(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • в разработке
13/13
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік, Золотой фонд.

Коли ви відвантажуєте товар або надаєте послуги контрагенту на умовах подальшої оплати, то зазвичай погоджуєтеся почекати розрахунку деякий час. Адже так? Але раптом зважаючи на певні причини у вас виникає термінова потреба у грошах ще до настання строку виконання зобов’язань за договором. Який вихід з такої ситуації? Як вирішити питання з грошима, якщо брати кредит не хочеться чи немає можливості? На допомогу тут може прийти факторинг. Цікаво, що таке факторинг? Яким є порядок дій за договором факторингу? Зараз ми це з вами, шановні колеги, і з’ясуємо.

Наталя Білова, податковий експерт

 

Факторингова операція передбачає, що ви отримуєте гроші від іншої особи (фактора) за відповідну плату, а натомість відступаєте їй право грошової вимоги до боржника. Давайте детально розберемося в нюансах цієї операції. А почнемо з визначення факторингу.

Що таке факторинг?

У чинному законодавстві ми можемо знайти кілька визначень терміна «факторинг». Для наочності наведемо їх у таблиці.

 

Законодавчий акт

Визначення

Примітка

Ч. 1 ст. 1077 ЦКУ

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)

Як установлює ч. 1 ст. 350 ГКУ, фактором може бути тільки банк. Проте ч. 2 цієї статті при визначенні загальних умов та порядку здійснення факторингових операцій віддає пріоритет ЦКУ, іншим спеціальним законам, нормативно-правовим актам НБУ та національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У свою чергу ст. 1079 ЦКУ визначає як фактора не лише банк, а й інші фінансові установи, які згідно із законом мають право здійснювати факторингові операції

Ч. 1 ст. 350 ГКУ

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов’язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи

П. 3 ч. 1 ст. 49 Закону № 2121

Факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям на себе ризику виконання таких вимог та прийом платежів

 

З урахуванням інформації, наведеної в таблиці на с. 32, сформулюємо головні ознаки факторингу:

1) предметом договору факторингу є право грошової вимоги до третьої особи. Причому згідно зі ст. 1078 ЦКУ це може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, то воно вважається переданим із моменту настання цієї події;

2) фактор передає або зобов’язується передати в розпорядження другої сторони грошові кошти. Так відбувається фінансування фактором клієнта;

3) послугу фактор надає за плату.

Робимо висновок: договір факторингу — це договір, у якому наявні всі наведені вище ознаки, тобто відступається грошова вимога, у розрахунок за яку передаються гроші, і таке відступлення здійснюється за плату.

Аналогічними критеріями при вирішенні спорів, пов’язаних з кваліфікацією договору відступлення права вимоги як факторингу, переважно керуються і суди (див., наприклад, постанову ВГСУ від 30.06.2011 р. у справі № 35/395-10, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2012 р. у справі № 2а-16445/11/2670; від 09.04.2012 р. у справі № 2а-2908/12/2670; від 05.10.2012 р. у справі № 2а-19333/11/2670).

Майте на увазі: факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664)

Тому надавати факторингові послуги мають право тільки фінансові установи* та, якщо це прямо передбачено законом, фізособи-підприємці (ч. 1 ст. 5 Закону № 2664).

* Фінансова установа — це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг (як виключний вид діяльності), внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664).

Якщо договір факторингу уклала особа, яка не є фінансовою установою, то такий договір може бути визнано недійсним у судовому порядку (див., зокрема, постанову ВГСУ від 04.04.2006 р. у справі № 6/761). Зауважимо: контролюючі органи також можуть робити висновки про те, що конкретний правочин суперечить інтересам держави та суспільства. Але, на думку ВАСУ, це можливо лише в разі, якщо зачіпаються фіскальні інтереси держави, забезпечення яких покладене на контролюючі органи. В інших випадках аналіз дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочину не належить до компетенції контролюючих органів (див. постанову від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13, доведену інформаційним листом ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, та наш коментар до листа у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 1-2, с. 12 і 13).

Хто є учасником факторингової операції?

