* Постанова ВС від 15.05.2018 р. № 806/2461/17 (reyestr.court.gov.ua/Review/74028769 // «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 54, с. 18).
** Постанова ВС від 17.02.2020 р. у справі № 820/3556/17 (reyestr.court.gov.ua/Review/87656460).
Суть спору. Фізособа — власник частини виробничої будівлі (млина), звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (ППР). Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, він зазначив, що належна йому нерухомість як будівля промисловості не є об’єктом оподаткування в силу імперативних приписів п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ (далі — п.п. «є»), тож податок на нерухоме майно на неї нараховуватись не повинен, а відтак, оскаржуване ППР є протиправним.
Позиція податкових органів. Аргументуючи правомірність його прийняття, фіскали стверджували, що застосування п.п. «є» можливе не лише з урахуванням цільового призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючими документами, а й з огляду на фактичне її використання як об’єкта промисловості. На їхню думку, зазначену норму слід розуміти так, що не є об’єктом оподаткування «нерухомим» податком промислові будівлі та складські приміщення, які належать або використовуються саме промисловими підприємствами.
Отже, спірним у цій справі стало питання щодо можливості застосування п.п. «є» до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак (1) не перебуває у власності промислових підприємств та (2) не використовується у виробничому процесі промислових підприємств.
Як же суди підійшли до розгляду спору крізь призму цих двох тез? З якою із них вони погодилися, а яку спростували? Читайте далі.
Вирішення справи судом. Розгляд цієї справи судами перших двох інстанцій проходив ще у 2017 році. Тобто судді жодним чином не були обтяжені правовою позицією Верховного Суду, про яку ми згадували вище, тож беззаперечно стали на бік позивача. Мотивували свої рішення вони тим, що:
(1) п.п. «є» у розрізі основоположних принципів єдиного підходу до встановлення податків і зборів (п.п. 4.1.11 ПКУ) та нейтральності оподаткування (п.п. 4.1.8 ПКУ) не містить жодних винятків, обмежень чи застережень щодо будівель промисловості, які належать на праві приватної власності фізичним особам. Тож позиція податкового органу стосовно того, що п.п. «є» поширюється лише на промислові підприємства та не поширюється на фізичних осіб, у тому числі фізосіб-підприємців, є хибною;
(2) ПКУ не містить обмежень щодо використання чи невикористання будівель промисловості, отже, усі вони не є об’єктом оподаткування.
Податківці з такими висновками не погодилися і подали касаційну скаргу, яку було передано на розгляд судової палати ВС із розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Чому? Тут треба дещо пояснити.
Якщо пам’ятаєте, свого часу ми закликали тих власників промислової нерухомості, яких «образили» фіскали, не здаватися, а шукати щастя у суді. Адже згідно з ч. 1 ст. 347 КАСУ за клопотанням учасника справи вона може бути передана на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду (підстави для такої передачі прописані у ст. 346 КАСУ). І тоді не виключено, що остаточне рішення виявиться на користь платника. Та чи так сталося, як гадалося, у нашому випадку?
На жаль, ні. Судова палата скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій, через що перемога у цьому судовому марафоні дісталася податківцям. Справа в тому, що до розгляду касаційної скарги, про яку ми тут говоримо, у судової палати дійшли руки тільки зараз. Звісно, судді вже мали зважати на попередню правову позицію ВС (див. першу виноску), що дозволяла застосування звільнюючої норми п.п. «є» лише у разі дотримання двох обов’язкових умов: (а) наявності будівель промисловості та (б) їх перебування у власності промислових підприємств. Однак судова палата вирішила відступити від цієї правової позиції, дещо модернізувавши її.
Так, на думку судової палати ВС, застосування п.п. «є» можливе у разі, якщо:
(1) власниками об’єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти,
та
(2) за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об’єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Розширює чи звужує такий підхід коло тих платників, які можуть претендувати на звільнення?
Думка редакції. (1) На сьогодні, як бачите, Верховний Суд у цій частині вже не такий категоричний. До числа претендентів на звільнення від нерухомого податку він уключив тепер і фізичних осіб (у тому числі фізосіб-підприємців). Це можна лише вітати.
(2) Однак зробивши крок назустріч платникам, ВС тут же відступив на крок назад. І цей крок виявився значно довшим, ніж перший, до того ж він зачіпає значно більше платників. Хоча необхідність зробити його давно назріла.
Справа в тому, що на сьогодні питання, чи є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно будівлі промисловості, які використовуються не за призначенням, ПКУ прямо не урегульоване. Через це маємо явний конфлікт інтересів, коли, з одного боку, до вирішення зазначеного питання податківці підходять ліберально (див. БЗ 106.02, лист ДПСУ від 28.02.2020 р. № 842/6/99-00-04-03-03-06/ІПК), а з іншого — навпаки, фіскалять (див. листи ДПСУ від 25.02.2020 р. № 768/6/99-00-04-03-03-06/ІПК та № 769/6/99-00-04-03-03-06/ІПК). Причому до об’єктів оподаткування зараховують і об’єкти промислової нерухомості, передані в оренду третім особам (див. другий із перелічених вище листів).
На тлі такої неоднозначності найбільш виваженим рішенням судової палати ВС було б і у цій частині стати на бік платника, скориставшись принципом презумпції правомірності рішень останнього (пп. 4.1.4 та п. 56.21 ПКУ). Однак шановні судді вирішили, що жодної неоднозначності у законодавстві з цього питання немає, і натомість розтлумачили п.п. «є» у цій частині фіскально.
Ба більше! По суті, вони замість законодавця дописали в цей підпункт норму, якої там наразі немає і яку законодавець тільки збирається запровадити. Маємо на увазі довгоочікуваний законопроєкт № 1210, згідно з яким звільнятимуться від оподаткування будівлі промисловості, які використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B — F КВЕД ДК 009:2010 (промисловість), та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Чинна ж редакція п.п. «є», як відомо, таких прямих застережень не містить. На сьогодні єдиною умовою для застосування звільнення, передбаченого цим підпунктом, є наявність спеціального статусу будівлі як будівлі промисловості. Іншого законодавець поки що не передбачив.
Які наслідки матиме для платників таке рішення ВС? За великим рахунком, воно звужує підстави для застосування п.п. «є», і фіскали цим, безперечно, скористаються, щоб донарахувати податок за минулі звітні періоди. Тож якщо дійсно податковий пресинг контролерів набере обертів, може, доцільніше буде, не чекаючи перевірки, самому уточнити свою податкову звітність.
Водночас як тільки законопроєкт № 1210 стане законом, запрацюють ті норми, які зараз ВС, кажучи образно, висмоктав із пальця. Це, у свою чергу, знівелює значення цього рішення на майбутнє. Чекати, сподіваємося, залишилося недовго — законопроєкт № 1210 ось-ось має підписати Президент…
