* Див. також матеріал «Дії роботодавця при поновленні»
Хто оплачує вимушений прогул
Спори про поновлення на роботі посідають одне з перших місць у трудовій судовій практиці. Адже варто кадровику припуститися якоїсь незначної помилки, і таке звільнення може бути визнано незаконним.
Причому розплачуватися за це доводиться саме підприємству. Це пояснюється тим, що, звертаючись до суду, незаконно звільнений працівник подає позовну заяву саме до роботодавця. Тому сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу стягується із роботодавця, а не особисто з директора, який підписав незаконний наказ про звільнення. Здебільшого, на практиці на цьому всі суперечки і завершуються.
Чи повинен директор компенсувати завдану підприємству шкоду?
Іноді на практиці бувають випадки, коли власників підприємства не влаштовує таке марнотратство. Саме тому постає питання: чи можуть вони стягнути суми виплат працівникові з директора, адже саме він підписав наказ про звільнення?
Насправді, трудове законодавство передбачає таку можливість.
Адже за правилами, передбаченими ст. 237 КЗпП, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.
При цьому обов’язок з відшкодування такої шкоди покладається саме на тих осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення було здійснене з порушенням закону. Саме так зазначено в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 р. № 14.
При цьому звертаємо вашу увагу на те, що ст. 134 КЗпП вимагає саме повної матеріальної відповідальності керівника. Це пряма законодавча вимога.
Простіше кажучи,
при повній матеріальній відповідальності з директора стягується компенсація збитку в повному обсязі
Тобто середньомісячним заробітком у такому разі все не обмежується.
Однак для притягнення керівника до матеріальної відповідальності потрібно, щоб одночасно виконувались три умови:
— факт його протиправної поведінки, тобто порушення покладених на нього трудових обов’язків. У більшості випадків це підписання ним наказу про звільнення, який скасований судом. Наприклад, саме цей факт був визначальний для прийняття рішення представниками Феміди у постанові ВС від 22.01.2021 р. у справі № 332/832/18;
— наявність прямої дійсної шкоди, тобто виплата середнього заробітку звільненому працівникові за період вимушеного прогулу. Про це прямо зазначено в постанові Миколаївського апеляційного суду від 22.07.2020 р. у справі № 467/19/19;
— причинний зв’язок між спричиненням шкоди та протиправною поведінкою керівника. Простіше кажучи, негативний результат повинен випливати із вчиненого особою діяння. Тобто підписання наказу, відповідно до якого було звільнено працівника, якого згодом було поновлено на роботі, призвело до сплати підприємством середнього заробітку.
При цьому відповідальність настає незалежно від форми вини. Простіше кажучи, не важливо, умисно керівник приймав рішення про незаконне звільнення працівника чи не розумів негативних наслідків того звільнення (хоча міг і повинен був передбачити їх) або передбачав, однак розраховував на те, що працівник не піде до суду.
А кадровик нестиме відповідальність?
Звісно, керівників часто не влаштовує такий перебіг справи і необхідність відповідати за чужі помилки своїм гаманцем. Тож вони намагаються перекласти відповідальність на кадровиків. Наприклад, саме таку ситуацію розглядав Сумський апеляційний суд у постанові від 12.03.2020 р. у справі № 577/3023/19. Так, за матеріалами справи керівник вважав, що покладання на нього вини у незаконному звільненні працівників є безпідставним, оскільки персональну відповідальність за підготовку наказів про звільнення несе інспектор по роботі з кадрами. У свою чергу, представники Феміди зазначили, що керівник не міг не усвідомлювати характер і наслідки здійснюваних ним управлінських кадрових рішень, а також ступінь відповідальності за прийняття та виконання таких рішень. Підписуючи відповідні накази про звільнення, керівник діяв у межах наданих йому повноважень, самостійно і свідомо, без будь-якого зовнішнього впливу. Саме тому твердження про покладення персональної відповідальності за незаконне звільнення працівників на інспектора з кадрів підприємства є помилковими.
«Не такий страшний вовк, як його малюють»
Одразу заспокоїмо керівників: норма щодо притягнення їх до матеріальної відповідальності на практиці спрацьовує не часто. Адже необхідно враховувати, що
право покласти матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, має лише суд
Причому судова практика йде таким чином, що одночасно вирішити питання про визнання звільнення працівника незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку й одночасно покладання обов’язку його відшкодування на керівника не можна.
Простіше кажучи, те, що працівник оскаржує своє звільнення у суді і виграє справу, автоматично не призводить до того, що керівник буде зобов’язаний компенсувати витрати підприємства.
Для цього потрібно подати окремий позов до суду про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв’язку з незаконним звільненням працівника. При цьому звернення до суду з таким позовом є правом, а не обов’язком власника або уповноваженого ним органу. Саме такої правової позиції дотримується ВС у постанові від 20.05.2019 р. у справі № 242/2951/16-ц (ср. ).
Тож якщо йдеться про госпрозрахункове підприємство, то фактично все залежить від волі власника.
