Як було?
Строки для звернення до суду до 19.07.2022 виглядали таким чином (ст. 233 КЗпП у редакції до змін, які ми розглядатимемо):
— спори щодо порушення роботодавцем законодавства про оплату праці та стягнення зарплати* працівником — без обмеження строків. Зауважимо: у категорію «стягнення зарплати» тут відносилося стягнення усіх виплат, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (включаючи компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу згідно зі ст. 44 КЗпП тощо). Це підтверджується судовою практикою (див. постанову ВС від 30.06.2022 у справі № 380/10174/21);
— у справах про звільнення — 1 місяць з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
— стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю — 1 рік з дня виявлення заподіяної шкоди;
— щодо усіх інших трудових спорів — 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатся про порушення свого права.
Якщо ж позивач пропускає ці строки, то суд міг їх поновити незалежно від того, скільки пройшло часу з моменту порушення прав/вручення наказу про звільнення/виявлення роботодавцем шкоди. Однак таке поновлення можливе виключно у тому разі, якщо цей пропуск відбувся через поважні причини (ст. 234 КЗпП у редакції до змін, які ми розглядатимемо).
Як із врахуванням змін?
Такими самими залишили строки звернення до суду щодо:
— справ про звільнення;
— стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю;
— інші типи трудових спорів.
Однак з 19.07.2022 фактично скорочено строки:
— щодо стягнення сум, що належать працівникові при звільненні. Це 3 місяці з дня одержання таким працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тобто у разі, якщо працівник не отримав письмове повідомлення, то і 3 місяці не починають спливати;
— щодо стягнення заробітної плати у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці — 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тобто ця категорія справ потрапила під ч. 1 ст. 233 КЗпП. Тут одразу цікава штука. Припустимо, що щодо зарплати строк звернення до суду минув, а роботодавець не компенсував ці суми аж до звільнення. У такому випадку невиплачена зарплата охоплюватиметься сумами, що належать працівникові при звільненні. Тож для стягнення цих сум ми будемо рахувати 3 місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Крім того, обмежено можливість відновлення пропущених через поважні причини строків на звернення до суду. З 19.07.2022 у разі такого пропуску суд так само може поновити строки, але якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні минуло не більше одного року (ст. 234 КЗпП у поточній редакції).
Як це працює? Наприклад, працівник не встиг подати позов протягом 1 місяця з дати вручення йому наказу про звільнення. Пропустив він цей строк через поважні причини. У цьому випадку він може ще звернутися до суду та просити про поновлення строку. Однак робити це він може тільки протягом 1 року з дня отримання ним наказу про звільнення.
Нагадаємо: якщо строк на звернення до суду пропущено, то позов просто не задовільнять. При цьому суд робить це автоматично, відповідачу (наприклад, роботодавцю) не обов’язково вказувати на те, що строки звернення до суду пропущені (постанова ВС від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18).
Що не так із новими нормами?
Поновлення строків. В умовах воєнного стану тема особливо гаряча!
Зрозуміло, що якщо йдеться про стягнення сум, які належать працівнику при звільненні, а також про справи щодо звільнення, то діє обмеження у 1 рік. Бо саме ці строки звернення до суду відраховуються від дня отримання копії наказу про звільнення та письмового повідомлення про суми, пов’язані зі звільненням.
Але залишається незрозумілим те, як будуть відновлювати строки звернення до суду в інших категоріях трудових спорів. Нагадаємо, що говоримо тут про стягнення заробітної лати, у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства у сфері оплати праці, стягнення з працівника відшкодування матеріальної шкоди та інші трудові спори. Незрозуміло тому, що у цих випадках строки відлічуються зовсім від інших подій.
На нашу думку, строки, не пов’язані зі спорами про звільнення, також можуть продовжуватися судом. Сама ст. 234 КЗпП про це говорить: «у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу...». Тобто немає ніяких винятків. А от частину, що стосується обмеження у 1 рік, застосовувати до цих ситуацій некоректно.
Хоча у цьому випадку суд може, проаналізувавши ст. 234 КЗпП, розтлумачити її так. Мовляв, поновленню підлягатимуть виключно строки звернення до суду з позовами, пов’язаними зі звільненням (включаючи справи щодо виплат при звільненні). Однак з цим ми не згодні.
А що з періодом до 19.07.2022? Якщо ми кажемо про виникнення спору до 19.07.2022, то ніби до таких спорів ми мали б застосовувати старі строки. Тобто, наприклад, працівник зіштовхнувся з невиплатою сум під час звільнення, яке відбулося у березні 2022 року. Тож він мав би зберігати право на звернення до суду, не обмежене строками. Бо відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Виняток: випадки, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Це називається переживанням (ультраактивною) дією норми.
Але із застосуванням старих строків до ситуацій, що виникли до 19.07.2022, є великі проблеми. Пов’язані вони із трактуванням ситуацій щодо застосування норм та дії закону у часі.
Верховний Суд виказав таку позицію: ультраактивна дія норми (тобто поширення старої норми на триваючі відносини) повинна чітко обумовлюватися при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність цього застереження не надає суб’єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Цей підхід ВС застосував до ситуацій, коли під час подання заяви на отримання дозволу на геологічне вивчення і розробку різноманітних копалин було внесено зміни до законодавства (постанови ВС від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16, від 21.10.2021 у справі № 826/14522/17). Також про цю позицію згадувалося у ситуаціях з пенсійними виплатами для суддів та змінами не на користь цих пенсіонерів (постанова ВС від 13.07.2022 у справі № 440/2678/21) та до боргу щодо аліментів та змін у його розрахунку (постанова ВС від 13.12.2021 у справі № 2-3177-1/06).
Тобто підхід може стати універсальним. Таким, який має застосовуватися незалежно від того, про що взагалі спір.
Якщо перекласти висновок Верховного Суду (див. вище) на нашу ситуацію, то суд у разі звернення працівника з позовом буде застосовувати ті положення ст. 234 КЗпП, які діятимуть на момент звернення! Незалежно від того, коли відбулося, приміром, звільнення.
Це означає, що щодо невиплачених під час звільнення сум, наприклад, у лютому та березні 2022 року будуть застосовувати строк у 3 місяці з дати отримання письмового повідомлення про нараховані суми. А якщо позов не було подано у цей строк через поважні причини, то суд може його поновити. Але тоді працівнику потрібно вкластися у 1 рік знову ж таки з дати отримання письмового повідомлення (беручи той самий приклад про невиплату сум під час звільнення).
Єдине, що може врятувати у цьому випадку працівника, — це те, що, можливо, роботодавці у лютому та березні 2022 року не надсилали письмових повідомлень про нарахування сум при звільненні. Тобто формально строки звернення до суду просто не почали спливати. Також можна сподіватися на наявність поважних причин, які дозволяють пропустити 3-місячний строк та відновити цей строк протягом 1 року з дня отримання письмового повідомлення про виплати під час звільнення.
Звісно, у суді може виникнути до цієї ситуації й інший підхід. Більш дружній до позивачів. Окрім цього, судді можуть вказувати на те, що повідомлення, про які йдеться до 19.07.2022 та після, — це дещо різні документи. Оскільки до 19.07.2022 роботодавці зобов’язані були повідомляти тільки про нараховані суми, а після цієї дати — про нараховані та виплачені. Однак позиція ВС, про яку ми сказали вище, дещо насторожує.
Тож зміни ніби дрібні. Однак, як бачите, запитань викликають багато. Хоча все-таки те, як працюватимуть норми, покаже практика. Але якщо у вас є можливість звернутися до суду, то краще це зробити. Тягнути вола за хвоста у цьому випадку не варто ☺.
