Як довести реальність угоди

Наслідки безтоварності

Такого юридичного терміна, як «безтоварність операції», не існує. Найближче до поняття «безтоварна операція» у цивільному законодавстві є «фіктивні правочини». Таким правочином згідно із ч. 1 ст. 234 ЦКУ є правочин, який здійснено без наміру створення правових наслідків, які повинні виникати у зв’язку з його вчиненням. Наприклад, сторони уклали договір про ремонт приміщення і навіть підписали акт приймання-передачі виконаних робіт. Але насправді ніхто ремонтні роботи не провів і проводити не збирався.

Причому визнати правочин фіктивним має право не будь-хто, а тільки суд*. На це прямо вказує ч. 2 ст. 234 ЦКУ.

* Інша справа — визнання правочину нікчемним. Адже згідно з ч. 2 ст. 215 ЦКУ у разі якщо законом правочин визнано нікчемним (недійсним), то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Як приклад такого правочину можна навести операцію з контрагентом, зареєстрованим на тимчасово окупованих територіях, який не перереєструвався на іншу територію України. В цьому випадку нікчемність установлена ч. 2 ст. 13 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII (деталі у «ФОП з окупованої території: проблеми з контрагентами» // «Податки & бухоблік», 2023, № 40).

Виходить, що податківці не мають права виписувати ППР на підставі того, ніби їм здається, що операції за договором безтоварні. Оскільки доти, доки не буде рішення суду про недійсність такого правочину, його не можна називати фіктивним.

Водночас податківці на практиці ігнорують ці вимоги. Якщо так вийшло, то платник податку має доводити, що його операція не є фіктивною.

Щоб довести реальність операції, платнику податку слід мати різного роду підтвердження. Що це за підтвердження, з’ясуємо далі.

Документальне підтвердження

Платник податку повинен мати відповідні первинні документи, а саме акти, накладні, рахунки тощо. Такі первинні документи мають бути належним чином оформлені, щоб не було сумніву про фактичне здійснення операції.

Так, якщо мова йде про:

1) надання всіляких робіт / послуг, які теоретично можуть викликати підозри в перевіряючих, то краще, щоб і в первинних документах, і в договорах, на підставі яких виконано такі роботи / послуг, та специфікаціях до них було чітко прописано якнайбільше деталей щодо строків, умов, видів робіт, їх складності, специфічності, відповідальних осіб тощо.

Якщо був субпідряд, не завадять документи або розрахунки, які доводять, що власними силами (без залучення субпідрядників) роботи для замовника виконати було неможливо;

2) продаж товару, то потрібно мати не тільки документи на постачання товарів (видаткові накладні, акти приймання-передачі), а й документи, що підтверджують доставку товару, наприклад транспортні квитанції, ТТН, довіреності;

3) виробництво продукції та/або надання робіт / послуг, то тут треба мати документи, які підтвердять саме їх виробництво / надання, а не тільки продаж.

Для цього платник податку повинен:

— по-перше, повідомити фіскалів через ф. № 20-ОПП про наявність матеріальних ресурсів, через повідомлення про прийняття працівників на роботу та Об’єднану звітність про наявність трудових ресурсів, які дають змогу займатися виробництвом;

— по-друге, мати детально складену калькуляцію вартості виробництва товарів / послуг. Особливо важлива наявність таких документів, коли роботи / послуги виконуються госпспособом.

Також бажано мати й інші документальні факти, які підтверджують виконання операцій, наприклад буде добре, якщо платник податку матиме на руках офіційне і неофіційне листування між сторонами, документи, що підтверджують відрядження (ваших працівників або до вас — працівників контрагента) тощо.

Отже,

Водночас наявність правильно оформлених документів на здійснення операції ще не гарантує, що така операція буде точно визнана реальною. Адже, на думку судів, реальність (фактичне) вчинення господарських операцій виникає у результаті руху активів, зміни зобов’язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належним чином первинними документами (див., наприклад, постанови ВС від 05.10.2022 у справі № 640/12691/19 та від 14.08.2024 № 560/12984/23 тощо).

Тому крім наявності документів, які підтверджують здійснення господарської операції, потрібно мати й інші докази реальності операції. Що це за докази, з’ясуємо далі.

Фото- / відеофіксація

Підтвердити реальність здійснення операції можна шляхом здійснення фото- / відеофіксації самої операції. Доволі часто цей варіант підходить до випадків, коли податківці говорять про нереальність виконання робіт / надання послуг. На практиці до такого виду доказів дуже часто вдаються при наданні рекламних послуг, проведенні виставкових заходів тощо.

Причому, на наш погляд, як доказ реальності здійснення операції можна брати як спеціально зроблені фото- / відеозйомки здійснення операції, так і фіксування її здійснення з камер відеоспостереження. Адже і в першому, і в другому випадку, спираючись на ці фото- / відеодокази, можна підтвердити, коли / як / ким ввозилися-завозилися товари / матеріали чи надавалися послуги.

