(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • в разработке
2/6
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік, Золотой фонд.

 

До редакції за останні два тижні надійшло чимало дзвінків із запитанням: чи дійсно з 1 січня 2011 року фізичні особи — підприємці не можуть укладати договір підряду або послуг з підприємствами, на яких працюють за трудовим договором? Відповідь на нього наводимо в цій статті.

Олена Уварова, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Джерелом інформації, що викликала такі масові хвилювання, стало повідомлення прес-служби ДПАУ, яка, посилаючись на матеріали Департаменту оподаткування фізичних осіб, поширила інформацію, згідно з якою для самозайнятих осіб не передбачено можливість бути найманими працівниками в межах своєї господарської діяльності. У зв’язку з цим у багатьох підприємств, чиї працівники мають свідоцтво фізособи-підприємця, та й у самих підприємців, виникло запитання: чи можуть вони в межах своїх трудових обов’язків виконувати роботу, аналогічну виду їх підприємницької діяльності. Наша відповідь — можуть. Наведемо аргументи.

Приводом для такої позиції податківців стало те, що між підприємствами та працівниками укладаються цивільно-правові договори на виконання робіт або надання послуг, за якими здійснюється оплата як самозайнятій особі замість нарахування заробітної плати. Наприклад, фізособа може бути юристом на підприємстві та одночасно бути зареєстрованою як фізична особа — підприємець зі Свідоцтвом про сплату єдиного податку з видом підприємницької діяльності «Послуги у сфері права». Ні для кого не секрет, що підприємство несе менше навантаження у плані обов’язкових відрахувань до бюджету, оплачуючи послуги фізособи, надані нею як підприємцем, ніж виплачуючи їй заробітну плату.

Так було і до набуття чинності Податковим кодексом, і податкові органи також із цим боролися. Виглядало це так: якщо між підприємством та фізичною особою укладено цивільно-правовий договір на виконання робіт або надання послуг, але при цьому фактично відносини є трудовими, податкові органи подавали позови до роботодавців з вимогою про стягнення суми податку з доходів фізичних осіб, який не було перераховано до бюджету у зв’язку з тим, що відносини були оформлені як договір з фізособою-підприємцем, а не як трудовий договір. Аналогічні позови подавали органи Пенсійного фонду та інших соцфондів у частині стягнення соцвнесків.

Про ознаки, що дозволяють розмежувати трудові та цивільно-правові відносини, ми неодноразово писали (див., наприклад, «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 99; 2007, № 28 тощо). Якщо узагальнити думки, які висловлювалися держорганами з цього питання (див. листи Мінпраці від 11.03.2002 р. № 06/2-4/42, від 26.12.2003 р. № 06/1-4/200, від 14.10.2010 р. № 208/06/186-10, ДПАУ від 22.06.2009 р. № 7346/5/17-0716, від 23.12.2008 р. № 10094/С/30-1415, від 29.03.2007 р. № 1558/П/17-0715, від 08.08.2006 р. № 4212/С/17-0715, ГоловКРУ від 19.12.2008 р. № 24-18/562), та позиції судових інстанцій (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 11.12.2007 р. № К-9665/06, постанову ВАСУ від 28.09.2010 р. № К-22868/10), то можна навести такий перелік відмітних ознак (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2010, спецвипуск № 4, с. 23):

1) за цивільно-правовим договором виконавець зобов’язується за винагороду виконувати для суб’єкта господарювання індивідуально визначену роботу або надати послугу, а не здійснювати трудову діяльність, яка передбачає систематичність та підпорядкованість працівника роботодавцю;

2) трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза сферою його регулювання, метою укладення договору є отримання певного матеріального результату;

3) сторона цивільно-правового договору, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона сама організовує свою роботу та виконує її на свій ризик;

4) за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), уключену до штату підприємства, для виконання певної трудової функції за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівнику гарантується заробітна плата, установлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а його результат, який визначається після закінчення виконання обов’язків виконавця за договором та оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких проводиться їх оплата. Наприклад, предметом договору підряду є конкретний результат, тобто підрядник повинен надати замовнику «на виході» якийсь кінцевий матеріальний результат виконання своїх робіт. Так, договір підряду може бути укладено на виготовлення певних виробів, виконання ремонтних робіт тощо.

