Департамент з питань праці Держпраці розглянув лист редакції газети «Оплата праці» від 26.01.2018 № 06 і повідомляє.
Статтею 115 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою статті 12 Закону України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Таким чином, порушення вимог частини третьої статті 115 КЗпП України щодо розміру заробітної плати за першу половину місяця не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника є мінімальною державною гарантією.
Недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП України тягне за собою накладення штрафу на юридичну та фізичну особу — підприємця, який використовує найману працю, у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Разом з тим повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм.
Директор І. Дегнера
КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ
Аванс виплачувався працівникові в неповному розмірі: в якій сумі загрожує штраф?
Чинним законодавством, а саме ст. 115 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що зарплата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, і не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Розмір зарплати за першу половину місяця не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
А що буде, якщо роботодавець виплатить аванс у неповному розмірі? Чим це загрожує роботодавцеві?
Із цим запитанням наша редакція звернулася відразу до двох відомств — Мінсоцполітики і Держпраці.
Фахівці цих відомств у відповіді розійшлися.
Так, за таке порушення роботодавцеві загрожує, на думку:
— Мінсоцполітики — штраф у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати* (на сьогодні 3723 грн. x 3) — за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством, більш ніж за один місяць, виплату їх в неповному обсязі (абзац третій ч. 2 ст. 265 КЗпП);
* Нагадаємо, що при визначенні суми штрафу за ст. 265 КЗпП розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виявлення порушення. — Прим. ред.
— Держпраці — штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого вчинено порушення, — за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці (абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП).
Зазначимо, що думки цих відомств розходяться вже не вперше**. І, на жаль, у цьому випадку ми не згодні з обома. Далі пояснимо чому і розпочнемо з висновку Держпраці.
** Наприклад, можна згадати їх нещодавню розбіжність позиції в граничних строках накладення штрафів за ст. 265 КЗпП: Держпраці наполягала, що будь-яких обмежень для накладення таких штрафів немає (див. лист від 29.12.2017 р. № 12291/4/4.1-ДП17 // «ОП», 2018, № 7, с. 6), у той час як на думку Мінсоцполітики такий строк повинен обмежуватися 1095 днями (див. лист від 05.01.2018 р. № 8/0/22-18/134 // «ОП», 2018, № 4/1, с. 5)— Прим. ред.
Спершу зазначимо, що штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати накладається за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці. Строго кажучи, в законодавстві немає визначення терміна «мінімальні гарантії в оплаті праці». Водночас у ст. 11 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) зазначено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою. Фактично — за буквою закону — ця норма прив’язує термін «мінімальні гарантії в оплаті праці» лише до мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати.
Але! У ч. 1 ст. 12 Закону про оплату праці міститься також і інший термін «мінімальні державні гарантії» — і навіть наводиться їх склад — це норми і гарантії, передбачені як ч. 1 ст. 12 Закону про оплату праці (до речі, в ній про аванси працівникам немає ні слова), так і КЗпП. Зазначимо, що у питанні відповідальності за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці Держпраці традиційно (у тому числі, на офіційних сайтах своїх місцевих управлінь) посилається саме на ст. 12 Закону про оплату праці. Так само це відомство говорить і в листі, що коментується. Такий підхід чиновників пояснити можна — адже посилання на КЗпП в ст. 12 Закону про оплату праці дозволяє їм істотно розширити перелік підстав для застосування штрафу в десятикратному розмірі мінімальної зарплати. Але, на жаль, він не відповідає ні законодавству, ні здоровому глузду.
По-перше, як ми вже зазначали, штраф у десятикратному розмірі мінімальної зарплати застосовується за недотримання саме мінімальних гарантій в оплаті праці, а не мінімальних державних гарантій. Це різні терміни, і будь-які аналогії тут недоречні.
По-друге, якщо і говорити про аналогії, то можна згадати висновок Держпраці з питання заниження суми індексації. У ньому чиновники пояснили, що якщо індексація нараховується, але в неправильному розмірі, то штраф застосовується не в десятикратному розмірі МЗП, а лише у розмірі однієї мінімальної зарплати — як за інше порушення трудового законодавства (абзац 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП) (див. статтю «Штраф за заниження суми індексації працівникові» сьогоднішнього номера). Враховуючи це, аналогічний підхід Держпраці слід було б застосувати і щодо авансів у заниженому розмірі.
По-третє, якщо виходити з позиції Держпраці і використати як підставу ст. 12 Закону про оплату праці, то під порушення мінімальних гарантій в оплаті праці підпадає практично будь-яке порушення КЗпП. Водночас законодавець у ст. 265 КЗпП спеціально розмежував порушення на різні види і передбачив за них різні санкції. При цьому, оскільки таке порушення, як заниження суми авансу працівникові, не виділено в ст. 265 КЗпП окремо, за нього, на нашу думку, штраф повинен накладатися у розмірі однієї мінімальної заробітної плати — як за інше порушення трудового законодавства (див. також вище аналогію з неправильно визначеною сумою індексації). Зазначимо, що така логіка зустрічається також у судовій практиці: зокрема, Харківський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 16.01.2018 р. по справі № 816/1758/17, проаналізувавши склад ст. 11 і 12 Закону про оплату праці, дійшов висновку, що доплата за шкідливі умови праці не належить до мінімальних гарантій в оплаті праці (оскільки не названа в ст. 12 Закону), а тому якщо вона не виплачується, штраф застосовується у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
По-четверте, наскільки нам відомо, фахівці Держпраці в усних роз’ясненнях повністю погоджується з тим, що за порушення строків виплати заробітної плати та інших виплат, передбачених законодавством, більш ніж за один місяць штраф застосовується в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати (а якщо менш одного місяця — в однократному розмірі мінімальної заробітної плати). Отже, виходить, що штраф за невиплату заробітної плати нижчий, ніж за виплату авансу в заниженому розмірі. Чи не абсурд це?
Що стосується позиції Мінсоцполітики, то наведені нами аргументи підходять і для позиції цього відомства. Адже заниження суми авансу ще не можна вважати виплатою заробітної плати в неповному обсязі, оскільки помилка може бути пов’язана лише з неправильними розрахунками, і сума, якої не вистачає, буде виплачена у складі заробітної плати за частину місяця, що залишилася. Тому повторимося: за нашою оцінкою, таке порушення повинне кваліфікуватися як інше порушення трудового законодавства, і штраф за нього має застосовуватися у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Враховуючи вищевикладене, сподіваємося, що чиновники переглянуть свою позицію. А до такого перегляду звернемо увагу, що з двох зол висновок Мінсоцполітики, враховуючи запропонований ним розмір штрафів, є меншим.
При цьому також зазначимо, що за таке порушення штраф загрожує не лише, власне, роботодавцеві (за ст. 265 КЗпП — див. вище), але і його посадовим особам — на підставі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (попри те, що Держпраці в листі, який коментується, про це навіть не згадав). Розмір такого штрафу складе, в загальному випадку, від 30 до 100 нмдг (тобто від 510 до 1700 грн.).
Віталій Смердов, юрист
