Беремо на роботу іноземця

Працевлаштування іноземців в Україні врегульовано Законом про зайнятість*. Він дозволяє нашим роботодавцям приймати на роботу іноземців та осіб без громадянства, але водночас висуває для цього низку умов.

* Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI.

Так, у деяких випадках це можна зробити без будь-яких обмежень, а в інших — тільки за наявності спеціального дозволу на працевлаштування (абзац другий ч. 4 ст. 3 Закону про зайнятість). Розпочнемо з тих, кому він не потрібен.

Кому не потрібно отримувати дозвіл?

Без дозволу на працевлаштування можна приймати на роботу лише окремі категорії іноземців, перераховані в ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість. Назвемо тільки деякі з них. Це, наприклад, іноземці (та особи без громадянства), які:

1) постійно проживають в Україні (отримали посвідку на проживання в Україні);

2) отримали статус біженця або дозвіл на імміграцію в Україну;

3) визнані особами, які потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні.

Приймають на роботу осіб із зазначених категорій в тому ж порядку, як і звичайних громадян України, дотримуючись тих же правил при прийнятті.

Якщо іноземець (особа без громадянства) не належить до вищезгаданих категорій, то, перш ніж перейти до звичайної процедури працевлаштування, роботодавцеві потрібно отримати дозвіл на його працевлаштування. Як це зробити, розглянемо далі.

Кому потрібно отримувати дозвіл?

Розпочнемо з того, що працевлаштовувати в себе іноземних громадян та осіб без громадянства при дотриманні вимог, про які ми поговоримо далі, дозволено всім роботодавцям, у тому числі фізособам-підприємцям.

Дозвіл на застосування такої праці видають територіальні органи Державної служби зайнятості (центри зайнятості). Займатися отриманням такого дозволу повинен безпосередньо роботодавець, який готовий укласти з іноземцем трудовий договір (ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість).

Цей документ надає право роботодавцеві використати працю працівника-іноземця на одній конкретній посаді, обраній з Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 р. № 327. Її роботодавець зазначає при поданні заяви на отримання дозволу (форма заяви затверджена постановою КМУ від 15.11.2017 р. № 858 — додаток 1).

Виняток становлять тільки посади, «пов’язані» з приналежністю до громадянства України (ч. 5 ст. 42 Закону про зайнятість). Наприклад, іноземці не можуть бути державними службовцями (п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII) або поліцейськими (ч. 1 ст. 17 Закону України від 02.07.2015 р. № 580-VIII).

Якщо іноземець працюватиме на декількох посадах (на умовах сумісництва) у одного або декількох роботодавців, то за загальним правилом його роботодавцеві (роботодавцям) треба отримувати дозвіл на працевлаштування на кожній посаді. Виняток — високооплачувані професіонали (іноземці, заробітна плата, яких становить не менше 50 мінімальних заробітних плат). Вони можуть без отримання окремих дозволів обіймати інші посади за сумісництвом, якщо строк дії договору на таких посадах не перевищує строку дії дозволу за основним місцем роботи (ч. 2 ст. 42 Закону про зайнятість).

Також дозволено іноземцям без додаткових дозволів суміщувати роботу на посаді, зазначеній в дозволі, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника. Але робити це можна не більше 60 календарних днів на рік. Нагадаємо: при суміщенні посад окремий трудовий договір не укладається.

Зауважимо: умови отримання дозволу на працевлаштування для деяких категорій іноземних громадян відмінні. Окремо щодо цього можна виділити особливу категорію іноземців та осіб без громадянства:

— іноземні високооплачувані професіонали;

— засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні;

— випускники університетів, що входять у першу сотню у світових рейтингах, відповідно до переліку, визначеного Кабміном (див. розпорядження КМУ від 14.03.2018 р. № 154-р);

— іноземні працівники творчих професій;

— іноземні ІТ-професіонали.

Деякі відмінності в процедурі отримання дозволу передбачені для таких категорій, як:

— відряджені іноземні працівники (направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання);

— внутрішньокорпоративні цесіонарії — іноземці та особи без громадянства, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі від 05.02.2008 р. (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами від 15.04.94 р.);

— іноземці, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

— особи, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особи, які оспорюють рішення про відмову у визнанні особою без громадянства.

Далі поговоримо про одну з найважливіших умов отримання дозволу — вимоги до заробітної плати.

Вимоги до заробітної плати

Роботодавець може отримати дозвіл, тільки якщо виплачує іноземному працівникові заробітну плату в розмірі не менше 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 42¹ Закону про зайнятість)**.

