Ситуація й проблеми
Ситуація. Орендарі повертають підприємству (орендодавцю) транспортні засоби, що надавались їм в оренду, з кількістю пального в баках, меншою ніж на момент передачі. Потім за договором орендарі сплачують підприємству грошову компенсацію, що дорівнює вартості відсутнього в баку пального, яка розрахована на підставі тарифу за літр пального, погодженого сторонами в договорі оренди.
Запитання
1. Чи вважатимуться такі операції у підприємства (орендодавця) торгівлею пальним (роздрібною чи оптовою) та чи необхідно йому у таких випадках мати відповідну ліцензію?
2. Чи вважається підприємство, яке отримує грошову компенсацію вартості відсутнього в баку пального, платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу, а місцезнаходження пального (паливний бак переданого в оренду транспортного засобу) — пересувним акцизним складом за умови, що пальне було використано орендарем для власних потреб?
Тверезо мислячу людину такі питання просто здивують. Бо для неї відповіді «ні» тут безсумнівні. Але фіскали, дивлячись на ці питання зі своєї «дзвіниці» та ще й з позиції чистого формалізму, можуть вигадати фіскальні відповіді.
Отже, давайте проаналізуємо цю ситуацію щодо кожного з двох основних запитань, щоб дійти більш-менш зважених висновків.
Щодо ліцензії
Щоб прояснити ліцензійне питання, маємо звернутись до відповідних визначень-термінів зі ст. 1 Закону № 481. Термін «роздрібна торгівля пальним» сюди — аж ніяким боком. Адже цей термін/вид діяльності передбачає продаж пального лише через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізацію скрапленого газу в балонах. Наші «орендні» випадки під нього точно не підпадають.
А от термін «оптова торгівля пальним» більш широкий. Такою визначена
«діяльність із придбання та подальшої реалізації пального (із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик) суб’єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам»
І сюди викладена читачем ситуація з відповідною натяжкою може і вписатись.
Водночас якщо подивитись термін «місце оптової торгівлі пальним»*, то воно у нашого підприємства-орендодавця, скоріш за все, відсутнє. Але Закон № 481 (див. ст. 15) передбачає отримання ліцензії й для здійснення діяльності з оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі. Тому факт відсутності такого місця тут не допоможе.
* Це — місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального.
Ситуація складається якась дивна. Бо відштовхуючись від визначення «оптова торгівля пальним», вона формально має ознаки такої діяльності. Адже є і «придбання», і нібито «подальша реалізація» пального. А серед одержувачів пального, що реалізується, згадані й «інші особи» (тобто — будь-хто, навіть і звичайні фізособи). Тож
у «реалізацію пального», оскільки цей термін в Законі № 481 прямо не визначений, фіскали можуть формально увіпхнути і такі операції — з неповерненням орендодавцю обсягів пального, які були у баку
Отже, оскільки Закон № 481 не визначає якісь мінімальні обсяги реалізації для цілей кваліфікації певної діяльності, як оптової торгівлі пальним, то можуть виникнути «ліцензійні» проблеми з фіскалами і з такими мізерними обсягами, як у нашому випадку.
І краще не сподівайтесь на те, що вас перевірятиме чуйний та грамотний фіскал, а уникайте/виправляйте такі ситуації (див. наші поради наприкінці). У той же час не виключаємо, що податківці «за традицією» підтягнуть сюди термін «реалізація пального» з ПКУ (читайте нижче) і тоді, сподіваємось, не вимагатимуть у такій ситуації ліцензії.
Щодо пального акцизу
Тут теж нам потрібні відповідні терміни, але вже з ПКУ. Платником пального акцизу є особа, яка реалізує пальне (п.п. 212.1.15 ПКУ). У свою чергу термін «реалізація пального», наведений у п.п. 14.1.212 ПКУ, до такої відносить будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом чи без переходу права власності на таке пальне, за плату (компенсацію) чи без такої з акцизного складу/акцизного складу пересувного. Причому така передача може бути не обов’язково до чужих акцизних складів (чи на власні потреби), а також і будь-яким іншим особам.
Тобто у нашому випадку і факт фізичної передачі (відпуску) пального фактично має місце, й «інші особи» (орендарі транспортних засобів) є. Але для того, щоб в рамках ПКУ кваліфікувати такі операції, як «реалізацію пального», фізична передача (відпуск) пального має здійснитися з акцизного складу або акцизного складу пересувного! А в нашому випадку пальне фактично передається в баку транспортного засобу і разом (!) з цим транспортним засобом, який надається в оренду. Тому, вважаємо, тут треба враховувати наступні норми.
По-перше, згідно з п.п. 14.1.6 ПКУ не є акцизним складом паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі...
