідність складання і вирішення систем рівнянь з двома невідомими. Враховуючи складність такого роду розрахунків,

Існує декілька варіантів застосування планових показників при формуванні витрат допоміжних цехів. Припустимо, транспортний і ремонтний цехи надають один одному послуги. У цьому випадку планові показники можуть установлюватися одним із таких способів:

1. Установлення планової (нормативної) вартості послуг, що надаються цехом. Тобто до складу загальновиробничих витрат, наприклад, ремонтного цеху, включається планова собівартість послуг транспортного цеху.

2. Установлення планової (нормативної) собівартості одиниці послуг, що надаються. У цьому випадку вартість послуг, що надаються транспортним цехом ремонтному, визначатиметься виходячи з фактичної кількості та планової (нормативної) собівартості.

3. Установлення планового відсотка (або планової суми) загальновиробничих витрат за цехом, який надає послугу. Тобто вартість послуг транспортного цеху формується виходячи з фактичної суми прямих витрат і планової суми загальновиробничих витрат.

Розрахунок витрат допоміжних виробництв при взаємному обслуговуванні способом установлення планової собівартості одиниці послуг, що надаються, покажемо на прикладі.

Приклад 9.2. Фактичні витрати ремонтно-механічного цеху (без вартості послуг транспортного цеху) у звітному періоді становили 201200 грн., витрати транспортного цеху (без вартості послуг ремонтно-механічного цеху) за цей же період — 253800 грн.

Здійснено роботи ремонтно-механічним цехом — 9200 ремонто-годин, у тому числі 200 ремонто-годин для транспортного цеху.

Виконано робіт транспортним цехом в обсязі 12850 машино-годин, з них для ремонтно-механічного цеху — 60 машино-годин. Планова собівартість 1 машино-години становить 20 грн.

Визначення і списання собівартості робіт зі взаємного обслуговування виробництв здійснюємо в такому порядку:

1. Списуємо вартість послуг транспортного цеху, виконаних для ремонтно-механічного цеху, за плановою собівартістю в сумі 1200 грн. (60 машино-годин х 20 грн.).

2. Визначаємо загальну фактичну собівартість ремонтних робіт у сумі 202400 грн. (201200 грн. + + 1200 грн.). Виходячи із цього фактична собівартість 1 ремонто-години дорівнює 22,00 грн. (202400 грн. : 9200 ремонто-годин).

3. Списуємо за фактичною собівартістю вартість ремонтних робіт, відпущених:

а) транспортному цеху — 4400 грн. (22,00 грн. х х 200 ремонто-годин);

б) іншим цехам — 198000 грн. (22,00 грн. х х (9200 ремонто-годин - 200 ремонто-годин), або 202400 грн. - 4400 грн.).

4. Визначаємо і списуємо фактичну собівартість робіт, виконаних транспортним цехом для інших цехів (без ремонтно-механічного), — 257000 грн. (253800 грн. - 1200 грн. + 4400 грн.).

Таким чином, фактична собівартість 1 машино-години робіт — 20,09 грн. (257000 грн. : : (12850 машино-годин - 60 машино-годин)).

9.5. Бухоблік операцій допоміжних виробництв

Як ми вже згадували раніше, для узагальнення інформації про витрати на виробництво згідно з Інструкцією № 291 використовують рахунок 23 «Виробництво». Для обліку витрат допоміжних виробництв до цього рахунка рекомендуємо відкрити окремий субрахунок 232 «Допоміжні виробництва».

Аналітичний облік за цим субрахунком ведуть за кожним окремим допоміжним цехом (дільницею, виробництвом). Для зазначених цілей до нього відкривають субрахунки другого порядку.

У кінці місяця субрахунок 232 зазвичай закривають, а всі витрати, зібрані за дебетом, без залишку розподіляють. Дебетове сальдо (НЗВ) може залишатися тільки за субрахунками ремонтно-механічного, ремонтно-енергетичного, ремонтно-будівельного й інструментального цехів.

Окремої згадки заслуговує облік загальновиробничих витрат у допоміжних цехах.

Так, допоміжні цехи, що виробляють однорідну продукцію, обліковують загальновиробничі витрати безпосередньо на аналітичних субрахунках, що відкриваються для кожного з таких виробництв до субрахунку 232. Рахунок 91 у цьому випадку не використовується, оскільки такі витрати тут є прямими.

А ось у допоміжних виробництвах, що виробляють різнорідну продукцію, загальновиробничі витрати відображають згідно з установленою підприємством номенклатурою на рахунку 91 і в кінці місяця списують у порядку розподілу на субрахунок 232.

Відображення в бухобліку господарських операцій з формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв див. у табл. 9.4.

Таблиця 9.4. Бухоблік операцій з формування собівартості продукції допоміжних виробництв

Ну ось ми й розібралися з нюансами розрахунку та бухобліку собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв. Далі розглянемо питання обліку НЗВ.