Інфляційні та 3 % річних: на що звернути увагу?
Як у мирний час? Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити одночасно:
— суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення;
— 3 % річних від простроченої суми. Інший розмір процентів може встановлюватися у договорі або законі.
Це базове правило. Воно встановлене в ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Норму ч. 2 ст. 625 ЦКУ було введено для того, щоб кредитор міг компенсувати зміну цінності грошових коштів у разі вчасного повернення боргу та повернення його із запізненням. Також якщо ми кажемо про проценти річних, то це плата за користування боржником коштами кредитора.
Ні інфляційні, ні проценти річних не є штрафом або пенею
Так, це відповідальність, яка настає за порушення обов’язку зі сплати грошових коштів. Але ці особливі платежі входять до складу самого грошового зобов’язання (див. постанову ВС від 17.02.2022 у справі № 916/594/21).
Також зауважте: проценти річних (ч. 2 ст. 625 ЦКУ) не варто плутати з процентами за користування чужими грошовими коштами (ч. 2 ст. 536 ЦКУ).
Відмінність у тому, що проценти річних застосовуються, виключно якщо зобов’язання було порушено. Тобто кошти будуть перераховуватися вже із запізненням. А от проценти за користування чужими коштами застосовуються, коли є лише факт користування чужими коштами, а їх розмір прямо встановлено у договорі або законі (наприклад, за позиками згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦКУ). Тож виходить, що, наприклад, у рамках договору позики можуть стягуватися проценти, а у разі прострочення платежів за цим же договором — ще й інфляційні та 3 % річних.
Цю позицію Велика Палата Верховного Суду викладала неодноразово* і не збирається поки що від неї відступати (див. постанову ВП ВС від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17).
* Постанови ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Як під час воєнного стану? Одразу зауважимо, що воєнний та надзвичайний стан вносять корективи у процес стягнення інфляційних та 3 % річних (див. п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).
Зокрема, на цей період та 30 днів після його припинення або скасування не можна вимагати від боржника сплати інфляційних та 3 % річних за кредитними договорами та договорами позики. При цьому неважливо, хто надає такий кредит (позику) — банк, звичайна юрособа, ФОП або фізособа. Врахуйте: не можна саме нараховувати ці суми за період воєнного та надзвичайного стану + 30 днів. І після закінчення цього строку за цей період інфляційні та проценти річних також не можуть бути нараховані.
Нагадаємо: надзвичайний стан було введено з 00:00 24 лютого 2022 року, а воєнний стан — з 05:30 цього ж дня**. Тому згадка про надзвичайний стан, по суті, не впливає на особливі правила щодо стягнення інфляційних та 3 % річних.
** Див. укази Президента України від 23.02.2022 № 63/2022 та від 24.02.2022 № 64/2022.
Як бачите,
договори (окрім кредитних та позики) у Прикінцевих та перехідних положеннях ЦКУ не згадуються
У цьому випадку можна було б застосувати положення про обставини непереборної сили (форс-мажор). Бо вони звільняють боржника від відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГКУ).
Однак пам’ятайте: у цьому випадку потрібно, крім усього іншого, довести, що саме форс-мажор заважав перерахуванню коштів, яки стали боргом (причинно-наслідковий зв’язок). Крім того, Верховний Суд свого часу доходив висновку, що наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє боржника від обов’язку відшкодувати втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами (див. постанову ВС від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17).
Підсумуємо. Головним завданням інфляційних та 3 % річних є, попри все, компенсація кредиторові знецінення грошових коштів, які повертаються як борг. Однак з тією ж метою у договорах ціну прив’язують до курсу інвалюти. Також сторони можуть передбачати перегляд ціни у зв’язку зі зміною індексу інфляції.
Та чи не буде одночасне стягнення боргу з інфляційними плюс 3 % річних, а також з урахуванням того ж коливання курсу незаконним подвійним тягарем?
Відповідь на це запитання дає нам судова практика.
Інфляційні та 3 % річних + прив’язка ціни до інвалюти = дружба?
Щодо інфляційних та процентів річних у Верховного Суду різний підхід. Тож розберемося з кожним платежем окремо.
Інфляційні. Досить довго панувала думка: якщо у договорі є механізм, який дозволяє компенсувати втрати від знецінення грошових коштів, які буде сплачено з прострочкою, то стягувати не можна.
Поширеною ця позиція була, зокрема, щодо прив’язки ціни до інвалюти.