Для того, щоб суди при проведенні судових засідань з податківцями звернули на них увагу, доведеться надати їх у складі доказової бази.

Причому, щоб не було проблеми з такими доказами, потрібно, щоб на фото- / відеоматеріалах були вказані дата і час проведення зйомки і щоб ці фото- / відеоматеріали були достатньо чіткі і давали однозначне сприйняття картини, що відбувається. Тому економити на цьому не варто.

До відома! Спираючись на фото- / відеофіксацію, можна підтвердити не тільки факти проведення самих господарських операцій, а й довести, що їх виконували відповідні та уповноважені на це особи.

Реальність контрагента

Крім всіх інших доказів реальності здійснення операції, не буде зайвим попіклуватися про підтвердження не тільки реальності здійснення самої операції, а й про реальність виконання взятих на себе зобов’язань контрагентом.

Доволі часто податківці наполягають, що якщо контрагент не відображає у податковій звітності інформацію, яка засвідчує наявність у нього основних фондів, транспортних засобів, які необхідні для здійснення господарських операцій чи трудових ресурсів, то операція з ним є нереальною, бо у такої особи відсутня можливість фактичного здійснення господарських операцій (див. постанову ВС від 12.10.2022 № 520/2388/2020).

Щоб переконати фіскалів у тому, що контрагент має змогу виконати взяті на себе обов’язки, платнику податку варто за можливості запастись документами, які підтвердять наявність у контрагента трудових ресурсів (відповідної кваліфікації), дозвільних документів (якщо вони потрібні) для проведення відповідних госпоперацій тощо. Для цього варто попросити у контрагента копії відповідних документів (свідоцтв / паспортів / актів введення в експлуатацію нерухомості, транспортних та інших техзасобів, обладнання (тощо), договорів оренди складських / виробничих приміщень, інших активів, штатного розпису, що містить дані про кваліфікований персонал, та інших документів).

Звертаємо увагу! Зазвичай податківці роблять висновок про нереальність операції з оглядки на контрагента, спираючись лише на податкову інформацію із своїх інформаційно-аналітичних баз. Реальних доказів цих фактів (підтверджених документально, наприклад, даними перевірки) податківці не надають. Тому якщо мати документи, що підтвердять можливість контрагента здійснити операцію, то відбитися від нападок буде нескладно. Деталі шукайте у «Доведення податківцями нереальності господарської операції» // «Податки & бухоблік», 2023, № 51.

Коли доказів замало

Навіть якщо у платника податків будуть на руках всі вищезгадані докази реальності операцій, це не означає, що у нього не виникне проблем з реальністю операцій. Адже фіскали просто можуть їх проігнорувати і продовжуватимуть наполягати на нереальності операції.

Суд з податківцями. Тоді, щоб довести реальність, доведеться іти до суду. Щоб виграти такий суд, потрібно надати всі наявні докази реальності операції, тобто первинні документи, фото- / відеоматеріали, що підтверджують здійснення операції, а також дані про контрагента, якщо саме це стало підставою визнання операції нереальною.

Крім того, буде непогано отримати підтвердження операції із зовнішніх джерел, а саме залучити:

— компетентних сторонніх осіб, на кшталт усіляких експертів, оцінювачів тощо, які б оформили документально, що прямо або опосередковано підтверджують реальність договору / операції. Залучати експертів доцільно для визначення / фіксації характеристик (стану / параметрів / якості) поставлених товарів, оцінки складності, трудомісткості, вартості, якості (тощо) виконуваних робіт / наданих послуг, вирішення технічних проблем, а також для виконання якихось спеціальних робіт (тестування методів, випробування матеріалів, конструкцій) тощо;

— свідків, як своїх працівників, так і сторонніх осіб (комірників, охоронців тощо), для підтвердження, що вони на свої очі бачили здійснення цих операцій. А саме що вони бачили конкретні події (заїзд / виїзд транспорту, вхід / вихід і виконання робіт конкретними особами на об’єкті платника тощо), які відбувалися насправді, і тому можуть підтвердити реальність операції.

Суд з контрагентом. Щоб не доводити діло до суду з податківцями, можна як превентивний крок здійснити судові тяжби із своїм контрагентом. Це може бути судова розбірка щодо якоїсь дрібниці, в тому числі і якогось незначного фінансового відшкодування. Головна суть такої суперечки — підтвердити сам факт здійснення операції з таким контрагентом.

При цьому не має значення, хто вийде переможцем у цій судовій тяжбі. Головним буде те, що сам факт розгляду і наявність за ним судового рішення фактично стануть підтвердженням реальності госпоперацій. Але вв’язуватися в такі судові тяжби слід перед тим, як фіскали можуть заявити про нереальність операції. Тобто тоді, коли у платника тільки з’явилися побоювання, що податківці можуть визнати операцію нереальною.