* reyestr.court.gov.ua/Review/118826813
Суть спору
Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства, в ході якої було встановлено факт продажу автомобіля фізособі за ціною значно дешевше його балансової вартості. Податківці обчислили суму доходу фізособи у вигляді додаткового блага (суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів, індивідуально призначеної для платника податку). Розмір доходу визначений як різниця між балансовою вартістю автомобіля та ціною продажу. Виходячи з цього були розраховані суми ПДФО та ВЗ.
Підприємство не погодилося з висновками податківців та спробувало оскаржити податкові повідомлення-рішення про нарахування ПДФО та ВЗ у судовому порядку.
Позиції сторін
Податківці. В результаті операції з продажу фізособі автомобіля дешевше за його балансову вартість виявлено неутримання та неперерахування до бюджету ПДФО з доходу, отриманого як додаткове благо у вигляді індивідуально призначеної знижки звичайної ціни (вартості) транспортного засобу. Має місце порушення п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ. Крім того, не утримано ВЗ від суми оподатковуваного доходу фізособи.
У зв’язку з тим, що в ході перевірки підприємство не надало акт середньоринкової вартості та акт оціночної вартості автомобіля на дату реалізації, база оподаткування визначається виходячи з договірної ціни автомобіля, але не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухобліку на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено операцію.
Платник. Підприємство вважало протиправним висновок контролюючого органу про отримання фізособою додаткового блага, а також про необхідність сплати підприємством як податковим агентом ПДФО та ВЗ з такого доходу, оскільки факт невідповідності договірної ціни автомобіля рівню ринкових цін не був доведений належним чином.
Юрособа стверджувала, що податковий орган не досліджував під час перевірки середньоринкову вартість автомобіля, а безпідставно врахував лише балансову (залишкову) вартість за даними бухгалтерського обліку, що не передбачено ПКУ.
Також підприємство, посилаючись на ст. 173 ПКУ, наполягало на тому, що воно взагалі не є податковим агентом.
Вирішення справи судом
Київський окружний адмінсуд рішенням від 09.02.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адмінсуду від 14.06.2023, відмовив підприємству в задоволенні позовних вимог.
Суди виходили з такого.
1. Підприємство надало фізичній особі додаткове благо у вигляді знижки від вартості транспортного засобу. У зв’язку з цим юрособа була зобов’язана як податковий агент нарахувати та сплатити ПДФО та ВЗ від суми, що становить різницю між ціною фактичної реалізації транспортного засобу та ринковою ціною.
2. Єдиним документальним підтвердженням оціночної вартості проданого автомобіля є його балансова вартість на дату продажу. Тому суди підтримали податківців у питанні обчислення суми доходу як різниці між балансовою вартістю транспортного засобу та ціною його продажу.
3. Пункт 173.2 ПКУ застосовується лише до продавця транспортного засобу, тоді як у спірних правовідносинах предметом є дохід (додаткове благо) покупця у вигляді знижки. Тому зазначена норма в спорі, що розглядається, застосовуватися не може.
Верховний Суд також став на бік податкового органу. Він погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки надання юрособою-продавцем фізособі-покупцю індивідуальної знижки є додатковим благом, яке має включатися до загального оподатковуваного доходу такої фізособи. Це зумовлює обов’язок підприємства нарахувати та сплатити ПДФО і ВЗ.
Думка редакції
Відразу відкинемо доводи підприємства щодо можливості застосування до спірних правовідносин ст. 173 ПКУ. Як абсолютно справедливо зазначили суди, ця норма регулює оподаткування операцій із реалізації транспортних засобів фізичними особами. Водночас у випадку, що розглядається, йдеться про придбання фізособою автомобіля.
А ось п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ, на який посилаються податківці, безумовно, має пряме відношення до ситуації, що склалася. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді додаткового блага, зокрема, суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів, індивідуально призначеної для платника податку. Відповідальним за утримання та перерахування до бюджету ПДФО та ВЗ є податковий агент, який виплачує фізособі дохід у вигляді додаткового блага.
Той факт, що знижка, надана підприємством, була індивідуальною, сумнівів не викликає. А що з її розміром? Чи правильно податківці визначили суму доходу покупця автомобіля?
У п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ йдеться про знижку від звичайної ціни (вартості). Визначення звичайної ціни знаходимо у п.п. 14.1.71 ПКУ. Це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
У свою чергу, ринковою вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає отримати їх на добровільній основі. При цьому обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, що склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 ПКУ).
Як можна переконатися, балансова вартість у перерахованих нормах не згадується. Водночас через відсутність якихось документів, що підтверджують звичайну ціну автомобіля, податківці для визначення суми знижки, наданої підприємством-продавцем фізособі, взяли саме балансову вартість. І оскаржити це підприємство не змогло. Хоча цілком можна припустити, що автомобіль був, наприклад, після аварії. І його продажна вартість відповідала звичайній (ринковій) ціні.
Зауважимо, що слуги Феміди не завжди погоджуються із підходом податківців визначати суму знижки шляхом порівняння продажної ціни з балансовою вартістю. Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 380/10612/21 зазначалося про відсутність в акті перевірки правового обґрунтування визначення звичайної ціни, джерел походження інформації про ринкові ціни, адрес інтернет-сайтів та розміщених у них оголошень. Суд звернув увагу, що податківці не привели, які методичні підходи та методи оцінки ними застосовувалися. Також стверджувалося, що помилково вважати звичайною ціною залишкову вартість основних засобів.
Які ж висновки можна зробити із викладеного вище?
Якщо ви збираєтеся продати автомобіль або інший об’єкт основних засобів нижче за балансову вартість, подбайте про те, щоб згодом можна було обґрунтувати звичайність продажної ціни. Для цього рекомендуємо провести оцінку об’єкта за допомогою професійного оцінювача.
Ще більше впевненості надасть проведення переоцінки об’єкта основних засобів у бухгалтерському обліку перед його реалізацією. Підстави для цього дає п. 16 НП(С)БО 7 «Основні засоби». Відповідно до згаданої норми підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Але майте на увазі, що у разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи, до якої він належить. Ба більше, надалі об’єкти цієї групи доведеться переоцінювати з такою регулярністю, щоб їхня залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.
Звісно, ці дії не застрахують вас від спроб податківців розрахувати суму доходу фізособи як різницю між балансовою вартістю та ціною продажу, але значно збільшать шанси відстояти свою позицію в суді.