Логіка така. Борг з урахуванням встановленого індексу інфляції оберігає від знецінення. Індексуються відповідно до законодавства саме суми у гривнях (див. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 № 1282-XII). Тож і застосовується до боргів, виражених саме у гривні, а не з прив’язкою до інвалюти. Така прив’язка як раз і компенсує втрати кредитора, пов’язані зі знеціненням грошових коштів, сплачених із запізненням.
Приклади такого підходу: постанови ВП ВС від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, ВС від 25.11.2019 у справі № 130/1058/16 та від 23.09.2019 у справі № 638/4106/16-ц.
Однак варто врахувати, що умови договору щодо ціни судді аналізують досить детально.
І не завжди прив’язка до інвалюти = неможливість стягнути інфляційні
Наприклад, у постанові ВС від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20 все ж таки визнали можливість стягнути борг з урахуванням індексу інфляції навіть за наявності прив’язки до інвалюти. Ситуація була така. У договорі було передбачено орієнтовну ціну товару із прив’язкою до курсу євро. Було визначено курс євро до гривні на дату його підписання. У разі коливання курсу сума у гривнях перераховувалася з врахуванням курсу на дату, що передує даті платежу. Далі складався акт погодження ціни. Після цього покупець мав здійснити доплату у гривні, визначену у цьому акті (якщо, звісно, євро дорожчав). Тобто, дійшов висновку Верховний Суд, остаточна сума договору — це, по суті, основна вартість товару + «курсова різниця».
Виходячи з висновків Верховного Суду у цій справі, вимальовується така картина:
— якщо ціна товару розраховується із застосуванням валютного курсу на день фактичної сплати грошових коштів, то інфляційні стягувати не можна. У цьому випадку саме коригування за допомогою курсу покриває втрати, пов’язані зі знеціненням гривні;
— якщо між перерахунком ціни з урахуванням валютного курсу та фактичною виплатою існує розрив у часі (день, місяць, рік), то за цей період на суму боргу інфляційні можна накинути. Саме така ситуація і була у фабулі справи. Тож Верховний Суд аргументував це тим, що у такому разі втрати кредитора від знецінення грошових коштів не покриваються «курсовою різницею». Тобто гривні, що лише будуть сплачені у майбутньому, хоча вже і з урахуванням інвалютного курсу, на час цієї самої сплати із запізненням будуть так само знецінюватися.
Підхід, за якого приймається/не приймається рішення про можливість стягнення інфляційних та 3 % річних за наявності прив’язки ціни до інвалюти виходячи з умов договору та конкретних обставин справи, було також застосовано, наприклад, у постановах ВС від 16.03.2021 у справі № 905/392/20 та від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18.
Проценти річних. Зазвичай проценти річних Верховний Суд дозволяє стягувати. Навіть за наявності інвалютного застереження. Судді розмірковують так: метою процентів річних є відшкодування кредитору факту користування чужими грошовими коштами, яке пов’язане з прострочкою у виконанні зобов’язання.
Тож неважливо, чи то «звичайна» гривня, чи то та, яка прив’язана до інвалюти, за користування чужими коштами потрібно платити.
Це підтверджується постановами ВС від 30.08.2022 у справі № 361/8807/18, від 15.09.2021 у справі № 587/2372/19 та від 04.11.2020 у справі № 463/4901/16-ц.
Хоча одного разу Вищий господарський суд (наразі не існує) виказував думку про те, що підхід щодо 3 % річних має бути таким самим, як і щодо інфляційних (див. постанову ВГСУ від 28.03.2017 у справі № 908/1771/16). Тобто у разі прив’язки ціни до коливання курсу проценти річних стягувати не можна. Аргумент: питання що процентів річних, що інфляційних регулюються однією і тією ж ст. 625 ЦКУ. Однак, по-перше, про такий підхід Верховний Суд поки не згадував. А по-друге, ми з ним не згодні. Про що писали у «Податки & бухоблік», 2018, № 18.
Тож підсумуємо: у більшості випадків на проценти річних можна розраховувати, навіть якщо ціну у договорі було прив’язано до курсу інвалюти. Звісно, треба враховувати особливості воєнного стану та факт наявності порушеного зобов’язання щодо сплати грошових коштів.
Висновки
- У разі прострочення будь-якого грошового зобов’язання кредитор має право вимагати від боржника сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми.
- Інфляційні та проценти річних не можна стягувати у період воєнного стану та 30 днів після його закінчення або скасування, якщо йдеться про кредитні договори та договори позики.
- Якщо ціна договору прив’язана до коливання курсу інвалюти, то можна стягнути 3 % річних від простроченої суми.
- Стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції можливе й у випадку, коли у договорі передбачено свій механізм компенсації знецінення гривні. Однак усе залежить від конкретних умов договору.
