Збитки та інші «радощі»: юридичне

Шкода і збитки

Госпсуб’єкту можуть завдати матеріальної шкоди або шкоди його діловій репутації.

Відшкодування шкоди — це така ж міра відповідальності, як і штраф. Тобто на нього можуть претендувати ті ФОП і юрособи, чиї права були порушені. Частиною шкоди є збитки.

Склад збитків. Збитки — це (ч. 2 ст. 22 ЦКУ):

— втрати, які довелося зазнати у зв’язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, які довелося понести або потрібно буде понести в майбутньому для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

— втрачені доходи, які можна було б реально одержати, якби право потерпілого не було порушене (упущена вигода).

А ось ч. 1 ст. 225 ГКУ до складу збитків включає ще й:

— матеріальну компенсацію моральної шкоди (тобто, як ми сказали вище, шкоди діловій репутації);

— додаткові витрати (штрафи, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені потерпілим.

По суті, в розумінні ЦКУ це — витрати, які довелося або потрібно буде понести в майбутньому.

Розмір відшкодування збитків. Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не передбачено в договорі або законі. Наприклад, у договорі можна зазначити: «у разі нанесення стороною Договору (продавцем/виконавцем та ін.) збитків, вони відшкодовуються у подвійному розмірі».

Згідно з ч. 1 ст. 232 ГКУ коли в договорі встановлені штрафи, то відшкодовуватися буде тільки сума збитків, не покритих штрафом.

До речі, в ч. 1 ст. 624 ЦКУ протилежне правило ☺. Але у відносинах між госпсуб’єктами на нього не треба звертати уваги. ГКУ в пріоритеті (п. 1 листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211, постанова Київського апеляційного госпсуду від 15.05.2018 р. у справі № 910/17974/17 // reyestr.court.gov.ua/Review/74094661).

Проте це тільки загальне правило! У договорі можна встановити свої. Наприклад, стягуватися можуть:

— тільки штрафні санкції (тобто навіть якщо є збитки, то їх не відшкодовують);

— відшкодування збитків в повному обсязі та штрафна санкція;

— за вибором кредитора — або збитки, або штрафна санкція.

Тому, якщо ви хочете отримати відшкодування збитків у повному обсязі та суму штрафу, то в договорі можна передбачити приблизно таке формулювання: «у разі нанесення збитків, сторона Договору (продавець/виконавець та ін.), що їх нанесла, відшкодовує збитки у повному обсязі без врахування штрафів, встановлених п. … Договору».

А якщо в договорі взагалі не згадується про відшкодування шкоди?

Якщо шкода (у тому числі збитки) була завдана, то той, чиї права були порушені, все одно має право розраховувати на відшкодування з огляду на закон. Ось тільки розмір такого відшкодування залежатиме від того, чи встановлені штрафи в договорі (див. вище).

Які ціни враховувати при розрахунку?

Визначаючи розмір збитків, потрібно враховувати ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день (ч. 3 ст. 225 ГКУ):

— добровільного задоволення вимог потерпілого (по суті, йдеться про претензію);

— подання відповідного позову до суду.

Договір (закон) може містити інші правила.

Як довести право на відшкодування? Оскільки відшкодування збитків — міра відповідальності, то для його отримання потрібно довести наявність обов’язкових елементів:

1) факт порушення зобов’язання. З ним усе зрозуміло. Ваш контрагент повинен порушити конкретний пункт(и) договору або певну норму ЦКУ чи ГКУ, обов’язкову для виконання;

2) збитки. Їх виникнення потрібно підтверджувати. Це може бути первинна документація, претензії з платіжками, рішення судів тощо. Можна також замовити спеціальну експертизу;

3) причинно-наслідковий зв’язок між порушенням і збитками. Тобто вчинення порушення однозначно призвело до збитків. Адже є випадки, коли порушення саме по собі заявлених збитків не завдає. Наприклад, підрядник використав матеріали не тієї якості, яка була обумовлена в договорі. Будівля обрушилася. Але причиною стала не якість матеріалів, а погано обране замовником місце для побудови. І це було підтверджено експертним висновком;

4) вину. За загальним правилом у госпвідносинах порушник апріорі вважається винним. Але якщо він доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів, щоб не вчинити порушення, то вимагати відшкодування збитків не можна (ч. 2 ст. 218 ГКУ). Крім того,

Не є такими обставинами (ч. 2 ст. 218 ГКУ):

— порушення зобов’язань контрагентом порушника (наприклад, затримки в постачанні товару виникли через те, що постачальник вашого продавця затримав йому товар);

— відсутність на ринку необхідних для виконання зобов’язань товарів;

— відсутність необхідної суми грошей.

Якщо ж порушується грошове зобов’язання, то контрагент не звільняється від відшкодування збитків і сплати штрафів (ч. 1 ст. 229 ГКУ).

Як стягнути? По-хорошому, порушник зобов’язаний відшкодовувати завдані збитки, не чекаючи претензії або позову від потерпілого (ч. 1 ст. 222 ГКУ). Але, по-перше, так відбувається далеко не завжди. А по-друге, він може бути не в курсі повного обсягу збитків, понесених потерпілим. Тому зазвичай відшкодування стягується. Є два основних способи:

1) направлення претензії. Порядок направлення й оформлення претензії передбачений у ст. 222 ГКУ. До неї додаємо документи, що підтверджують суму збитків (оригінали або засвідчені копії). Якщо в порушника документи, що додаються, є, то їх передавати з претензією не потрібно (наприклад, договір між вами і порушником) (ч. 4 ст. 222 ГКУ);

2) звернення з позовом до господарського суду. Направлення позову до суду відбувається в порядку, встановленому в ГПКУ. Обираючи суд, орієнтуємося, за загальним правилом, на місцезнаходження або місце проживання порушника-відповідача (ч. 1 ст. 27 ГПКУ).

