Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504/96) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Таке право працівника гарантується наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати у випадках, передбачених законодавством, а також забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону № 504/96.
Надання грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку на нормативному рівні розглядається як виняток із загального правила, оскільки щорічні відпустки надаються працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво-важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, а тому повинні бути використані працівником.
Коли ж можлива грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку без звільнення? За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 4 ст. 24 Закону № 504/96).
Як бачимо, законодавство забороняє заміну всієї щорічної відпустки грошовою компенсацією: мова йде виключно про її частину. Таким чином, за працівником обов’язково залишається певний час для відпочинку від роботи, а саме не менше 24 календарних днів.
Основними умовами для отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є:
— замінені грошовою компенсацією можуть бути виключно дні щорічної відпустки. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96 щорічними відпустками вважаються: основна відпустка (ст. 6 Закону № 504/96); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504/96); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504/96); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (щорічна додаткова відпустка за стаж держслужби, щорічна додаткова відпустка за стаж служби в органах місцевого самоврядування). Цю позицію підтримує і Мінсоцполітики в листі від 19.01.2017 р. № 132/0/101-17/284 (див. спецвипуск «ОП», 2017, № 10/1, с. 3). У цьому листі, як приклад, вказано: соцвідпустка на дітей (ст. 19 Закону № 504/96) та додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 15 Закону № 504/96) не належать до щорічних відпусток, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 504/96, тому на них не поширюються умови грошової компенсації щорічних відпусток;
— загальна тривалість щорічної відпустки (основної та додаткової), належна працівнику за робочий рік, повинна становити більше 24 календарних днів. Якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника складає виключно 24 календарних дні, то він має право її використати. Грошова компенсація в такому випадку можлива лише при звільненні (за невикористані дні щорічної відпустки);
— працівнику надано 24 календарних дні щорічної основної та додаткових відпусток за відповідний робочий рік. Тоді за решту днів щорічної відпустки за той самий робочий рік, що і надані 24 календарні дні щорічної відпустки, працівнику (за його бажанням) виплачується грошова компенсація. Тому не можна спочатку виплатити грошову компенсацію працівнику за невикористану відпустку, а лише потім надати щорічну відпустку тривалістю не менше 24 календарних днів. Але на думку Мінсоцполітики, викладену в листі від 07.12.2016 р. № 731/13/116-16 (див. «ОП», 2017, № 2, с. 3), на підставі відповідної заяви працівника в наказі про надання 24 календарних днів щорічної відпустки може бути також передбачено виплату грошової компенсації за решту днів цієї відпустки, одночасно з оплатою наданих днів або відразу після їх використання;
— виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки здійснюють за бажанням працівника, тобто за його письмовою заявою. Така заява складається в довільній формі із вказівкою на підстави отримання компенсації (тобто із зазначенням, наприклад «за… календарних днів невикористаної щорічної відпустки за… рік»). Слід підкреслити, що це право, а не обов’язок працівника. На підставі такої заяви оформлюється наказ про виплату грошової компенсації.
Також зауважимо: окремій категорії працівників, а саме особам віком до 18 років — заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається (ч. 5 ст. 24 Закону № 504/96).
Слід зазначити, що у листі Мінпраці від 17.06.2011 р. № 9/242-пд вказано: законодавець не передбачає терміну давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати відпустки у разі їх невикористання, а тому якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за декілька попередніх років, у тому числі і за 5 чи за 10 років, то він має право їх використати.
У нашому випадку працівник декілька років поспіль не використовує щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день у повному обсязі. Це свідчить про порушення законодавства про працю роботодавцем.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (ч. 5 ст. 11 Закону № 504/96). Тобто ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (у тому числі за ненормований робочий день) протягом робочого року є порушенням вимог ч. 5 ст. 11 Закону № 504/96 (ср. ).
Згідно зі ст. 28 Закону № 504/96 особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством. За ненадання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль, а також ненадання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (у тому числі за ненормований робочий день) протягом робочого року роботодавцю загрожує штраф як за порушення інших вимог трудового законодавства у розмірі 1 мінзарплати, тобто на сьогодні штраф у розмірі 3723 грн. незалежно від кількості працівників, щодо яких скоєно таке правопорушення (абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП). Крім того, за таке порушення посадовим особам установ загрожує адмінвідповідальність у вигляді штрафу (загальний випадок) від 510 до 1700 грн. (ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X).
Отже, ненадання працівнику щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль є порушенням законодавства про працю, за що передбачена фінансова та адміністративна відповідальність.
При цьому, незважаючи на порушення трудового законодавства роботодавцем щодо порядку надання щорічних відпусток, право на використання цих відпусток, в тому числі на грошову компенсацію їх частини (при дотриманні встановлених законодавством вимог), залишається за працівником як за поточний робочий рік, так і за минулі робочі роки.
Зауважимо, що зазвичай кадрові служби намагаються зберігати послідовність надання щорічних відпусток за робочими роками. Тобто за рекомендацію Мінсоцполітики (лист від 24.12.2013 р. № 152/13/82-13) доцільно надавати працівнику спочатку невикористану щорічну відпустку за попередній робочий рік, а потім за наступний.
Таким чином, у наведеній ситуації рішення кадровика суперечить чинному законодавству. Якщо у працівника в поточному робочому році загальна тривалість щорічної відпустки (основної та додаткової) більше 24 календарних днів, то він має право скористатися щорічною відпусткою тривалістю 24 календарних дні, а за залишок цієї відпустки за той самий робочий рік вправі за бажанням отримати грошову компенсацію.
У випадку, що розглядається, працівник за кожен відпрацьований робочий рік має право на щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні і щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів. При цьому за кожен із п’яти попередніх робочих років він уже використав щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні. Тому за його бажанням за дні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день, належні за ті самі робочі роки, що й використані дні щорічної основної відпустки, йому має бути виплачена грошова компенсація (загалом за 35 (7 х 5) календарних днів). При цьому на законодавчому рівні не висунуто вимогу про строк, який минув з моменту використання мінімальної частини щорічної відпустки у 24 календарних дні для цілей виплати грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Цю правову позицію також підтверджує п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 р. № 13: «Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу».