** Для іноземних найманих працівників у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах — 5 мінзарплат.

Проте у разі отримання дозволу на працевлаштування іноземців, які належать до особливої категорії осіб (див. вище), вимоги про мінімальну заробітну плату не застосовуються (ч. 4 ст. 421 Закону про зайнятість). Але це не означає, що розмір їх зарплати за повністю виконану місячну (годинну) норму праці може бути нижчий розмірів, гарантованих ст. 95 КЗпП і ст. 31 Закону про оплату праці.

Іноземному працівникові так само, як і звичайному, можна встановлювати неповний робочий день або неповний робочий тиждень на підставі ст. 56 КЗпП (лист Держпраці від 29.11.2017 р. № 5418/4/4.2-ЗВ-17). Тому якщо умовами укладеного трудового договору з іноземцем (особою без громадянства) встановлений неповний робочий день або неповний робочий тиждень, то згідно зі ст. 56 КЗпП оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку з урахуванням вимог ч. 3 ст. 42¹ Закону про зайнятість.

Отримуємо дозвіл

Щоб отримати дозвіл на використання праці іноземця, потрібно подати до служби зайнятості такі документи (ст. 42² Закону про зайнятість):

— підготовлений і затверджений проєкт трудового договору (контракту)***;

*** Зразок трудового договору з працівником можна знайти у спецвипуску «Податки & бухоблік», 2020, № 49, с. 36.

— заяву про видачу дозволу;

— копії сторінок паспортного документа іноземця з особистими даними разом із засвідченим перекладом українською мовою;

— кольорову фотографію іноземця розміром 3,5 х 4,5 см.

Для працевлаштування окремих категорій іноземців можуть знадобитися додаткові документи.

Дозвіл на використання праці іноземців видається на строк, установлений ч. 1 ст. 423 Закону про зайнятість. Цей строк варіюється залежно від категорії, до якої належить іноземець.

Особливим категоріям іноземців (див. вище) дозвіл може бути виданий на строк дії трудового договору, але не більше ніж на 3 роки.

За наявності підстав дія дозволу на працевлаштування може подовжуватися на зазначені строки та необмежену кількість разів.

Протягом 7 робочих днів центр зайнятості розглядає заяву на видачу дозволу, і якщо все гаразд, надсилає поштою з повідомленням про вручення та дублює на електронну пошту роботодавцеві копію свого рішення з реквізитами для внесення плати за видачу (чи продовження) дозволу на працевлаштування іноземця.

Плату за видачу дозволу потрібно внести протягом 10 робочих днів з дати отримання відповідного рішення. Її розмір становить для дозволів, які видаються на строк:

1) від 1 до 3 років (або якщо їх дія подовжується на такий строк), — 6 ПМПО****;

**** Прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавець подав документи на отримання дозволу на працевлаштування: на 1 січня 2020 року становить 2102 грн.

2) від 6 місяців до 1 року включно (або якщо їх дія подовжується на такий строк), — 4 ПМПО;

3) до 6 місяців (чи якщо їх дія подовжується на такий строк), — 2 ПМПО.

Плату за видачу або продовження дозволу не стягують для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та осіб, які оспорюють рішення про відмову у визнанні особою без громадянства.

Зауважте! Якщо роботодавець не вніс плату протягом 10 робочих днів з дати прийняття рішення про видачу або продовження дії дозволу, таке рішення скасовується.

Окремо підкреслимо, що плата за видачу (продовження) дозволу на працевлаштування іноземця — це винятково витрати підприємства.

Додамо, що за роботу іноземців без дозволу на працевлаштування ст. 53 Закону про зайнятість передбачено величезний штраф — 20 мінзарплат на момент виявлення порушення (наразі — 100000 грн).

Тепер поговоримо про особливості працевлаштування іноземця після отримання дозволу.

Взаємодіємо із ЦЗ та податківцями

Після отримання дозволу у роботодавця є 90 календарних днів з дати його видачі, щоб укласти з іноземцем трудовий договір.

Наступний крок після укладення трудового договору — подати до Центру зайнятості засвідчену печаткою підприємства і підписом керівника копію такого трудового договору. Зробити це потрібно протягом 10 календарних днів після його підписання.

На працівника-іноземця, так само, як і на будь-якого звичайного працівника, потрібно подати повідомлення про прийняття на роботу. Жодних винятків для них у цьому плані немає.

Нагадуємо, що зробити це треба після видання наказу про прийняття на роботу, але до моменту фактичного допуску працівника до роботи.

Взагалі працевлаштовані іноземці та особи без громадянства є повноцінними суб’єктами трудових правовідносин нарівні з громадянами України. Вони підкоряються внутрішньому трудовому розпорядку, правилам охорони праці, на них ведуться трудові книжки, вони отримують заробітну плату, платять податки, є застрахованими особами тощо. Це випливає із ст. 54 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV (ср. ).