У факторинговій операції згідно зі ст. 1079 ЦКУ, ч. 5 ст. 5 Закону № 2664 беруть участь три сторони:

1) клієнт — первісний кредитор щодо боржника, тобто постачальник товарів (послуг) за первісним (базовим) договором. Клієнтами можуть бути тільки фізичні або юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності;

2) фактор — другий кредитор щодо боржника. Це особа, яка надає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а також надає додаткові послуги в межах договору факторингу. Як ми сказали вище, факторами можуть бути тільки банки та інші фінансові установи, які згідно із законом мають право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦКУ). Підкреслює це і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України в розпорядженні № 231, а також у листах від 05.10.2005 р. № 1139/11-8 і від 08.07.2009 р. № 8701/11-12;

3) боржник-дебітор, тобто покупець товарів (замовник послуг) за первісним (базовим) договором.

Яким є порядок дій за договором факторингу?

Порядок дій за договором факторингу наведемо у вигляді схеми (див. рисунок на с. 34).

 

Порядок дій за договором факторингу

 

Наведемо пояснення до цієї схеми щодо етапів факторингової операції.

Укладення генеральної угоди про факторинг. Щоб факторингове обслуговування стартувало, підприємство укладає генеральний договір із банком чи іншою фінансовою установою, яка займається факторингом. Для цього такому банку або фінансовій установі надають документи для ризик-аналізу.

До списку таких документів зазвичай входять:

1) фінансова звітність за декілька звітних пе­ріодів;

2) оборотно-сальдові відомості за рахунками 31 «Рахунки в банках» (для аналізу стану грошових розрахунків), 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» і 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»;

3) розшифровки заборгованостей дебіторів, які переводяться на факторингове обслуговування;

4) різні документи щодо дебіторів (договори купівлі-продажу, видаткові накладні тощо);

5) установчі та реєстраційні документи.

У договорі факторингу уточнюють перелік дебіторів-покупців, строк договору (в основному його укладають строком на 1 рік, а надалі можуть подовжувати), ліміти факторингового обслуговування (як загальні, так і за кожним боржником окремо), вартість. Зверніть увагу: нотаріально посвідчувати такий договір не потрібно.

Відступлення фактору права вимоги до боржника. Таким є переданням фактору оригіналів документів, які свідчать про право на отримання переданого боргу. До цих документів належать, зокрема:

— договір із покупцем та специфікації до нього;

— товаросупровідні документи (накладна, товарно-транспортна накладна, інші документи залежно від предмета основного зобов’язання), а в разі виконання робіт та надання послуг — акти виконаних робіт (наданих послуг);

— рахунки-фактури тощо.

Фінансування. Після отримання оригіналів документів, що свідчать про право на отримання переданого боргу (договір, рахунки, накладні тощо), фактор одразу (або протягом декількох днів) перераховує клієнту визначену умовами договору факторингу суму грошових коштів. Щоб зменшити кредитний ризик, банки та інші фінустанови на практиці надають клієнту (первісному кредитору) факторингове фінансування у два етапи:

1) спочатку в розмірі від 70 до 90 % суми переданої заборгованості покупця товарів/послуг, підтвердженої наданими документами (накладними, актами, рахунками). Відсоток тут залежить від того, наскільки благонадійним є боржник;

2) після отримання грошових коштів від боржника — решту 10 — 30 % коштів (за вирахуванням плати за факторинг).

Тобто клієнт одразу може отримати фінансування в середньому в обсязі 70 — 90 % від суми документів, що підтверджують виникнення заборгованості. А 10 — 30 %, що залишилися, фактор перераховує клієнту за вирахуванням своєї винагороди вже після отримання повного платежу від боржника.

Повідомлення боржника про зміну кредитора. Про те, що відбулася заміна кредитора в зобов’язанні, боржника потрібно повідомити. Адже таке повідомлення є важливою умовою фактичної реалізації права вимоги. Тому його краще не ігнорувати.

Як випливає з положень ст. 1082 ЦКУ, повідомити боржника про вчинене відступлення права вимоги повинні клієнт або фактор. Причому зробити це вони зобов’язані у письмовій формі. У такому повідомленні слід зазначити: право вимоги якої саме грошової заборгованості передано, а також ідентифікаційні дані та реквізити фактора, уключаючи поточний рахунок, на який мають бути перераховані грошові кошти. Інакше може виникнути ситуація, коли зобов’язання боржник виконає на користь первісного кредитора (клієнта), а не фактора. У такому разі зобов’язання боржника вважатиметься належно виконаним (ч. 2 ст. 516 ЦКУ).

