ПДВ-рахунок поповнили не з власного рахунку: Верховний Суд підтримав податківців

* Стаття «ПДВ, сплата «не туди»: наплутав контрагент» // «Податки & бухоблік», 2022, № 89.

Є вагома судова практика на користь платників щодо цього питання. Але ось з’явилося і негативне для платників рішення. Причому від Верховного Суду. Мова йде про свіжу постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 160/2602/22.

Суть спору

Електронний ПДВ-рахунок платника було поповнено не з власного поточного рахунку платника, а з поточного рахунку іншого платника на підставі договору доручення.

Податківці не збільшили платнику податку на суму поповнення реєстраційний ліміт (∑ПопРах), аргументуючи це тим, що реєстраційний ліміт збільшується лише на суму поповнення, яка надходить з його власного поточного рахунку.

Позивач звернувся до суду з позовом зобов’язати ДПСУ збільшити регліміт на суму поповнення ПДВ-рахунку, що надійшла з рахунку іншого платника.

Позиція сторін

Податківці. Свою позицію обґрунтовували тим, що:

— ПКУ не передбачено перерахування коштів з ПДВ-рахунку одного платника на поточний рахунок або ПДВ-рахунок іншого платника та з поточного рахунку одного платника на ПДВ-рахунок іншого платника;

— сума, на яку платник податку може зареєструвати ПН/РК, розраховується відповідно до формули, складовою якою є загальна сума поповнення з поточного рахунку платника податку ПДВ-рахунку. Кошти, які надійшли з інших рахунків платника ПДВ або через інші платіжні засоби, реєстраційний ліміт платника не збільшують;

— СЕА ПДВ працює виключно в автоматичному режимі та на підставі алгоритмів, розроблених відповідно до ст. 200¹ ПКУ та Порядку № 569*, і не допускає ручного втручання в її роботу.

* Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість, затверджений постановою КМУ від 16.10.2014 № 569.

Платник. Наполягав на тому, що поповнення його ПДВ-рахунку, яке було здійснено його іншим платником на підставі договору доручення, ґрунтується на положеннях ст. 19 та 38 ПКУ. Статтею 19 ПКУ передбачено, що платник податків веде справи, пов’язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов’язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Представник платника податків користується правами, встановленими ПКУ для платників податків.

Також п. 38.2 ст. 38 ПКУ визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковим агентом або представником платника податку.

Вирішення справи судом

Розглядаючи спір, суд першої інстанції став на бік платника. Суд зазначав, що дії податкового органу щодо незбільшення регліміту порушують права та законні інтереси платника податку. Недосконалість СЕА ПДВ не може позбавити платника податку права використовувати підтверджені суми податку для реєстрації ПН/РК.

Але апеляційний та Верховний Суд стали на бік податківців!

Щодо договору доручення суди (апеляційний та ВС) зазначили, що поповнення ПДВ-рахунку третьою особою не передбачено податковим законодавством, і така операція не може вважатись сплатою податку іншою особою за дорученням платника податку.

Думка редакції

Чесно кажучи, висновки ВС доволі неоднозначні.

По-перше, дивує те, що суд не побачив порушень прав та законних інтересів платника в цій ситуації. Але ж вони очевидні!

Оскільки регліміт не збільшився, то не має можливості реєструвати ПН/РК. А отже, платник має повторно поповнювати електронний рахунок, відволікаючи свої оборотні кошти.

А якщо взяти ситуацію, коли ПДВ-рахунок помилково збільшив контрагент, то в більшості випадків (якщо платник декларує ПДВ до сплати, а не «постійний мінус»), це означає, що такі перераховані кошти просто «зависнуть» на ПДВ-рахунку без можливості їх повернути чи використати. Адже:

1) контрагент, який перерахував кошти на ПДВ-рахунок іншого платника, повернути їх собі не може. Оскільки ПДВ-рахунок контрагента — це не бюджетний рахунок, а значить, механізм для повернення помилково/надміру зарахованих коштів з бюджет тут не працює;

2) платник, що отримав ці кошти, — теж їх повернути не може. Пояснюється це тим, що повернення коштів з ПДВ-рахунку через додаток Д4 супроводжується зменшенням регліміту і можливе, тільки якщо сума повернення буде забезпечена реглімітом. Тобто кошти «зайшли» на ПДВ-рахунок без ліміту, а їх «виведення» на поточний рахунок передбачає зменшення регліміту на цю суму (і достатність такого регліміту на дату подання додатка Д4). А це фактично робить неможливим їх повернення на поточний рахунок платника.

Фактично, кошти, що потрапили на ПДВ-рахунок без збільшення регліміту, стають «замороженими» — а це порушення прав платника щодо вільного розпорядження своїм майном.

По-друге. Стосовно доводів суду, що ПКУ не передбачено збільшення регліміту, якщо ПДВ-рахунок поповнено не з власного рахунку платника податку. Дійсно, буквальне прочитання п. 200¹.3 ПКУ говорить про те, що показник ∑ПопРах збільшується, якщо поповнення електронного ПДВ-рахунку відбувається саме з власного рахунку платника податку (до 01.04.2023 таке поповнення мало відбуватися лише з власного поточного рахунку платника, а з 01.04.2023 — поповнення дозволяється з власного рахунку у банку/власного рахунку небанківського надавача платіжних послуг).

Але ж! Якщо податківці такі принципові, то вони мали б врахувати, що п. 200¹.4 ПКУ

Передбачає, що й на ПДВ-рахунок мають зараховуватися кошти саме з власних рахунків платника податку. Про те, що на ПДВ-рахунок можуть зараховуватися кошти, наприклад, з рахунку іншого платника, в ньому нічого не сказано. На цей ключовий момент звертає увагу і ВС. Так,

Але ж по факту вони були зараховані на електронний ПДВ-рахунок!

Зазвичай податківці звинувачують у цьому Держказначейство. Але очевидним є факт, що ця проблема стала можлива внаслідок відсутності відповідних запобіжників саме з боку ДПСУ та Казначейства. І платник на це впливати ніяк не може. Чому за бездіяльність державного органу повинен розплачуватися платник?

Тож дуже дивно, що ВС, який мав би стати на захист прав платника (в умовах, коли звернення до суду, по суті, є єдиним способом захисту майнових прав платника), чомусь не став розбиратися з питанням, чи порушено в цьому випадку права платника, і виніс рішення на користь податківців.

По суті, єдиний «корисний» аргумент у цьому рішенні — це те, що суд зазначив, що кошти, перераховані не з поточного рахунку самого платника, не повинні були взагалі зараховуватися на електронний рахунок. У такому разі виходить, що в цій ситуації позовні вимоги мають пред’являтися до Держказначейства, яке неправомірно перерахувало такі кошти на ПДВ-рахунок? Але проблема в тому, що у Держказначейства теж немає відповідного механізму на повернення цих коштів з електронного рахунку платника. Виходить таке собі замкнуте коло.

Зазначимо, що, на нашу думку, це рішення ВС не може бути «взірцем». Адже порушення законних прав та інтересів платника в цій ситуації очевидне. Платнику завдається майнова шкода. Законодавчого регулювання цієї ситуації немає. Суд, по суті, є єдиним способом захисту прав та майнових інтересів платника. А подібні рішення ВС дуже дивують.