Перехід з єдиного податку на загальну систему: визначаємо собівартість для різниць

«Перехідні» різниці

Дійсно, перехід з єдиного податку на загальну систему оподаткування п. 4¹ підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ для платника податку на прибуток передбачає перехідні податкові різниці — для випадків, коли одна подія в межах операції була здійснена на єдиному податку, а друга вже на загальній системі оподаткування. Причому ці різниці належать до обов’язкових. Тобто застосовується всіма платниками, незважаючи на обсяг доходу (більше чи менше 40 млн грн) і рішення застосовувати чи не застосовувати різниці (окрім експлатників ЄП групи 4 — вони ці різниці взагалі не відображають).

Необхідність цих різниць викликана різними підходами до визнання доходів у єдиноподатників (дохід — за «касовим методом») та платників податку на прибуток (дохід «за методом нарахування»).

Більше деталей знайдете у статті «Додаток РІ — податковоприбуткові різниці (ч. 2)» // «Податки & бухоблік», 2025, № 4.

Визначення собівартості послуг

Тож у рядках 4.2.5.1 та 4.1.5.2 додатка РІ до декларації з податку на прибуток відображається собівартість реалізованих товарів / робіт / послуг, яка припадає на суму доходу, відображеного в рядках 4.1.5.1 або 4.2.5.2 відповідно.

Якщо говорити про послуги, мова йде про субрахунок 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг». Тобто це ті витрати, які визнаються витратами одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (п. 7 НП(С)БО 16).

Як саме розрахувати суму собівартості, яка припадає на конкретну суму доходу, залежить від обраного методу її калькулювання. Якщо підприємство використовує, наприклад, метод простого підрахунку витрат (не веде облік собівартості по кожній замовленій послузі), то в такому випадку

При цьому для того щоб у податківців не було претензій до суми собівартості, відображеної в рядках 4.2.5.1 або 4.1.5.2, потрібно, щоб:

1) у наказі про облікову політику підприємства були визначені:

— об’єкт та одиниця калькулювання собівартості послуги (наприклад, якщо мова йде про послуги доступу до інтернету, то об’єктом витрат може бути «послуга доступу до інтернету», а одиницею калькулювання — місячний абонемент доступу до послуги);

— перелік витрат, які формують собівартість реалізованої послуги. За цим переліком визначається, чи правомірно віднесені ті чи інші витрати до собівартості послуг. Собівартість реалізації формується з виробничої собівартості, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Перелік витрат, які формують виробничу собівартість, а також перелік загальновиробничих витрат мають бути прописані в обліковій політиці;

— метод калькулювання. Це може бути позамовний (тобто по кожній замовленій послузі окремо) або попередільний (попроцесний) методи. Але

Суть його в тому, що всі фактичні витрати підсумовують і потім ділять на кількість одиниць калькулювання (наприклад, якщо одиниця калькулювання — місячний абонемент, то ділять на кількість таких абонементів) і в результаті визначають собівартість такої одиниці. Простіше кажучи, собівартість послуги розраховують шляхом підсумовування здійснених підприємством витрат, що пов’язані з процесом її надання і відносяться до певного звітного періоду, і ділення на відповідний «послуговий» обсяг;

2) має вестись правильно бухоблік собівартості цих послуг. Тобто облік має вестись за вимогами НП(С)БО. Собівартість послуг податківці будуть «шукати» на субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг». А взагалі

Саме рахунок 23 Інструкція № 291* зобов’язує застосовувати для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також змінні і постійні розподілені ЗВВ (Кт 91), за кредитом — вартість виконаних робіт і послуг (у дебет субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг»). Нерозподілені постійні ЗВВ включають до собівартості реалізації послуг у періоді їх виникнення: Дт 903 — Кт 91.

* Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну від 30.11.99 № 291.

Фактичну виробничу собівартість послуг безпосередньо списують до складу собівартості реалізації: Дт 903 — Кт 23.

Іноді підприємства не використовують рахунок 23, а одразу списують витрати напряму на субрахунок 903 (але до цього варіанта вже можуть бути претензії податківців).

Якщо говорити конкретно про наш випадок — витрати ведуться на рахунках 80 — 84, то тут треба зазначити, що наразі за нормами Інструкції № 291 всі підприємства мають вести рахунки класу 9 «Витрати діяльності» з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 «Витрати за елементами». Тобто рахунки класу 8 не можна використовувати без рахунків класу 9. Отже, потрібно зробити відповідні закриття рахунків класу 8 на рахунок 23 і 903.

Чи можна показати лише збільшуючу різницю за рядком 4.1.5.1?

Показати лише збільшуючу різницю на суму доходу за рядком 4.1.5.1 додатка РІ і не показувати зменшуючу різницю на суму собівартості за рядком 4.2.5.1 можна. Жодних претензій податківці пред’явити не можуть. Адже такою помилкою податок на прибуток був завищений, тобто платник зашкодив сам собі. І якщо у вас дійсно є проблеми з доведенням суми цієї собівартості (був неналежний облік цих витрат), то, можливо, краще таким шляхом і піти.

А ось із невідображенням збільшуючої різниці на суму собівартості (рядок 4.1.5.2), навіть якщо не показати зменшуючу різницю в рядку 4.2.5.2, навряд чи податківці погодяться.