* Див.: reyestr.court.gov.ua/Review/92971922
Позиції сторін
Підприємство-високодохідник (позивач) здійснило операції зі:
(1) списання викрадених основних засобів (автомобілів);
(2) амортизації основного засобу (будівлі), який тимчасово не використовувався в госпдіяльності.
Податковий орган (відповідач) вважає, що підприємство завищило витрати за зазначеними операціями. Розглянемо їхні аргументи!
Викрадені основні засоби. На думку фіскалів, підприємство запізно провело інвентаризацію (у січні 2015 року, хоча викрадення мало місце у серпні 2014 року). Тож витрати на списання основних засобів мали би бути відображені у 2014 року, а у 2015 році права на них підприємство не має.
Невиробничі основні засоби. Податківці звертають увагу, що будівля, яка знаходиться на балансі підприємства, тимчасово не експлуатувалася.
На думку фіскалів, цей факт перетворює цю будівлю на невиробничий основний засіб. А оскільки «податкова» амортизація невиробничих основних засобів заборонена, амортизацію теж завищено.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили повністю, підтримавши аргументи платника. Податківці звертаються з касаційною скаргою.
Вирішення справи судом
Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій і відхилив касаційну скаргу податківців. Розглянемо аргументи суду!
Викрадені основні засоби. Активи підприємства знаходилися на тимчасово окупованій території й були викрадені саме там у зв’язку з відомими подіями на Донбасі. Тому позивач мав право запізнитися з інвентаризацією таких основних засобів.
Невиробничі основні засоби. Критерієм, що розмежовує виробничі та невиробничі основні засоби, є їх зв'язок із госпдіяльністю платника.
Тимчасове невикористання основних засобів за прямим призначенням або використання з іншою метою, але в господарській діяльності платника, не є підставою для переведення цих основних засобів до складу невиробничих.
Думка редакції
Викрадені основні засоби. Крадіжка основних засобів, як і будь-яких інших цінностей, дійсно є обов’язковою підставою для інвентаризації. За загальним правилом, інвентаризацію треба проводити на день установлення факту крадіжки (п. 7 розд. І Положення № 879)**.
** Докладно про інвентаризацію основних засобів читайте у «Податки & бухоблік», 2020, № 93, с. 19.
Саме на цьому наголошують податківці. Мовляв, витрати, які виникли через викрадення основних засобів треба було відображати в тому році, коли відбулася крадіжка. Не провели своєчасно (у 2014 році) інвентаризацію — не маєте права списувати основні засоби.
Списали за фактом запізнілої (у 2015 році) інвентаризації — завищили витрати року, в якому провели запізнілу інвентаризацію. Бо ж у цьому році жодного списання не мало би бути, а отже, оподатковуваний прибуток мав бути вищим.
Однак у нашому спорі платника рятує п. 8 розд. І Положення № 879.
Нагадаємо:
Ця норма дозволяє підприємствам, у яких відокремлене майно знаходиться на окупованій території та/або на території проведення АТО/ООС, проводити обов’язкову інвентаризацію тоді, коли стане можливим забезпечити безпечний та безперешкодний доступ уповноважених осіб до активів, первинних документів і регістрів бухобліку
А саме на 1-ше число місяця, наступного за місяцем, у якому зникли перешкоди.
Зверніть увагу! Податківці раніше казали, що обмеженість доступу до активів з метою їх інвентаризації підтверджує сертифікат ТППУ (див. лист ДФСУ від 23.06.2016 р. № 13823/6/99-99-15-02-02-15)*.
* Докладно про особливості АТО-інвентаризації читайте у «Податки & бухоблік», 2016, № 90, с. 42.
Вочевидь, у підприємства-позивача такого сертифіката не було. Тому податківці не хотіли застосовувати спецправило для АТО-інвентаризації. Однак Верховний Суд став на бік платника і визнав запізнілу інвентаризацію законною.
Невиробничі основні засоби. Податківці заводять свою улюблену «пісню»: основні засоби, які тимчасово не експлуатуються, є невиробничими. А «податкову» амортизацію невиробничих основних засобів заборонено (п.п. 138.3.2 ПКУ).
Це зараз ПКУ прямо роз’яснює, що невиробничими є тільки основні засоби, не призначені для використання в господарській діяльності.
На той час п.п. 138.3.2 ПКУ містив більш двозначне формулювання. Він визначав, що невиробничими є ті основні засоби, які «не використовуються в господарській діяльності». Це й давало фіскалам підстави чіплятися до «податкової» амортизації усіх основних засобів, які тимчасово вибули з активного використання.
А втім, суд прийняв рішення в рамках концепції, яка лягла в основу сучасного визначення невиробничих основних засобів. Але! При цьому можуть збити з пантелику аргументи суду.
Суд заявляє, що буцімто перетворюються на невиробничі ті основні засоби, амортизацію яких призупинено в рамках п. 23 НП(С)БО 7 (ср. ). Бо ж їх використання в господарській діяльності платника неможливо в певний момент часу.
Будівля, про яку йдеться у спорі, на думку суддів, є виробничим основним засобом, бо не було рішення підприємства про її виведення з експлуатації.
У цій частині змушені не погодитися з Верховним Судом.
Невиробничі основні засоби, які не підлягають «податковій» амортизації (п.п. 138.3.2 ПКУ), — це одне, а тимчасове призупинення амортизації виробничих основних засобів (п.п. 138.3.1 ПКУ) — це інше
Ці питання регулюються різними нормами ПКУ, тому навіть якщо основні засоби виведені з експлуатації через ремонт чи поліпшення — це аж ніяк не підстава вважати їх невиробничими.
Статус невиробничих основних засобів визначається виключного їх невиробничим призначенням**.
** Наразі «податкова» амортизація не нараховується на основні засоби тільки на період їх виведення з експлуатації у зв’язку з консервацією (п.п. 138.3.1 ПКУ).
Тобто навіть якщо основний засіб з тих чи інших причин тимчасово вибуває з активного використання (чи то через скорочення обсягів виробництва і простої, чи то через ремонт або поліпшення самого основного засобу), це ніяк не змінює статус основного засобу.
Якщо основний засіб, який на певний час вибув з активного використання, було призначено саме для господарської діяльності, тимчасова пауза не перетворює його на невиробничий основний засіб. І ніякі «невиробничі» коригування за ним робити не потрібно.