Істотною відмінністю цивільно-правових і трудових відносин є порядок та умови оплати праці.У межах трудового договору виплачується заробітна плата, а за цивільно-правовим договором — здійснюється оплата виконаної роботи, наданої послуги тощо. Статтею 95 Кодексу законів про працю та положеннями Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР передбачено, що оплата праці працівників повинна здійснюватися в розмірі не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Водночас ЦКУ не містить будь-яких обмежень щодо мінімального розміру оплати за цивільно-правовими договорами. Отже, розмір оплати визначається в договорі виключно за угодою сторін. Статтею 24 Закону про оплату праці передбачено, що заробітна плата повинна виплачуватися не рідше двох разів на місяць. У цивільно-правовому ж договорі сторони можуть самі передбачити порядок та строки здійснення оплати за договором.

Перелічені відмінності в характері відносин, що виникають на підставі трудового та цивільно-правового договорів на виконання робіт або надання послуг, зумовлюють і відмінності умов, які включаються до кожного з них. Так, у трудовому договорі вказуються трудові обов’язки працівника, обов’язки роботодавця, розмір та порядок виплати заробітної плати, робочий час та час відпочинку, порядок звільнення, дисциплінарна та матеріальна відповідальність тощо. Цивільно-правовий договір містить умови щодо предмета договору, взаємних прав та обов’язків сторін, строку виконання робіт (надання послуг), розміру та порядку оплати за договором, відповідальності сторін.

Це, безумовно, приблизний перелік, і в кожній конкретній ситуації ті чи інші ознаки можуть проявлятися по-різному.

Водночас існування загрози того, що підприємство з метою мінімізації відрахувань до бюджету замість виплати зарплати виплачуватиме винагороду за цивільно-правовим договором, не може бути підставою для встановлення щодо фізичних осіб — підприємців заборони працювати за трудовими договорами, трудові обов’язки за якими збігаються з видом підприємницької діяльності підприємця. При цьому податкові органи видами діяльності підприємця, на які слід поширити зазначене обмеження, вважають види діяльності, указані в реєстраційній картці при держреєстрації (у загальносистемників) або у Свідоцтві про сплату єдиного податку (у єдиноподатників).

Разом із тим, Мінпраці, наприклад, визнає, що працівник за бажанням може укладати з роботодавцем цивільно-правові договори на час свого перебування у відпустці, будь-яких обмежень для цього законодавство не встановлює (лист Мінпраці від 06.08.2004 р. № 18-429).

Слід зауважити, що до набуття чинності Податковим кодексом деякі фахівці висловлювали точку зору, що «перекваліфікація» цивільно-правових відносин у трудові має здійснюватися в судовому порядку. Але, як бачимо, практика пішла іншим шляхом, і, схоже, з нього вже не зверне (див., наприклад, постанову ВАСУ від 28.09.2010 р. № К-22868/10). Тим більше, що тепер у податківців з’явився додатковий, на їх думку, аргумент — визначення самозайнятої особи, наведене в п.п. 14.1.226 Податкового кодексу. Відповідно до нього самозайнята особа — платник податків, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької або незалежної професійної діяльності.

Тлумачити наведений припис слід з урахуванням вимог інших актів законодавства. Податковий кодекс не може встановлювати заборону на укладення самозайнятими особами трудових договорів. Це не сфера його регулювання. Якщо відносини фактично є трудовими, то положення Податкового кодексу про оподаткування доходу самозайнятої особи до відносин, що здійснюються в межах таких виплат, не застосовуються. Саме з цього і слід виходити.

Таке тлумачення підтверджує і п.п. 14.1.222 Податкового кодексу, який передбачає, що для цілей Кодексу до роботодавця (тобто особи, на яку покладено обов’язок з нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці) прирівнюється юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ або представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги відповідно до цивільно-правового договору в разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Інакше кажучи, якщо особа, наприклад, приходитиме на роботу о дев’ятій, залишатиме робоче місце о вісімнадцятій годині, підпорядковуватиметься трудовому розпорядку тощо, але при цьому суми, що їй виплачуються, буде оформлено як дохід від підприємницької діяльності, то порушення дійсно матиме місце, податковий орган зможе кваліфікувати відносини як трудові, а виплати, що здійснюються, як зарплату, на що він може вказати в акті перевірки. За результатами такої перевірки буде складено податкове повідомлення-рішення, в якому буде визначено податкові зобов’язання платника податків.

Якщо ж, наприклад, особа з дев’ятої до вісімнадцятої працює на підприємстві системним адміністратором, а потім у вихідні на замовлення того ж підприємства пише комп’ютерні програми, то у другому випадку відносини може бути оформлено за цивільно-правовим договором. І в цій частині це цілком може бути підприємницькою діяльністю.

До речі, на практиці також часто виникають запитання: чи може фізособа в межах своєї підприємницької діяльності здавати в оренду приміщення юрособі, яка до того ж є його роботодавцем? Будь-яких обмежень щодо таких операцій чинне законодавство не встановлює. Працюйте спокійно.