Вимоги до позовної заяви передбачені в ст. 162 ГПКУ. До позову додаємо:

а) докази виникнення збитків;

б) копії документів, що підтверджують розрахунок суми збитків;

в) квитанцію про сплату судового збору;

г) докази направлення іншим учасникам спору (як мінімум відповідачеві) копії позову та документів, які ви додавали до нього (фіскальний чек і опис вкладення — якщо надсилали копію позову поштою).

Якщо ви захочете звернутися відразу до суду, то претензію направляти необов’язково (рішення КСУ від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002). Але у випадках, прямо передбачених у міжнародних договорах, ратифікованих Україною, претензію все-таки доведеться відправити. Наприклад, якщо це міжнародні вантажні залізничні перевезення (див. Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) від 01.11.1951 р.).

Строки для отримання відшкодування. Відшкодувати збитки порушник може добровільно без обмеження за часом.

Якщо ми стягуємо відшкодування через суд, то вкластися з позовом краще у строки позовної давності. За загальним правилом він становить 3 роки (ст. 257 ЦКУ). Але в законі можуть установлюватися більш тривалі або скорочені строки (ст. 258 ЦКУ). Наприклад, якщо йдеться про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням переданої в оренду речі, то такий строк становитиме 1 рік (ч. 1 ст. 786 ЦКУ). Установити більш тривалий строк можна й у договорі (ст. 259 ЦКУ).

Звернутися до суду після закінчення цього строку ви зможете, але якщо порушник попросить суддю застосувати строк давності, то позов вам не задовольнять (ч. 3 і 4 ст. 267 ЦКУ).

Із претензією теж краще вкластися у строк позовної давності. Якщо виникне спір в суді, то в задоволенні позову можуть відмовити.

Відшкодування шкоди (збитків) ≠ компенсація витрат. Відшкодування шкоди (збитків) не варто плутати з компенсацією витрат за договором. Відмінність: відшкодування передбачає порушення зобов’язання, а компенсація — ні.

Наприклад, у договорі може бути зазначено: «Виконавець виготовляє вироби із сировини замовника. Якщо Замовник не надає сировину протягом ... днів з дня..., то Виконавець виготовляє вироби з власної сировини. Замовник зобов’язаний компенсувати у цьому випадку вартість використаної сировини...». Тут не йдеться про порушення зобов’язань замовником. Компенсація в договорі без вказівки на збитки. Тобто це — компенсація витрат.

Якщо ж говорити про відшкодування шкоди (збитків), то це може бути ситуація, коли за умовами договору доставка товару здійснюється силами продавця. Водночас ця доставка не відбувається. Якщо в покупця є обов’язок поставити товар іншому суб’єкту і через прострочення він вимушений сплатити штраф, то подальше стягнення з продавця сплаченого штрафу буде відшкодуванням збитків.

Це дуже важливий момент з точки зору як податкового обліку (див. «Відшкодування шкоди (збитків) і ПДВ» цього номера), так і порядку відшкодування. Бо якщо це компенсація витрат, то доводити наявність усіх елементів порушення не потрібно. Хоча її стягнення може відбуватися в тому ж порядку, що й відшкодування шкоди (збитків).

Договірні штрафи

Визначення. Штраф — це різновид неустойки у формі грошової суми або іншого майна, яке боржник повинен сплатити в разі порушення ним зобов’язань (ч. 1 ст. 549 ЦКУ). Хоча ГКУ штраф і неустойку називає як окремі види штрафних санкцій, причому визнає штраф тільки в грошовій формі (ч. 1 ст. 230), але практика надає перевагу ширшому визначенню із ЦКУ.

Розмір штрафу. Штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦКУ). Наприклад, може бути таке формулювання: «за порушення строків перерахування оплати поставлених товарів, визначених у п. … Договору, накладається штраф у розмірі 20 % ціни, визначеної у п. … Договору». Але від цього правила можна відступити, встановивши конкретну суму штрафу (наприклад, 1000 грн) або суму, кратну вартості товарів/робіт/послуг (наприклад, «у двократному розмірі вартості...»). Це дозволяє робити і ч. 4 ст. 231 ГКУ.

Якщо ж санкція визначена як «за порушення... покупець має сплатити... за кожен день прострочення», то це пеня (ч. 3 ст. 549 ЦКУ).

Штраф/неустойку треба прямо передбачати в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Але закон може містити розміри деяких штрафів, і їх можна стягувати без такого зазначення. Так, якщо порушення пов’язане з виконанням держконтракту й інше не встановлено законом (договором), то за порушення умов договору щодо якості товару загрожує штраф у 20 % вартості неякісних товарів (ч. 2 ст. 231 ГКУ).

Як довести право на штраф? Потрібно довести: (1) факт порушення зобов’язань; (2) причинно-наслідковий зв’язок між порушенням і діями порушника; (3) вину. Суть цих елементів та ж, що й при стягненні відшкодування збитків. Наявність же самих збитків і їх розмір для застосування штрафу не обов’язкові.

Строки для стягнення штрафу. Добровільно порушник може сплатити штраф у будь-який момент. Але при примусовому стягненні працюють строки позовної давності. Для штрафів вони скорочені — 1 рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ). А от способи стягнення штрафу ті самі, що й для відшкодування збитків (претензія та/або суд).