По-друге, бак транспортного засобу не є також і акцизним складом пересувним (див. п.п. 14.1.61 ПКУ)! З цього робимо висновок, що й транспортний засіб, який має лише бак (і не має «при собі» інших ємностей для транспортування/зберігання пального) не може вважатись акцизним складом пересувним.
Тут нагадаємо, що у п.п. 14.1.61 ПКУ є також норма, що транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне, право власності на яке переходить від одного суб’єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним. Але вона нашої ситуації не стосується. Бо, як ми зазначили, виходячи з контексту цього підпункту ПКУ, транспортний засіб, на якому немає ємностей для пального, окрім баку, який живить двигун, взагалі не може бути акцизним складом пересувним. До речі, цей наш висновок чітко підтверджено податківцями в листі ДФСУ від 09.08.2019 № 3746/6/99-99-12-02-02-15/ІПК (ср. ).
Окрім того, спірним є й момент щодо переходу права власності на пальне у баку транспортного засобу, що передається у оренду…
Таким чином,
оскільки у нашому випадку пальне фактично було передано у баку транспортного засобу — тобто не з акцизного складу або з акцизного складу пересувного, то така операція не може вважатись «реалізацією пального»
Незважаючи на той факт, що фізична передача пального фактично й мала місце. До речі, тут не має ніякого значення, на які цілі орендатор витрачав ваше пальне…
Таким чином, орендодавець (пальне якого орендар використав і не повернув, а розрахувався за нього грошима) не може вважатись за таких операцій розпорядником акцизного складу, зокрема й пересувного, а також особою, яка реалізує пальне. Тож у нього не виникає потреби задля здійснення таких операцій реєструватись платником пального акцизу.
Не виключаємо, що перевіряючі можуть трактувати такі ситуації фіскально. Але, на наш погляд, озброївшись нашими аргументами, ви зможете довести необґрунтованість їхніх «пально-акцизних» претензій. Але щоб спробувати їх уникнути або значно зменшити, читайте далі.
«Як ви човен назвете…»
Компенсація збитків. Якщо нема бажання сперечатися з фіскалами на майбутніх перевірках, варто документально підправити ситуацію. Тобто у договорах оренди транспортних засобів змінити формулювання щодо пального, яке знаходиться в баку. І зазначити, що орендар зобов’язаний повернути транспортний засіб з тією ж кількістю пального (в баку), а також інших витратних матеріалів, з якими він цей транспортний засіб отримав в оренду. Тут можна послатися на ст. 785 ЦКУ, що орендар (наймач) зобов’язаний у разі припинення договору повернути річ у стані, в якому вона була одержана*. Тобто кількість (і якість) витратних матеріалів при поверненні має бути та ж сама.
* «…З урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі».
При цьому повернення транспортного засобу з меншою кількістю пального буде вважатися порушенням умов договору, а вартість неповерненого пального — нанесеними орендодавцю збитками, які відповідно до ч. 2 ст. 779 ЦКУ мають компенсуватися орендатором. Розрахунок компенсації збитків, мабуть, варто прив’язати до середньої вартості відповідного типу пального на момент повернення транспорту з оренди. Вважаємо, за таких формулювань фіскалам буде важко кваліфікувати такі операції, як «оптову торгівлю пальним», і вимагати в орендодавця наявності «пальної» ліцензії.
«Порожній» варіант. А загалом, враховуючи можливість таких «дурнуватих» проблем й величезні розміри штрафів, краще взагалі не давати подібні приводи фіскалам попити вашу кров на перевірках.
Тому хоча і дещо абсурдним, але кращим варіантом буде просто передавати транспортні засоби у оренду (хоча б на папері) з порожнім баком. Тобто мовби орендар прийшов зі своєю каністрою, залив, сів і поїхав. (А повернувши транспорт, злив з баку залишки свого пального і пішов собі...).
І хоча це виглядає доволі дивно-смішно, але у такому випадку претензій від фіскалів щодо відсутності опт-ліцензії та/або необхідності бути платником пального акцизу (у тому числі й до орендаря — коли він повертатиме транспорт з більшою кількістю пального в баку) точно не буде.
Висновки
- У ситуаціях коли транспортні засоби повертають орендодавцю з кількістю пального в баках, меншою ніж була на момент передачі, у нього можуть бути проблеми щодо ліцензії на оптову торгівлю пальним.
- Проблеми щодо пального акцизу тут виникати не повинні, оскільки паливний бак не вважається акцизним складом, зокрема пересувним.
- Для убезпечення себе від проблем з фіскалами у таких ситуаціях варто, щоб за умовами договору оренди таке розцінювалось, як порушення. А недостача в баку пального при поверненні — як нанесені орендодавцю збитки.