Якщо в іноземця (при прийнятті на основне місце роботи) немає трудової книжки, роботодавець протягом 5 днів з дня прийняття його на роботу оформляє йому таку книжку (ст. 48 КЗпП) у звичайному порядку.

Отримуємо реєстраційний номер

Працівнику-іноземцю потрібно обов’язково отримати реєстраційний номер облікової картки платника податків (ст. 70 ПКУ і пп. 1, 2 розд. IV Положення № 822*****). За його отриманням іноземець може звернутися до територіальних органів ДПС в областях або в м. Києві. Для реєстрації потрібно подати особисто або через уповноважену особу такі документи (п. 1 розд. VII Положення № 822):

***** Положення про реєстрацію фізичних осіб у Держреєстрі фізичних осіб — платників податків, затверджене наказом Мінфіну від 29.09.2017 р. № 822.

1) облікову картку фізичної особи — платника податків (далі — облікова картка) за формою № 1ДР (додаток 2 до Положення № 822). Облікова картка є одночасно заявою для реєстрації в ДРФО;

2) паспортний документ, що засвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити, а саме: прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство (після пред’явлення повертається) (див. п.п. 2 п. 1 розд. ІІI Положення № 822);

3) переклад українською мовою документа, що засвідчує особу, засвідчений у встановленому законодавством порядку (після пред’явлення повертається);

4) копію перекладу, зазначеного в п. 3.

Реєстрація фізичної особи в ДРФО відбувається протягом 3 робочих днів з дня отримання облікової картки і необхідних документів. Після закінчення цього строку фізособі видають картку платника податків з реєстраційним номером.

Зарплата в інвалюті чи гривні?

Жодних привілеїв щодо «валютності» зарплати іноземні працівники, які працюють на звичайних підприємствах, перед нашими співгромадянами не мають. Тому працівникам-іноземцям, як резидентам, так і нерезидентам, слід виплачувати зарплату тільки в гривні.

Пояснимо. Заробітна плата працівників підприємств виплачується в грошових знаках, які мають законний обіг на території України (ст. 23 Закону про оплату праці). При цьому в ч. 1 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 р. № 2473-VII відзначається, що єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня.

Винятки становлять лише операції (передбачені ч. 2 цієї ж статті), які до заробітної плати відношення не мають (операції з повернення прибутків, доходів, дивідендів тощо), і зарплата працівникам дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав в Україні та представництв міжнародних організацій на території України, якщо останні не є громадянами України, не проживають у ній постійно та акредитовані в МЗС України.

А ось прив’язати зарплату працівника до інвалюти цілком можливо (постанова ВСУ від 26.06.2019 р. № 761/21776/16-ц).

Оподатковуємо трудовий дохід

ПДФО і ВЗ. Заробітну плату, нараховану працівнику-іноземцю, оподатковуйте ПДФО за правилами, встановленими розд. IV ПКУ (п.п. 170.10.1 ПКУ).

При цьому зауважте, що до зарплати нерезидента не можна застосовувати податкову соціальну пільгу (ПСП). Це випливає з п.п. 169.3.4 ПКУ.

Якщо працівник-іноземець (чи особа без громадянства) бажає скористатися правом на ПСП, йому необхідно підтвердити свій статус резидента України.

Щоправда, податківці в 103.08.04 БЗ стверджують, що при виконанні умов ст. 169 ПКУ працівник-нерезидент усе ж може претендувати на ПСП. Але ми не радимо керуватися цим роз’ясненням.

До речі, ставка ПДФО стандартна — 18 %.

У Податковому розрахунку за формою № 1ДФ зарплату іноземця відображайте з ознакою доходу «101».

Також не забудьте утримати ВЗ (1,5 % від нарахованої суми).

ЄСВ. Сума нарахованої зарплати, що виплачується роботодавцем застрахованій особі (як резиденту, так і нерезиденту України) за трудовим договором, є базою нарахування ЄСВ (див. ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, 201.03 БЗ). Ставка ЄСВ у загальному випадку — 22 %.

Визначаючи базу нарахування ЄСВ, враховуйте максимальну величину бази нарахування ЄСВ і пам’ятайте, що база нарахування ЄСВ основних працівників не може бути менше розміру МЗП, встановленого законом на місяць, за який отриманий дохід.

Інформацію про нараховані суми зарплати та суми ЄСВ відображайте у Звіті за формою № Д4. Принцип відображення сум такий же, як для звичайних працівників. А ось статус негромадянина України треба буде зазначити. Для цього в таблицях 5 і 6 Звіту за формою № Д4 передбачена графа 6.