Щоб такого не сталося, зацікавленим у повідомленні боржника про вчинене відступлення має бути насамперед фактор

Утім, за домовленістю це може зробити і клієнт. Причому, безумовно, у письмовій формі (щоб уникнути можливих спорів).

Плата за факторинг. Розмір винагороди фактору за надані послуги з фінансування клієнта законодавство не встановлює. Сторони договору факторингу визначають такий розмір самостійно. Він залежить від масштабів та структури виробничої діяльності клієнта, трудомісткості робіт з обслуговування заборгованості, кількості та платоспроможності дебіторів, строку відстрочення платежу.

Винагорода може бути визначена у вигляді:

— відсотків від суми грошової вимоги, яку відступає клієнт за договором;

— твердої визначеної суми;

— різниці між реальною ціною грошової вимоги та ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким відступається.

Тобто в договорі факторингу плату встановлюють у вигляді прямої винагороди за факторингові послуги або у вигляді дисконту від номіналу заборгованості, що відступається (шляхом визначення ціни переданої вимоги в розмірі меншому, ніж номінал вимоги), або у вигляді комбінації цих умов. Таке розуміння природи факторингу відповідає і міжнародній практиці (див., зокрема, Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг, що набрала чинності для України 01.07.2007 р.).

Плата за факторинг, як правило, складається з двох елементів. Назвемо їх:

1) плата за управління (факторингове обслуговування). Вона включає страхування ризиків та адміністрування дебіторської заборгованості. Річ у тім, що, крім фінансування оборотних коштів, фактор покриває значну частину ризиків клієнта, зокрема: кредитні, валютні, процентні, ліквідні.

Факторинг буває з регресом і без регресу. У разі факторингу з регресом фактор, не отримавши грошей від покупців (боржників), має право через певний строк вимагати від клієнта повернути отримане фінансування та сплатити комісію за користування грошовими коштами. За таких обставин фактор бере на себе ліквідний ризик (ризик несплати у строк), але кредитний ризик залишається на продавці (клієнті). Грошові вимоги в разі факторингу з регресом є, по суті, забезпеченням короткострокового фінансування.

Якщо факторинг без регресу, то ризик несплати з боку дебіторів клієнта повністю переходить до фактора;

2) плата за облікові операції (відсоток річних або дисконт). Її фактор може справляти із суми коштів, що надаються клієнту достроково (у формі попередньої оплати відступлених боргових вимог) за час між достроковим отриманням і датою інкасації боргової вимоги, або із суми, що перераховується при кінцевому розрахунку. Ставка такої плати, як правило, на 2 — 4 % вище поточної банківської ставки, якою користуються при короткостроковому кредитуванні клієнта з аналогічним оборотом. Вона зумовлена неможливістю компенсації додаткових витрат та ризиків фактора.

Плату за факторинг фактор зазвичай утримує із суми коштів, які боржник перераховує на погашення заборгованості.

Ну ось, тепер ви знаєте, що таке факторинг та якою є схема дій сторін договору факторингу. Проте для бухгалтера цікаво розібратися ще й у податково-бухгалтерських нюансах факторингової операції. Цією важливою справою ми займемося наступного разу. Будьте з нами!

 

висновки



 
 
  • Договір факторингу — це договір, в якому наявні одночасно такі ознаки: відступається грошова вимога, у розрахунок за яку передаються гроші, і таке відступлення здійснюється за плату.

  • Факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664).

  • Відступлення фактору права вимоги до боржника полягає в переданні фактору оригіналів документів, які свідчать про право на отримання переданого боргу. Після отримання таких документів фактор перераховує за договором із клієнтом фінансування в розмірі 70 — 90 % від грошової вимоги.

  • Решту 10 — 30 % від суми документів, що підтверджують виникнення заборгованості, фактор перераховує клієнту за вирахуванням своєї винагороди після отримання повного платежу від боржника.

 

Документи статті

  1. ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

  2. ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

  3. Закон № 2121 — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III.

  4. Закон № 2664 — Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III.

  5. Розпорядження № 231 — розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 03.04.2009 р. № 231.