* zir.tax.gov.ua/main/bz/search/?src=ques
Висновок документа
Роботодавці-єдиноподатники груп 2 та 3 мають право за власним рішенням не сплачувати ЄСВ за мобілізованих працівників, якщо останні не отримували доходи у вигляді грошового забезпечення
Говорили, балакали — сіли та й заплакали… Саме так коротко можна охарактеризувати ситуацію з несплатою ЄСВ роботодавцями-єдинниками груп 2 та 3 за мобілізованих працівників. Розповідаємо цю епічну історію.
17.03.2022 запрацював п. 920 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464). Він надав право роботодавцям-єдиноподатникам (юрособам групи 3 і ФОП груп 2 та 3) за власним рішенням не сплачувати ЄСВ за найманих працівників, призваних під час мобілізації на військову службу до Збройних Сил України (ЗСУ). Така пільга діє під час періоду мобілізації, визначеного Указом Президента України від 2402.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX.
Зверніть увагу! Жодної згадки про отримання чи неотримання грошового забезпечення мобілізованим працівником у наведеному абзаці першому п. 920 розд. VIII Закону № 2464 немає. Зазначена
норма Закону № 2464 не ставить право роботодавця на несплату ЄСВ у залежність від того, отримував чи ні мобілізований працівник грошове забезпечення військовослужбовця
Чому ж тоді у роз’ясненні, що коментується, ДПСУ зробила висновок, що роботодавці-єдиноподатники груп 2 та 3 мають право за власним рішенням не сплачувати ЄСВ за мобілізованих працівників, якщо останні не отримували доходи у вигляді грошового забезпечення? Може, слід шукати далі?
Шукаємо, а точніше, читаємо уважно наступні абзаци п. 920 розд. VIII Закону № 2464. В них описано механізм, який повинен забезпечити безперервність страхового стажу мобілізованого працівника. Діяти цей механізм повинен так.
Роботодавець-єдиноподатник, що прийняв рішення не сплачувати ЄСВ за мобілізованого працівника, продовжує розраховувати, нараховувати та відображати в звітності суми ЄСВ, що нараховані на базу нарахування ЄСВ такого працівника. Причому якщо це звичайний роботодавець, то розмір ЄСВ — 22 % від бази нарахування. Навіть якщо працівник має інвалідність (абзаци другий та третій п. 920 розд. VIII Закону № 2464).
Такі нараховані та не сплачені роботодавцем суми ЄСВ сплачуються за рахунок держбюджету, крім періодів, у яких мобілізовані працівники отримували доходи у вигляді грошового забезпечення, з яких було сплачено ЄСВ за рахунок того ж таки державного бюджету. Ось воно! А що це означає? Що місяці несплати ЄСВ на підставі прийнятого роботодавцем рішення в будь-якому випадку не випадуть з пенсійного стажу працівника. Вони будуть «закриті» або за рахунок окремої сплати ЄСВ з держбюджету, або за рахунок ЄСВ, що сплачувався з грошового забезпечення військовослужбовця.
При цьому саме податкова повинна проаналізувати звітність (зіставити звітність роботодавця та військової частини, де проходить військову службу мобілізований працівник) та сформувати бюджетні запити на отримання коштів на покриття сум несплаченого роботодавцями ЄСВ. Це прямо зазначено в абзаці п’ятому п. 920 розд. VIII Закону № 2464 (ср. ).
Та найцікавіше тут те, що раніше податківці також погоджувалися з таким трактуванням п. 920 розд. VIII Закону № 2464. Відповідне роз’яснення є в їх Базі знань у категорії 201.04. Щоправда, зараз воно має статус нечинного.
Що ж заставило ДПСУ змінити свою думку? Втрату чинності попереднім роз’ясненням податківці пояснюють… змінами, що були внесені до ч. 3 ст. 119 КЗпП.
Яким боком скасування необхідності збереження середнього заробітку за мобілізованим працівником у ч. 3 ст. 119 КЗпП може вплинути на норми п. 920 розд. VIII Закону № 2464? Ніяким! У п. 920 розд. VIII Закону № 2464 немає жодного слова про середній заробіток, який сплачувався згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП. Проте в цьому пункті Закону визначене право роботодавця-єдиноподатника під час періоду мобілізації за власним рішенням не сплачувати ЄСВ за найманих працівників, призваних під час мобілізації на військову службу до ЗСУ.
На нашу думку, КЗпП тут зіграв роль ширми. Справжня ж причина появи роз’яснення, що сьогодні коментується, та скасування його попередника, — це недолугі зміни, що були внесені наказом Мінфіну від 04.07.2022 № 189 до форми Податкового розрахунку та порядку його заповнення.
Аналізуючи їх у статті «Об’єднаний звіт: а ось і зміни…» // «Податки & бухоблік», 2022, № 61, ми звертали вашу увагу на те, що до Податкового розрахунку були додані рядки для відображення сум нарахованої зарплати та ЄСВ за найманих працівників, призваних під час мобілізації на військову службу до ЗСУ, які не отримували доходи у вигляді грошового забезпечення. Тоді ми мали надію, що розробники змін виправлять свої промахи. Проте, схоже, що вони це промахами не вважають. Підтвердженням цього є зміна позиції податкової.
І тут цілком логічно постає питання: а що робити роботодавцеві-єдиноподатнику, який не сплачував ЄСВ за мобілізованого працівника, що отримував грошове забезпечення військовослужбовця? Невже не мав права так робити? Звісно, мав. Аргументи вище. Інша справа, що Податковий розрахунок не дає це право коректно реалізувати.
Крім того, у попередньому роз’ясненні з цього питання, яке наразі має статус нечинного, зазначено, що воно діяло до 19.07.2022. Тож маємо надію, що податківці не будуть чіплятися до періодів, що закінчуються цією датою. Хоча, звісно, слід бути готовим відстоювати свою позицію.
