(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • в разработке
6/6
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік, Золотой фонд.

Підприємець — платник єдиного податку хоче через Інтернет продавати товари (надавати послуги) фізичним особам, які мешкають за кордоном. Чи дозволяє спрощена система здійснювати таку діяльність?

(м. Харків)

 

Дозволяє, але на певних умовах. Прямої заборони на зовнішньоекономічну діяльність для єдиноподатників ПКУ не містить. Погоджуються з цим також і податкові органи (див. консультацію у БЗ, розд. 107.01).

Але для того, аби безпечно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, єдиноподатнику слід дотримуватися деяких обмежень.

1. Обмеження за видами діяльності. Перелік заборонених для будь-якого єдиноподатника видів діяльності наведено у п. 291.5 ПКУ. Зокрема, спрощенцям заборонено експортувати підакцизні товари (п.п. 3 п. 291.5 ПКУ). Загалом же інтернет-торгівля єдиноподатникам не заборонена. Про це свідчать, зокрема, і роз’яснення податкових оранів (див, наприклад, лист ДПСУ від 11.12.2012 р. № 11229/0/71-12/15-2217Є).

2. Обмеження за формою розрахунків. Усім без винятку єдиноподатникам заборонено здійснювати розрахунки зі своїми покупцями у негрошовій формі (бартер, взаємозалік тощо). Точніше кажучи, дозволено використовувати лише грошову форму розрахунків (готівкову чи безготівкову) (п. 291.6 ПКУ). Це також важливо для торгівлі через Інтернет, для якої є вельми популярними розрахунки через електронні платіжні системи. Податківці висловлюються категорично проти таких форм розрахунку для єдиноподатників (див. консультацію у БЗ, розд. 107.04). Свій висновок вони обґрунтовують тим, що розрахунок електронними грошима не є ані готівковим, ані безготівковим способом розрахунків. Тобто не є грошовим.

До того ж більшість популярних наразі в Україні систем електронних грошей (WebMoney Transfer, Інтернет.Гроші, UkrMoney, RBKMoney, Яндекс. Гроші, QIWI, E-gold) не відповідають вимогам НБУ (див., наприклад, лист НБУ від 24.06.2011 р. № 25-112/1575-7731). Тому від їх використання рекомендується утриматися всім суб’єктам господарювання.

Найбільш оптимальним у цьому випадку буде, щоб покупці сплачували єдиноподатнику за товари (послуги) на його розрахунковий рахунок — або за платіжним дорученням, або платіжною карткою.

3. Обмеження на групу єдиного податку. Нагадаємо, що платник єдиного податку першої групи має право здійснювати виключно роздрібний продаж товарів із торговельних місць на ринках та/або надавати населенню побутові послуги у розумінні п. 291.7 ПКУ (п.п. 1 п. 291.4 ПКУ). Зрозуміло, що до цієї групи єдиноподатник-експортер ніяким чином не «впишеться».

А якщо спробувати другу групу? Тут можливі варіанти. Адже єдиноподатник другої групи може продавати товари будь-яким особам, а от надавати послуги він може лише платникам єдиного податку та/або населенню (п.п. 1 п. 291.4 ПКУ). Нерезиденти платниками єдиного податку бути не можуть (п.п. 291.5.7 ПКУ). А під категорію «населення» потрапляють лише ті фізичні особи, які на момент отримання послуги знаходилися на території України*.

* Детально про це читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 44, с. 45, а також див. лист Міндоходів від 14.01.2014 р. №464/5/99-99-19-01-01-10.

Тож у разі обрання другої групи платник податку не зможе надавати ніяких послуг особам, які мешкають за кордоном. Можна буде лише продавати їм придбані товари або товари власного виробництва.

Це стосується, зокрема, і доволі розповсюдженої в інтернет-торгівлі ситуації, коли продавець окремим рядком виділяє плату за здійснену ним доставку покупцеві придбаного товару. Якщо єдиноподатник другої групи таке зробить — він порушить умови перебування на спрощеній системі, надавши послугу з доставки нерезиденту. У цій ситуації, на нашу думку, найбільш простим рішенням буде включити вартість доставки до продажної вартості власне товару і зазначати в накладній тільки її.

Крім того, єдиноподатник може оформити доставку товару покупцю на підставі договору з третьою особою. При цьому вартість доставки знову ж таки повинна включатися до вартості продукції, а не виділятися окремим рядком у документі, що надається покупцеві-нерезиденту. Докладно про цю ситуацію читайте у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 68, с. 43.

Тим підприємцям, які хочуть надавати нерезидентам інші послуги, слід обрати третю або п’яту групу платників єдиного податку. Ставати при цьому платником ПДВ чи ні — це вже як кому більше до вподоби або кому як більше потрібно.

За умови дотримання цих обмежень підприємець-єдиноподатник може здійснювати інтернет-торгівлю з нерезидентами.

 

Максим Нестеренко, податковий експерт